На 86-му році життя відійшов у вічність Ігор Калинець – видатний поет, один із натхненників і активних учасників руху шістдесятників, автор самвидаву, багаторічний політв’язень.
Ігор Калинець виріс у віруючій родині, де ретельно зберігалися українські національні традиції. У дитинстві був свідком масових репресій комуністичного режиму в Західній Україні. Зі шкільних років читав заборонених українських письменників.
Після закінчення філологічного факультету Львівського університету в 1961 р. Ігор Калинець працював в обласному архіві аж до арешту в1972 р.
1962 року на творчому вечорі у Львівському університеті Калинець познайомився з київськими літераторами – поетом Іваном Драчем та літературним критиком Іваном Дзюбою. З того часу їх зв’язки не припинялися. 1962 року у Львові було створено клуб творчої молоді «Пролісок», у роботі якого Калинець брав активну участь. Поступово коло знайомих розширювалося, поїздки до Києва призвели до знайомства з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Алою Горською та іншими. Світличний записував на магнітофон вірші Калинця в авторському прочитанні.
1963 року з «ідеологічних причин» було розсипано набір першої поетичної збірки Калинця «Екскурсії», підготовленої до друку у видавництві «Молодь» та присвяченої історії, мистецтву та архітектурі Львова. Однак до повної заборони на публікацію поезії Калинця це не призвело: його вірші друкувалися в журналах «Зміна», «Жовтень», «Дніпро», газетах; в 1965 вони були опубліковані в Празі у перекладі чеською мовою.
З 1965 р. Ігор Калинець і його дружина Ірина Стасів-Калинець були під наглядом КДБ. На початку 1966 р. в Києві вийшла перша й остання в СРСР збірка Калинця «Вогонь Купала» – схоже, через недогляд властей. Можливо, це й урятувало його того разу від арешту. Книжку було заборонено продавати в Західній Україні, автор був викликаний до обкому КПУ для пояснень щодо низки підозрілих місць.
Відмова прийняти до Спілки письменників і вилучення з тематичного плану видавництва наступної збірки віршів «Вiдчинення вертепу» засвідчили, що Калинцю не можна публікувати вірші в Україні. Поет посилив розповсюдження власних творів у самвидаві, саморобні книжечки пішли по руках. Крім того, Ігор Калинець часто читав вірші на неофіційних зустрічах у приватних помешканнях, де бувало 10 – 20 і більше осіб. Таких зустрічей було дуже багато. Скоро збірка «Вiдчинення вертепу» вийшла друком у Бельгії. Наступна збірка, «Пiдсумовуючи мовчання», присвячена опальному Валентинові Морозу, була видана в Мюнхені в 1971 р.
У дім Калинців починають приїздити гості з Заходу. Ігор Калинець і його дружина беруть участь у громадянських і правозахисних акціях: підписують заяви і протести проти сваволі властей, неофіційно, без дозволу виступають на громадських заходах. КДБ все активніше підслуховує, слідкує, обшукує.
У січні 1972 р., в період масових арештів в Україні, була заарештована дружина Ігоря – Ірина Стасів-Калинець. Ігор Калинець став поводитися все більш зухваліше, демонструючи властям готовність до кінця захищати права незаконно заарештованих, особливо своєї дружини. 11.08.72 р. заарештовано й його. КДБ намагався схилити його до співпраці або прилюдного каяття, пообіцявши за це звільнити дружину і дати спокій йому («Тоді маленька Звенислава мала б батьків дома, а не десь по таборах»). Однак, Калинець на співпрацю не пішов.
На суді Калинцеві інкримінували видання книг за кордоном, присвячення збірки В. Морозові, контакти з неблагонадійними людьми та іноземцями. Суд скористався також літературознавчою експертизою п’ятьох збірок Калинця, проведеною на замовлення КДБ низкою радянських літераторів. Вирок: 6 років таборів і 3 роки заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («антирядянська агітація і пропаганда»).
Карався спочатку в 35-му таборі, ст. Всехсвятська Пермської обл., де працював токарем, потім був переведений у 36-й табір, сел. Кучино, де «набивав якимось шкідливим піском трубки для прасок». Брав активну участь у табірному русі опору: складання й підписання заяв і листів, голодування, створення хронік 35-го і 36-го таборів. Коли на побачення з Калинцем приїхала на Урал мати з його маленькою донькою, а йому не дозволили, Ігор Калинець оголосив тривале голодування. Його підтримали інші в’язні.
Тим часом у Нью-Йорку 1972 і 1975 рр. вийшли книги Калинця. Перебуваючи в таборі, Ігор Калинець став членом Міжнародного ПЕН-клубу, 1977 р. – лауреатом премії імені І. Франка (Чикаго).
Заслання Ігор Калинець відбував разом з дружиною в Читинській області, працював у колгоспі кочегаром на фермі.
Вірші, написані до арешту, увійшли до виданого у Варшаві в 1991 р. тому «Пробуджена муза». Написані в таборах та в засланні склали виданий у Канаді того ж 1991 р. том «Невольнича муза». У неволі Ігор Калинець написав не менше віршів, ніж за всі роки до арешту. Пізніше Калинець казав, що в таборі він і його товариші «були вільні, духовно вільні. Ми скинули маску, яку носили там, у тому суспільстві, до арешту».
Повернувся до Львова в 1981 р., потрапив у гнітючу атмосферу початку 80-х років. «Звичайно, це була свобода, було звичайне життя, – згадував Ігор Калинець, – але не було того натхнення, того напруження, тієї боротьби, які були до 1972 року і в таборі… Тобто я мусив сидіти тихо, якщо не хотів сісти вдруге. А сісти вдруге я не дуже хотів… Після 1981 року я замовк як поет».
У Львові тільки за «протекцією» КДБ зміг влаштуватися на роботу бібліотекарем спочатку в одній з районних бібліотек, а з 1983 до 1990 працював у Науковій бібліотеці АН України.
З 1987 р. Ігор Калинець починає відігравати провідну роль у пробудженні вільного культурного і громадського життя Львова. Він і його дружина І. Стасів-Калинець організовують масові акції пам’яті забороненого за комуністичного режиму видатного поета Богдана-Ігоря Антонича, а також пам’яті композитора Василя Барвінського, в’язня сталінських таборів. Бере участь у виданні неофіційного культурологічного журналу «Євшан-зілля», у створенні Товариства української мови імені Т. Шевченка, в організації панахиди на могилах жертв, закатованих НКВД у Львівській в’язниці в червні 1941 р. У 1988 р. власті ще сподівалися залякуваннями і репресіями зупинити процес демократизації: Ігор Калинець і його дружина були разом із багатьма затримані й засуджені до грошового штрафу.
1990 р. Ігор Калинець обраний депутатом Львівської обласної ради.
У 1991 р. в Києві видана збірка Калинця «Тринадцять алогій», яка була відзначена Державною премією ім. Т.Г. Шевченка. Тоді ж він став лауреатом премії імені Василя Стуса. Відтоді в Україні вийшло ще декілька збірок Калинця. Його твори перекладені практично всіма європейськими мовами. Великі збірки вийшли англійською, французькою, німецькою мовами. 1997 р. в Харкові видано в серії «Українська література ХХ століття» практично повну збірку віршів Калинця, а у Франції – великий том віршів французькою.
Ігор Калинець активно займався громадським життям, коли у Львові було створено оргкомітет спорудження пам’ятника Степанові Бандері, Ігор став президентом Благочинного Фонду спорудження пам’ятника, провів 8 художніх конкурсів на проект пам’ятника.
З 1992 р. Ігор Калинець працює в Міжнародному центрі освіти, науки й культури (м. Львів) завідувачем відділу культури. Пише казки для дітей. Видає 8-томник творів Ірини Стасів-Калинець. Багато займався дослідженням життя та творчості українського поета -Богдана-Ігоря Антонича, написав його біографію, яка вийшла вже двома виданнями.
Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (2008), орденом Свободи (2009). Почесний доктор Львівського національного університету (2010).
Ярослав Сватко
