Ігор Лосєв.
Під час війни Росія дуже активно атакує Україну також в інформаційній сфері. І робить це доволі успішно, що пояснюється жорстким державним контролем російських ЗМІ. У них діє чітка державна стратегія. Вони знають, чого вони хочуть і як добитися своєї мети. Це система добре організованих провокацій проти України. На жаль, ми часто через наш медійний хаос програємо агресорові. У нас досі не запроваджено абсолютно необхідну в умовах війни воєнну цензуру. Тому наші журналісти незрідка є дуже цінним інформаційним ресурсом для ворога. Кацапам можна розпустити свою розвідку, навіщо втрачати ресурси, коли найбалакучіші у світі українські журналісти розкажуть геть усе, треба тільки їх уважно слухати: де, що, скільки, коли, хто керує операцією, що планують і т.д. Невже вони не розуміють, що їхні розповіді цікаві не тільки громадянам України але й ворогу? Доходить до того, що деякі країни, які хотіли б допомагати Україні, відмовляються від цього саме через наших журналістів, бо ці країни хочуть надавати зброю таємно, але якщо сьогодні вони дали якусь зброю Україні, то завтра українські журналісти розкажуть про це на цілий світ. Уже навіть пересічні українці в коментарях просять працівників ЗМІ: а ви не могли б помовчати? Запитують журналістів: навіщо ви це розповідаєте? Спілкування деяких журналістів з військовими експертами нагадують допит полонених, коли від експерта вимагають розкрити ті дані, котрі категорично не можна оприлюднювати.
Водночас дуже важко у наших ЗМІ знайти об’єктивну інформацію, сформувати картину подій бо часто-густо одні повідомлення спростовуються іншими, бо дуже часто журналісти вправляються у випадках, геть не відповідаючи за те, що вони верзуть. Ще на початку війни обов’язково треба було створити спеціальну інформаційну структуру, таку собі Державну інформаційну службу, котра повідомляла б об’єктивну перевірену інформацію про ситуацію на фронті. А поки що мільйони українців стають жертвами інформаційних гойдалок. Бо деякі ЗМІ публікують повідомлення такого типу: «Радійте громадяни! Ми майже перемогли ворога!», а інші стверджують: «Жах! Ми програли! Ми перебуваємо в безнадійній ситуації!».
Свідомість наших людей атакують тисячі фейків. Інколи їхня брехливість є очевидною для всіх, крім авторів вигадок.
От, наприклад, в оточенні знаного журналіста Дмитра Гордона є такий молодий автор, що гордовито називає себе топ-аналітиком, Олександр Демченко. Нещодавно він написав таке: «Щойно! Вибухнув російський генштаб! Цілий Арбат у вогні! Гори трупів!».
Було б чудово якби воно так було насправді. Але ж це не підтверджується жодними іншими повідомленнями. Не відстає від Демченка і його старший колега Дмитро Гордон. Ось його публікація: «Балістика на Москву! Міноборони горить! Генерали стрибають з вікон!». Це, так би мовити, оптимістична дезінформація. Є ще песимістична. Незрідка повідомляють: упав наш фронт, агресор оточує велике українське місто. Потім з’ясовується, що нічого страшного не було, просто чергова вигадка того, хто полює за сенсаціями.
На деяких інформаційних ресурсах з’являються відверто антиукраїнські пропагандистські матеріали. Приміром на You Tube регулярно надають слово конторі, що називається «Калейдоскоп Тік-Току». Там дика, злісна і агресивна військова пропаганда проти України.
Шкода, що у нас під час війни повністю відмовилися від контролю інформаційного простору, котрий активно захоплює Росія.
