5 березня українці вшановують пам’ять одного з найвизначніших військових діячів ХХ століття — головнокомандувача Української Повстанської Армії (УПА) Романа Шухевича. Цього року минає 76 років від дня його героїчної загибелі, події, яка стала однією з найтрагічніших і водночас символічних сторінок історії українського визвольного руху.
5 березня 1950 року радянські спецслужби провели масштабну операцію з ліквідації керівника УПА. Рано-вранці село Білогорща поблизу Львова було оточене щільним кільцем сил безпеки. Для знищення Шухевича радянська влада залучила близько 700 співробітників Міністерства державної безпеки (МДБ) — безпрецедентну кількість для операції проти однієї людини. Будинок, у якому перебував генерал разом зі зв’язковою Галиною Дiдик, був повністю заблокований. Операцію очолював відомий діяч радянських спецслужб генерал Павло Судоплатов — один із організаторів політичних вбивств, здійснюваних за наказом Сталiна. Шухевич прийняв бій, усвідомлюючи безнадійність ситуації. За спогадами очевидців і архівними документами, він бився до останнього, смертельно поранив майора МДБ Ревенка, однак і сам зазнав важких поранень від автоматної черги. Так завершилося життя людини, яка протягом багатьох років очолювала підпільну боротьбу за незалежність України та стала символом спротиву радянській системі.
Історики неодноразово наголошували: масштаби операції в Білогорщі свідчать про те, наскільки серйозною загрозою для радянської влади був Шухевич. Навіть після смерті його ім’я залишалося символом опору. Радянська пропаганда десятиліттями намагалася дискредитувати український визвольний рух, але водночас боялася відкрито говорити про масштаби боротьби, яку вела УПА під його командуванням. Для багатьох поколінь українців Шухевич став уособленням незламності — людиною, яка до кінця залишилася вірною ідеї незалежності.
Через десятиліття після тих подій Білогорща знову опинилася у центрі драматичних подій. 1 січня 2024 року під час ракетної атаки Росії було зруйновано будинок-музей, у якому відбувся останній бій Шухевича. Будівля, що стала історичним меморіалом і важливим місцем пам’яті, була практично знищена. Цей удар став болісним символом того, як сучасна російська агресія продовжує намагатися нищити українську історичну пам’ять.
Водночас дивом вдалося зберегти значну частину музейної спадщини. Понад 600 експонатів були заздалегідь евакуйовані у безпечне місце на початку повномасштабної війни, тому вони не постраждали. Також вціліло погруддя генерала Шухевича, яке перебувало на території музею. Після руйнування музею одразу постало питання його відбудови.
Уже наступного дня після атаки український політик Петро Порошенко запропонував повністю профінансувати відновлення будівлі у її первісному вигляді. Ідею реконструкції підтримали представники громадськості під час зустрічі 17 січня 2024 року у Львові. Серед учасників були донька генерала Марiя Триловська, голова Братства ОУН-УПА Богдан Борович та відомий дисидент і громадський діяч Мирослав Маринович. Здавалося, що процес відновлення має розпочатися швидко — адже фінансування було запропоноване, а більшість музейних експонатів збереглися.
Однак минуло вже понад два роки і два місяці, а музей досі не відновлено. За цей час було затверджено лише проєкт реконструкції. Натомість на офіційних сторінках, присвячених відбудові музею, регулярно з’являються повідомлення про збір коштів на його реконструкцію. До благодійних акцій залучаються різні партнери, організовуються аукціони, зокрема за участі відомих спортсменів. Повідомляється також про співпрацю з міжнародними організаціями, зокрема Японською асоціацією музеїв, для допомоги у відновленні окремих елементів комплексу. Така ситуація викликає подив і дискусії в суспільстві. Адже пропозиція повного фінансування відновлення існувала від самого початку.
Сьогодні, у 76-ті роковини загибелі Романа Шухевича, багато людей приходять до Білогорщі, щоб вшанувати пам’ять генерала. Однак символічно і водночас болісно, що пам’ятні заходи відбуваються біля зруйнованої будівлі, яка досі не відновлена. Для багатьох українців це питання виходить за межі архітектури чи музейної справи. Йдеться про ставлення до власної історії та пам’яті про людей, які боролися за незалежність країни. Адже кожен день, коли музей залишається зруйнованим, для частини суспільства виглядає як прояв байдужості до історичного спадку.
Попри фізичне знищення будівлі, сам музей продовжує існувати — принаймні у цифровому форматі. Сьогодні всі охочі можуть відвідати онлайн-тур музеєм Шухевича, який дозволяє побачити експозицію такою, якою вона була до російського удару. Цей віртуальний простір нагадує не лише про постать генерала, а й про важливість збереження історичної пам’яті — навіть тоді, коли матеріальні символи цієї пам’яті намагаються знищити. [3D тур на сайті: https://pocketcityar.if.ua/tests/3dtour/]
Історія Романа Шухевича — це історія боротьби за свободу, яка триває і сьогодні. І питання відновлення його музею в Білогорщі залишається важливим символом того, наскільки українське суспільство готове берегти свою пам’ять і свою історію.
Осип Гнатик
