Галина Костюк
Традиційна щорічна виставка УСОМ уже вдруге проходить у тіні війни і дуже хочеться сподіватися, що востаннє. Українські художники Торонта гостинно прийняли колеґ з України, котрі через війну опинилися далеко від дому, але не припиняють працювати творчо. Серед активних новоприбулих мистців — Микола Журавель («Портрет»), Дарія Тищенко-Журавель («Виноград»). Про важливість підтримати колеґ з України сказав Олег Лесюк — голова УСОМ — у вступному слові на відкритті виставки. Глядача вражає розмаїття жанрів, тем, технік, колориту.
Деякі роботи поєднують високу живописну майстерність із елементами публіцистики, плакату, як, наприклад, полотна Андрія Синитара і Людмили Барміної. «Вирок рашистам» А.Синитара — дилогія-символ, яка складається із двох коричневих площин — світлої і темної. Композиція дуже лаконічна, не обтяжена предметами-образами. Тут промовляють колір і фактура, інтенсивність, нюанси і багатство яких доносять до глядача естетичну ідею художника: напруження боротьби і потужна віра в перемогу України. Композиція Л. Барміної «Поборете рашизм. Вам Бог помагає» умовно поділена на три частини. У центрі — козак на коні і дівчина з коромислом — сюжет з народної пісні. Заклик Шевченка «Борітеся — поборете. Вам Бог помагає» дещо видозмінено з точним указанням ворога, хоч і в часи Шевченка, і тепер він той самий. Образи козака і дівчини (естетично поєднують давнину і сучасність — і сьогодні дівчата проводжають коханих на війну) хронологічно відносять глядача у давно минулу епоху, нагадуючи, що із плином століть Україна змагається за незалежність з усе тим же ворогом.
Значне місце на виставці посідають краєвиди. Художники звертаються до природи і за натхненням, і для глибшого пізнання себе як особистостей і як творців прекрасного. Новоприбулі мистці з України знаходять у красі довкілля (Наталія Шелокова «Якось на зачарованій річці», Вікторія Андреєва «Мить осені» «Пекучий холод листопаду» Олега Лінченка — сліпуча жовта площина поцяткована розвіяними по ній червоними листками і розділена, мов чорною блискавкою, гілками дерева. Художник наближає до глядача оцей фраґмент крони, зосереджує увагу на ньому, на тому місці, де відбувається драматичне зіткнення-змагання останніх днів осени й енерґійного натиску зими. У «Краєвиді» Віктора Новицького пізня осінь відчувається у майже безлистих деревах, назагал сірому колориті, спокої природи перед настанням зими. Природа Канади надихає багатьох мистців, дарує захопливі сюжети, незвичайні естетичні ідеї. «Пробудження» Данила Глинчака — буяння гарячих барв, весняний день, утоплений у світлі і теплі. Канадські краєвиди — один із основних напрямів творчости Данила Глинчака за останні двадцять три роки. Суворі овиди канадської півночі, природа Онтаріо, всі пори року — у центрі пильної уваги художника. Палітра «Пробудження» Глинчака пашить вогнем, окремі холодні акценти лише увиразнюють і підсилюють палання залитого сонцем лісу. Жовтий колір домінує — від блідого до темного аж коричневого. На думку Вікторії Фінлі, жовтий — найсуперечливіший колір у палітрі, символізуючи і добро, і зло, залежно від ситуації. Так, як здебільша буває у житті. Поодинокі ясно-червоні акценти підвищують «температуру» композиції і роблять її динамічною. У «Поцілованих сонцем» Олега Лесюка бачимо стіну старого лісу, де всі дерева щільними непрохідними рядами тягнуться розлогими кронами до сонця. Краєвид яскравий, емоційно піднесений. «Сосновий парк» Станіслава Хоменка вибухає розмаїтими кольорами погожої осени. У прохолодній рамі голубих тонів — між річкою і небом — пишається неймовірним багатством палітри класична канадська осінь. Кольори Хоменка складаються у витончену симфонію, де кожен відтінок вибудовує гармонію і красу. Фактура також дуже важлива у цьому творі. Вона дає глядачам відчуття особистої присутности у розкішному осінньому краєвиді. «Червоний ліс» Михайла Ляховича привертає увагу яскравими, насиченими кольорами і лаконічною композицією. Драматизм палітри урівноважується строгістю ліній та їхньою ритмікою. Художник удається до багатства семантичних алюзій — від таємниць давнього пралісу до урочистого передріздвяного настрою. Ляхович не уточнює, де саме знаходиться ліс, тому уява глядача може переносити його з краєвидів дитинства в Україні до непрохідних лісів Британської Колумбії. «Відлітають» Віри Юрчук теж можна віднести до жанру краєвиду, але він стилізований, узагальнений. Художниці йдеться не так про відлітання птахів восени, як радше про підведення підсумків, прощання з певним етапом життя. Композиція складається із трьох горизонтальних площин різної ширини. Між темною, майже чорною смугою землі (найвужчою) та барвистими абстрактними формами і лініями (найширша смуга) лежить біла площина неба, на якій виразно видно птахів, котрі відлітають у вирій. Цієї осени, однак, природний стан речей — зміна пір року, міґрація птахів — мають додаткові коннотації: війна в Україні змусила багатьох людей покинути рідні домівки, часто зруйновані, перелетіти далеко, усупереч власній волі. Виконаний у приглушених пастельних тонах, «Подих вітру» Наталії Валенюк творить відчуття руху, неспокою. Власне на динаміці і зосереджена увага художниці. Водночас композиції властива гармонія, внутрішній лад, які передають ритмічні повторення схилених вітром суцвіть і поглиблюються монохромною палітрою. «Соняшник» Христини Кудрик уособлює красу України і є одним із її естетичних символів. У краєвиді Івана Лазірка «На ґанку» гармонійно поєднані довкілля — ближче і дальше — із великою, розкішною китицею квітів, дбайливо посаджених і доглянутих. Розмаїття квіткових барв фокусує на собі увагу глядача і створює радісний настрій. Акварель Ярини Юрик «Моя Україна» захоплює світлими, яскравими, вібруючими кольорами — жовтим, червоним — і навіть синій, оточений вихором сонця і тепла, не виглядає надто холодним.
Олександр Гутиря подав на виставку «Абстракцію». Художник не мусить замислюватися над назвою. У нього кольори ведуть свою власну незалежну розмову із глядачем. Центр композиції домінують темно-сині, подекуди чорні форми, які здебільша залишаються у своїх межах, не переступаючи «кордонів» сусідніх форм. Гутиря збагачує свої полотна вибагливою фактурою, котра часто додає до змісту суттєві деталі, які дозволяють кольорам проявлятися виразніше і вагоміше. Абстрактна композиція Віктора Дейсуна «Ремінісценції» сповнена зеленими, червоними, жовтуватими — життєствердними кольорами радости, надії, перемоги добра. Вони перекреслені чорними смугами, які течуть уздовж композиції, але не домінують її. «Хрест» Наталії Петренко — синьо-жовта композиція, у якій проглядається естетична спадщина декорацій, народних орнаментів, дерева життя і розписів — монументальних і прикладних. Зображення динамічне, його енерґія і краса доносить до глядача відчуття Божої присутности.
Натюрморт Ольги Ткаченко «Радість» випромінює саме це відчуття. Яскраві енерґійні кольори, щедрі осінні дари сповнюють серце оптимізмом.
Концептуальне мистецтво Ігоря Синитара завжди торкається важливих суспільних проблем. Художник поєднує естетичні пошуки з інтелектуальними питаннями, які хвилюють людей найбільше. У картині «Роздуми — бурхливий світ» молодий чоловік сидить за столом, глибоко і зосереджено обмірковуючи щось важливе. Його тінь трансформована в образ воїна з автоматом, а над ним — вибух кольорів. Протиставлення статичної фігури з розвихреними кольоровими площинами надає композиції виразної динаміки; барвисті плями творять експресію, і глядача не відпускає відчуття напруження і ледь прихованої тривоги.
Жанрові картини на виставці представлені полотнами Богдана Головацького, Романа Зузука, Марії Антонів. У центрі картини «Задумана» Марії Антонів — красива молода жінка у барвистій хустці. Відома своїми багатими чудовими полотнами різноманітних квітів, художниця зобразила жінку у вишиванці, обличчя напівприховане чорною хусткою у червоних квітах. Кольори — символи журби і надії-любові — у центрі композиції, ущерть заповненої квітами. Мисткиня через квіти і ясні кольори утверджує упевненість у нашій перемозі. У «Повному місяці» Романа Зузука — некваплива розмова чоловіка і жінки при місяці просто неба. Атмосфера композиції водночас космічна й інтимна. Яскрава палітра сповнює сцену динамікою та енерґією. Богдан Головацький написав полотно «Лісова пісня» за мотивами однойменної драми Лесі Українки, але це не ілюстрація до драми-феєрії. Сцена із хлопцем і дівчиною на тлі чудового краєвиду може сприйматися цілком незалежно, як самостійний художній твір. Зв’язок між картиною і драмою не літературний, не цілком сюжетний, хоча є деякі спільні риси, а головно — живописний, естетичний. «Мартуся» Михайла Петрука за манерою виконання перебуває між плакатом і жанровою картиною. Дівчинка високо піднесла український прапор — напівобгорілий, пошарпаний. Рішучий вираз обличчя маленької українки вказує на її непохитну волю не випустити прапор з рук і нести його аж до перемоги. Аскетичність палітри (за кольоровою гамою уся композиція — український прапор) дозволяє зосередитись на серйозному обличчі дівчинки.
Роксоляна Підгайна-Бенуа створила стилістично узагальнену композицію з елементами абстракції. Для яскравих, динамічних зображень фігур і предметів мисткиня використала кольорові площини і вигадливі лінії. Картина дає багато простору для уяви, співтворчості. Ритміка ліній хоч і має графічну природу, але творить вибагливе живописне полотно — суцільне і пружне, яке вібрує від самого погляду.
Єдиною скульптурою на виставці є «Цукрова вата» Ірени Сірко. Мисткині притаманне мінімальне втручання у природну форму матеріялу, з яким вона працює. Сірко використовує натуральний камінь і через нього передає свою естетику й думки. Стетит — гарний камінь з ніжним рожевим відтінком, який творить атмосферу спокою і спонукає до медитації. Скульпторка майстерно підкреслила красу каменю кількома вдалими штрихами, вивільнивши його естетичне багатство і безмежні експресивні можливості. Вона зіставила фактури — гладкі і нерівні поверхні, надавши цілій формі динаміки і руху.
Твори прикладного мистецтва виставили Марія Лучук (декоративний керамічний таріль «Краса врятує світ», розписаний яскравими барвами на білому тлі) і Надія Волощук. Її «Лялька» виконана чудово, тішить око ґраційністю і багатою символікою. Мисткиня добре обізнана з елементами народного одягу і талановито відтворила їх у своїй ляльці з важливими символами — деревом життя і весільним вінком.
«Ще живі» Павла Лопати демонструють не лише троянди, які витримують натиск вітру і холоду, а й говорять про Україну, яка майже десятиліття поспіль змагається з дикою ордою, не здається у нерівній боротьбі.
Цікаві твори також подали Маргарита Пугаченко («Трійця») і Наталія Мачкур («До світла»). Рух синіх птахів із жовтими акцентами догори — до сонця, до світла, до свободи — алегоричний образ України і її віковічної боротьби за незалежність. Акварель Пугаченко — багатосемантична композиція з трьох дерев, у чиїх кронах проглядаються людські постаті. Зелений колір указує на торжество життя і добра.
Виставка відбувається у рік Святого Архангела Михаїла — захисника і покровителя Києва. Як він зі своїм небесним військом переміг дракона, так і Україна з Божою допомогою здолає вселенське зло втілене у сусідній країні-терористці. А мистецтво і допомагає боротися, і підносить дух.
Галина Костюк
