Пропонуємо вашій увазі текст доповіді голови Організації Українських Націоналістів (бандерівців), Президента Антиімперського Блоку Народів Олега Медуниці, яку він представив на міжнародній конференції на тему “Кінець імперії”, яка відбулась у Чикого 7 грудня 2025 року.
Під час підготовки до конференції, я натрапив на цікавий матеріал в офіціозі Організації Українських Націоналістів, а саме – в газеті «Шлях Перемоги». У номері газети за 6 листопада 1977 року написано про конференцію АБН в Чикаго. Виявляється 21-22 жовтня 1977 році тут, в Іллінойсі, відбулася конференція Антибольшевицького Блоку Народів, в якій взяли участь представники країн Балтії, Словаччини, Болгарії, Румунії, Албанії, Куби, В’єтнаму та інших підкорених тоталітарним комуністичним режимом народів. Тоді національні лідери в еміграції будували плани по розвалу СССР як головного оплоту світової тоталітарної системи. Тоді в розпад Совєцького Союзу ніхто не вірив. Лише наші попередники в еміграції розуміли правдиву суть московської “тюрми народів” і працювали в ім’я своїх майбутніх держав.
Але в яких умовах вони це робили? Тоді, після довгої епохи «холодної війни», між Заходом і совєтами панувала так звана «розрядка». На міжнародній конференції у Гельсінкі, у 1975 році, країни Заходу домовилися з СССР про непорушність кордонів у Європі. Була підписана низка угод про ядерне роззброєння. В західних політичних колах панувала думка про політику мирного співіснування з Совєцьким Союзом. В медіа розміщували фото палких обіймів комуністичного лідера Брєжнєва і президента США Джеральда Форда.
Проте українські націоналісти і створений нами АБН були тими небагатьма, які попереджали всіх про небезпеку такої легковажності. Ми вперто будували свої власні плани по побудові національних держав на майбутніх руїнах Совєцького Союзу.
Ми були переконані, що українська нація буде у безпеці і отримає шанс на розвиток лише виборовши власну державу. Жодна інша форма, як наприклад така, яка існувала тоді – Українська совєцька республіка, у складі Совєцького Союзу, нас не влаштовувала. Бо лише ми знали, що умиротворення агресора не призведе до тривалого миру і спокою.
І я сьогодні пишаюсь тим, що маю честь очолювати АБН вже в новому форматі, як Антиімперський Блок Народів, і продовжувати справу моїх попередників, таких, як перший Президент АБН Ярослав Стецько, який тут в Чикаго, 48 років тому, формував світовий фронт боротьби з комунізмом, з москвою.
І легковажність політиків світових демократій дала результат. За декілька років москва розв’язала криваву війну в Афганістані, дестабілізувавши порозуміння із Заходом. Тоді кожен четвертий загиблий у розв’язаній совєтами війні в Афганістані був українцем. Я тоді був школярем, але добре пам’ятаю помпезні похорони під червоними прапорами. Нам, українцям, тоді пояснювали, що це найманці, наняті американцями, воюють з нами в Афганістані, що якщо наші війська вийдуть звідти, то американці там встановлять свої ракети і взагалі ми там допомагаємо «братському афганському народу у боротьбі із світовим імперіалізмом на чолі з НАТО».
Зараз в росії все повторюється. Повіривши у те, що розпад Совєцького Союзу і поява так званої «демократичної Росії» поверне мир і спокій, Захід зробив велику помилку. Звичайно, московська втрата контролю над Україною, країнами Балтії, країнами Кавказу і Центральної Азії зменшили агресивні апетити. Проте, вже за кілька років після розпаду Совєцького Союзу тоталітарна імперія почала демонструвати свою агресивну політику, захоплюючи частину територій своїх сусідів: Молдови і Грузії, провокуючи нестабільність між Азербайджаном і Вірменією, формуючи і підтримуючи лояльні і тоталітарні політичні режими в Білорусі і країнах Центральної Азії.
Окремо згадаю дві криваві війни, розв’язані проти незалежної Республіки Ічкерії. Захід довго заплющував очі на це, не визнаючи права чеченців на власну державу. Для нас, українців, це питання вирішене і однозначне – народ Чечні має право на власну державу, а його територія окупована росією.
А тим часом, новий лідер росії путін готувався до нової війни. Щедро витрачав на військові цілі сотні мільярдів доларів. Будував світову імперію пропаганди і брехні. Вносив розкол між лідерами світових демократій і окремих країн. Спонсорував і досі фінансує лояльних росії політиків у різних країнах і терористичні політичні режими на кшталт «Хамасу».
Апогеєм цієї політики стало утворення світової осі зла у складі росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї.
Цей міжнародний політичний тоталітарний монстр об’єднав технології, капітали, ринки і виробництво озброєння. Це найбільша загроза світовим демократіям. Московський лідер путін першим кинув їм виклик, розв’язавши війну проти України. Не змігши швидко зламати опір українців, він веде війну на виснаження і розраховує на розкол у лавах наших союзників. Росіяни всіляко поглиблюють будь які протиріччя, які є в цивілізованих суспільствах і підривають їх ресурси. Проте і в московії є свої слабкості. Її ресурси також не безмежні, а суспільство не готове терпіти війну вічно.
Зараз московська імперія втрачає за місяць війни в Україні людьми більше, ніж за 10 років війни в Афганістані. Санкції Заходу підривають їх економіку. Все більше громадян росії, особливо неросійського походження, задумуються, які результати для них може принести ця війна.
путін розуміє, що перемога України дасть поштовх для розвалу росії. Народи, колонізовані москвою, особливо малочисельні, платять страшну ціну за участь у війні проти України. У середньому, жителі міста москви гинуть на війні у 87,5 разів рідше за дагестанців, у 275 разів – за бурятів і в 350 – за тувинців. 40 відсотків нинішньої російської окупаційної армії не є етнічними росіянами. Централізуючи економічні ресурси, росія створила нестерпні умови проживання на колонізованих територіях. Низький рівень життя та державна пропаганда змушують чоловіків з віддалених країв йти на війну.
Фактично, москва воює за рахунок ресурсів поневолених народів і колонізованих територій. Нафта і залізна руда Ідель-Уралу, сибірський газ, бурятське золото і рідкоземельні метали, якутські алмази і вугілля – це економічна основа російського нацизму. Ми маємо повернути ці багатства тим, кому вони належать – народам, що населяють ці території. Щоб ці ресурси ніколи не були загрозою демократичному і цивілізованому світу.
Ми можемо довго говорити про росію. Про горе і страждання її сусідів та поневолених нею народів. Але самі по собі ці проблеми не зникнуть. Хтось вірить у демократичну росію, у заміну нацистського лідера путіна на демократичного. І більше того – намагається йти по цьому шляху, підтримуючи російську опозицію в еміграції. Це хибний шлях. Російський народ, політична еліта, бізнесові кола заражені нацизмом та шовінізмом. Міжнародна ізоляція, санкції, військова поразка, зрештою – дезінтеграція країни як імперії та поява нових незалежних від москви держав – ось головний рецепт довготривалого миру і спокою. Як колись коаліція союзників поклала край гітлерівському нацизму, перемігши у Другій світовій війні і покаравши агресора, так і зараз – весь цивілізований світ мусить підтримати Україну у її боротьбі з імперією. І велика роль у цьому буде належати народу Америки та її політичному проводу.
Що ми для цього можемо зробити тут, в Сполучених Штатах Америки?
У цьому залі нікого не треба переконувати у необхідності підтримки воюючої України. Але я б звернув увагу на нові аспекти такої підтримки. Це, насамперед, підтримка поневолених росією народів, їх організацій на еміграції і представницьких структур, окремих представників. Зараз особливо актуальна міграційна підтримка політичних біженців, що зазнають утисків з боку американської міграційної влади. Їх висилка в росію означає тюрму, тортури, а, можливо, і смерть. Так, наприклад, організація «Світанок», що базується у Нью-Йорку, організувала звернення до американських конгресменів щодо недопущення висилки з Сполучених Штатів Америки Олександра Болохоєва, активіста бурятської організації «Тусгаар Буряад-Монголія».
Представники поневолених і колонізованих Москвою народів, які боряться за незалежність своїх націй, чітко прив’язують свою державність до перемоги України у війні проти росії. Без такої перемоги питання їх державності буде відтерміноване на довгі роки. Окремі їхні представники стали до лав Сил оборони України, створивши національні підрозділи. Ми переконані, що таким чином створюються початки майбутніх армій нових незалежних держав, що постануть на постмосковському просторі.
Мусимо пам’ятати, що москва жодного поневоленого народу не відпустила від себе добровільно, без боротьби. Тому важливо залучати і в подальшому представників поневолених росією народів до участі у боротьбі в лавах Сил оборони України. Така мобілізаційна кампанія має проходити постійно.
Необхідно допомагати їм створювати організаційні структури, сучасні медіа. Ми в Антиімперсьому Блоці Народів створили у 2023 році Університет Вільних Народів, який підготував для боротьби за державність вже понад 70 представників поневолених росією народів.
Згадаймо історичний приклад Організації Українських Націоналістів: виборюючи Українську Державу у підпіллі і на еміграції, ОУН завжди ставила інформаційно-пропагандивну, кадрово-організаційну і військову роботу у пріоритет. І ця ставка виправдала себе. У буремні часи національних революцій саме підготовлені у військовому, політичному та ідеологічному плані кадри стали ядром національних урядів, які залучили широкі народні маси для боротьби за державність.
Отже, я закликаю українців, у якому б куточку світу вони не знаходилися, підтримувати боротьбу поневолених росією народів. Якщо ми справді хочемо добитися безпеки і спокою прийдешнім поколінням українців, то маємо взяти курс на знищення московської імперії зла.
Пам’ятаймо одне із головних гасел ОУН, проголошене у далекому 1940 році: «Свобода народам! Свобода людині!». Так переможемо!
Слава Україні!
