Якось випало відвідати штаб-квартиру НАТО в Брюсселі. Не нову, на проспекті Леопольда ІІІ, а стару, на проспекті Леопольда ІІІ через дорогу від нової. Дивні були часи: щоб зекономити на комуналці, штаб-квартира найвпливовішої військово-політичної організації світу перебиралася в будівлі, що належали військовим і були обладнані сонячними панелями, мали автономне водопостачання й ледь не геотермальне опалення, аби не платити умовним «брюссельводоканалу» й «брюссельтеплокомуненерґо». При цьому працівників зі старого офісу до нового щодня возили автобусом. Там, власне кажучи, через трамвайні колії проспекту десь метрів 50, але ж дорогою хтось і загубитися може, тому підвозили. Поки хтось у бухгалтерії не порахував, що цей туризм коштує 30 тисяч євро на місяць, і попросив прискорити переїзд.
Віктор Кевлюк
Охорона штаб-квартири Альянсу — приватна компанія, зі зброєю, процедури схожі на наші: всю електроніку складаєш у сейф, забираєш ключик, віддаєш паспорт, чекаєш супровідника й заходиш. Заходили через головний вхід. Якась пані з повним пакетом продуктів, мабуть, із супермаркету, я і міністр оборони Анґоли. Жодних почесних варт, червоних доріжок чи чогось подібного. Просто, буденно, по-робочому й дуже демократично.
У чому феномен НАТО і його привабливість? Звідки така бюрократія? Чим вони там узагалі зайняті й що планують робити найближчим часом?
Уже три чверті століття НАТО зберігає своє значення як головний колективний оборонний альянс, об’єднуючи держави-члени задля безпеки й стабільності в Європі та поза її межами.
Засадничим принципом Альянсу є спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими учасниками НАТО. Вони поділяють однакові цінності й інтереси, віддані справі збереження демократичних принципів, що робить нероздільною безпеку Європи та Північної Америки. Альянс стоїть на захисті країн-членів від аґресії: головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій усіх її членів у відповідь на напад ззовні.
НАТО має досить складну структуру управління. Найважливіші рішення ухвалює Саміт НАТО. Між самітами справами керують Північноатлантична рада, Комітет з оборонної політики та планування НАТО, Група ядерного планування НАТО і Військовий комітет НАТО.
Рішення ухвалюють консенсусно, після обговорення й консультацій з усіма країнами-членами Альянсу. Ось чому в путіна все швидко, а в НАТО — повільно: усе ж 32 країни мають домовитися. І серед них — Угорщина. Якщо рішення є, то це означає, що всі 32 держави дали згоду й воно відображає колективну волю суверенних держав-членів Альянсу. Дуже важливо розуміти, що в підготовці й ухваленні рішення беруть участь усі держави-учасниці. Цей принцип діє на всіх рівнях.
Не оминемо статтю 5 Вашинґтонського договору 1949 року, котру згадують доречно й не дуже. Звучить вона так: «Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи в Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки в Північноатлантичному реґіоні. Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, вжиті у зв’язку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання міжнародного миру та безпеки».
Особисто мені більше подобається стаття 6, котра пояснює, що слід розуміти під збройним нападом: «При застосуванні Статті 5 збройним нападом на одну або більше Сторін слід вважати збройний напад, здійснений:
- на територію будь-якої із Сторін у Європі чи у Північній Америці, на алжирські департаменти Франції, на територію Туреччини чи на острови під юрисдикцією будь-якої із Сторін, розташовані в зоні Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака;
- на збройні сили, кораблі чи літальні апарати будь-якої із Сторін, які перебувають в межах цих територій або в якомусь іншому реґіоні Європи, де на момент набуття цим Договором чинності були розміщені окупаційні війська будь-якої із Сторін, а також у Середземному морі чи в зоні Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака».
Про алжирські департаменти Франції з 1962 року забули, бо їх уже немає.
Якщо хтось ще не в курсі, то «армії НАТО» в природі не існує. НАТО має єдину структуру військового командування, до роботи в котрому залучають військовий і цивільний персонал усіх країн-членів Альянсу. Розгорнуто два верховних командування стратегічного рівня — у Монсі, Бельгія (Оперативне командування ОЗС НАТО) й у Норфолку, США (Командування ОЗС НАТО з питань трансформації). За напрямками діяльності (операційним і трансформаційним) їм підпорядковані Об’єднане командування ОЗС НАТО у Північній Європі (Брюнсум, Нідерланди), у Південній Європі (Неаполь, Італія), Об’єднане командування ВПС НАТО (Рамштайн, ФРН), Об’єднане командування Сухопутних військ (Ізмір, Туреччина) і Об’єднане командування ВМС (Нортвуд, Велика Британія).
Про пілотів і моряків не знаю, а командування Сухопутних військ має лише 324 штатні посади, що значно менше, ніж у нашому Командуванні об’єднаних сил, котре керує операціями подібного розмаху зі схожою кількістю військ. Національні збройні сили залишаються під національним командуванням, окрім континґентів, виділених для дій під керівництвом загального союзного командування.
Постійно чергують чотири угруповання ВМС НАТО, вони готові миттєво відреаґувати на кризу. Функціонує об’єднана система ППО, яка включає елементи протиракетної оборони (ага-ага, згадаймо ракети в повітряному просторі Румунії та Польщі й перечитаймо статтю 6, вона трохи вище). Винищувачі Альянсу постійно контролюють повітряний простір Албанії, Естонії, Латвії, Литви та Словенії, котрі не мають можливості робити це самостійно. У власності НАТО перебувають 5 літаків «AWACS» (розпізнавальні знаки — ЗС Люксембурґу) й 5 розвідувальних БпЛА «Global Hawk».
Бюджетів у НАТО два. Цивільний (його поповнюють міністерства закордонних справ країн-учасниць) витрачають на заробітну плату персоналу, витрати поточні, капітальні й на програми, необхідні для досягнення головних цілей НАТО. І військовий (з внесків міністерств оборони). І ще є Програма інвестицій у безпеку (NATO Security Investment Programme, скидають знову ж таки оборонні відомства), за ці гроші фінансують об’єкти й обладнання, що забезпечують функціонування Командування НАТО з питань трансформації та Командування НАТО в Європі (наднаціональні органи, їх утримання виходить за межі вимог національної оборони окремих держав), покривають потреби операцій з реаґування на кризові ситуації, систем інформації та зв’язку, управління повітряним рухом і наведення, супутниковий зв’язок, військові штаби, аеродроми, трубопроводи і склади ПММ, причали, навіґаційне обладнання.
У них там непогана пенсійна програма. Кожен, хто працює в штаб-квартирі НАТО, відраховує п’яту частину зарплати до спеціального пенсійного фонду, стільки ж туди додає НАТО з цивільного бюджету. По закінченні каденції людина може забрати гроші собі, може переказати до пенсійного фонду своєї країни або залишити в Брюсселі, але поповнювати вже буде без допомоги НАТО. Зручно, погодьтеся.
Де НАТО, розібралися. Тепер кілька слів про те, де ми.
У 1992 році Україна приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва (пізніше перейменована на Раду євроатлантичного партнерства).
У лютому 1994 року Україна першою серед пострадянських держав уклала рамковий договір з НАТО в рамках ініціативи «Партнерство заради миру».
У квітні 1999 року в Києві відкрили місію НАТО.
6 квітня 2004 року Верховна Рада України ухвалила закон про вільний доступ сил НАТО на територію України.
Заявку на отримання Плану дій щодо членства в НАТО Україна подала 2008 року.
10 березня 2018 року НАТО визнало за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до Альянсу.
12 червня 2020 року Україна здобула статус партнера з розширеними можливостями НАТО. Належність до європейської цивілізації є прагненням багатьох країн, у тому числі й України.
Аґресія рф проти України у 2014 році виявила слабкі місця в системі оборони Альянсу на сході Європи і спонукала організацію вживати невідкладних заходів, і військових, і політичних. рф позбавили статусу партнера НАТО (а таке було) й надали статус «противник». Зміни в архітектурі європейської безпеки не є відкатом у 80-ті роки минулого століття, адже аґресія рф спрямована на країни Східної та Центральної Європи й на пострадянські країни, які вирвалися з-під російського колоніального впливу.
Крім цієї безпосередньої загрози, перед НАТО стоять інші виклики: зміна геополітичної ситуації, реґіональні конфлікти, тероризм, кіберзагрози. Домінантою залишається колективна оборона, але вона кардинально відрізняється від заходів часів Холодної війни та відмінна навіть від заходів часів постбіполярних світових трансформацій.
З початком нового тисячоліття в НАТО відбулося більше конструктивних зрушень, ніж за будь-яке десятиріччя. Що чекає НАТО в наступні десять років?
Точно не скажуть навіть найпросунутіші установи, які прогнозують геополітичну ситуацію у світі, але можна виділити кілька напрямків, які можуть стати основними в перспективі:
Адаптація до нових загроз. Як-от: кібератаки, гібридна війна, дезінформація та інші нетрадиційні виклики.
Зміцнення військової потужності. НАТО буде продовжувати вдосконалювати свою військову потужність, включаючи розгортання сил негайного реагування, модернізацію оборонних систем і підвищення мобільності військ.
Розвиток партнерства та співпраці. Альянс розвиватиме партнерство з іншими країнами й регіональними організаціями, зокрема, з країнами Східної та Південно-Східної Європи, партнерами на Середньому Сході та в Азії.
Розширення географії та збільшення кількості членів. НАТО продовжуватиме своє розширення, адже залишатиметься єдиною системою колективної безпеки.
Підвищення обізнаності громадськості й інформаційна діяльність. НАТО покращуватиме обізнаність громадськості про свою діяльність і роль у забезпеченні безпеки у світі.
Сьогодні Альянсу — 75. З днем народження, НАТО!
Віктор Кевлюк, експерт Центру
оборонних стратегій
«Лівий берег»
