7 квітня – 80 років тому прийнята директива НКВД СРСР №130 про виселення сімей членів ОУН та бійців УПА у відділені реґіони совєтської росії.
По мірі просування совєтських військ територією України, комуністичною владою впроваджувалися процеси ресовєтизації українських земель. За час відсутності совєтів, українцям вдалося організувати широко розгалужену мережу національного спротиву під проводом ОУН та власні збройні сили – УПА. В силу історичних та географічних обставин, ці сили масово концентрувалися на західноукраїнських теренах, де також мали широку підтримку.
В прямих бойових зіткненнях з повстанцями та проти розгалуженого підпілля, совєтські війська та спецслужби не могли досягти переконливого успіху. Відповідно, вдалися до звичної антилюдяної практики – насильницького переселення. Очевидно, що депортаційна політика совєтів на західноукраїнських землях стосувалася, насамперед, членів ОУН та воїнів УПА, їхніх сімей, а також осіб, що підтримували український визвольний рух.
7 квітня 1944 року вийшла директива НКВС срср № 130 про виселення сімей оунівців (19 тисяч осіб) до Красноярського краю, в Іркутську, Омську та Новосибірську області. При чому, на кожну родину мало бути складене окреме «досьє», де зазначалися усі дані про родичів, які перебувають у підпіллі або в повстанцях. Майно виселених підлягало конфіскації та реалізації (по факту – просто розграбовувалося).
На підставі Директиви №130 нарком внутрішніх справ УССР Василь Рясний підготував інструкцію-вказівку про порядок проведення виселення сімей активних учасників націоналістичного підпілля, що була терміново поширена по всіх районних відділах УНКВД-УМГБ західних областей УССР. Відповідно, у кожному районі були складені списки сімей учасників визвольної боротьби, які підлягали виселенню (усе чоловіче населення віком від 15 років).
Лише у Львівській області на виконання цієї директиви у жовтні 1944 року були підготовлені списки на виселення 10,517 осіб. Вже за рік, у віддалених реґіонах ссср було близько 2 млн. 230 тисяч 500 спецпоселенців, серед яких – 20,800 оунівців.
Спецпереселенці розцінювалися як дешева робоча сила на лісоповалах та в інших трудомістких процесах. Сім’ї, які не мали працездатних осіб, потерпали від злиднів. За усіма спецпереселенцями було встановлено аґентурно-оперативний нагляд й обсаджено аґентурою. На великих залізничних станціях діяли оперативні заслони. За втечу з місця поселення, термін заслання замінювався ув’язненням у виправно-трудових таборах.
