(До 80-ої річниці від смерти В’ячеслава Розвадовського)
Майбутній мистець, видатний український художник, педагог, організатор пересувних виставок в Україні, народився 12 (24) вересня 1875 року в Одесі. П’ятнадцятирічним поступив до Одеської художньої школи, а рік після її закінчення 1894 р., В’ячеслав Розвадовський продовжував студії в художньому училищі при Петербурзькій академії мистецтв, де через шість років навчання отримав звання художника та право викладати курси малювання у навчальних закладах. Картина молодого В’ячеслава “На Україні“ принесла художнику перший успіх, яка здобула перемогу на конкурсі в Академії мистецтв. Таким досягненням у науці свого сина раділи його мати-молдаванка та батько Константин, а також професор Імператорської Академії мистецтв Архип Куїнджі — грек за походженням, у майстерні якого Розвадовський сприймав його місячні кольористичні та світлові ефекти. Таємниці “місячних фарб“ знав тільки Куїнджі, який вчив своїх учнів любові до природи. Поняття Україна не було приступним до великодержавної царської Московії, тому цій картині Розвадовського дали назву “Над Дніпром“. Нова назва не завадила художникові.
У 1900-му році сповнилося прагнення мистця повернутися в Україну, в рідний свій край. Художник почав працювати у побутовому жанрі. Звертався до української тематики. Кілька творів присвятив героям поезій Т. Шевченка. Вказує на це картина “Катерина“ (1904, олія на полотні). Намалював і кілька портретів Шевченка та Кобзареву могилу в Каневі, а також такі полотна: “Реве та стогне Дніпр широкий…“, “Лірник“, “Бабусенько, голубонько“ (за баладою “Тополя“), “Отак вона вишивала“ (за віршем “Хустина“) та інші. Того ж 1904 р. Розвадовський створив картину “Жнива“, в котрій показав кілька жінок-жниць, що приходять жати пшеницю на розлогому українському степу.
У початкових 1900-их роках Розвадовський жив ідеєю влаштуванням пересувних виставок картин для народу. Шукав способу, як це зреалізувати. Писав прохання у високі інстанції, призбируючи картини різних малярів з різними іменами. За три роки ходінь таки домігся щось зробити. У запланованій пересувній експозиції знаходилися твори одесита Киріяка Костанді — першого вчителя малярства В’ячеслава Константиновича в Одесі, І. Ріпина, А. Куїнджі, братів Маковських, В. Болдирєва, картини з фондів російських музеїв та музеїв Києва. Народні пересувні виставки, організовані Розвадовським, стали відгалуженням у діяльності петербурзьких передвижників, котрі у 70-их роках 19 століття пересували картини по містах росії. На межі століть передвижництво перестало бути силою творчого єднання російських малярів. Доступ широких мас на їхні виставки був неможливий. Метою царської росії було тримати народ у темряві.
У січні 1904 р. Рада Академії мистецтв у Петербурзі нарешті дозволила на організацію виставок по Малоросії, навіть затвердила надати їм фінансову допомогу у розмірі 3,000 карбованців. На той час було зібрано 120 картин 36-ти художників реалістичної школи. За змістом переважали твори з російської історії, портрети, пейзажі, побутові та з релігійною тематикою. Без останніх не був би дозвіл на організації виставок, за які відповідав Розвадовський. У вільний час він встиг намалювати ще й такі полотна: “Ой не світи, місяченьку“, “Подруги“, “Гопак“, “Місячна ніч“, “Млин“ та ряд інших, датованих 1904-1905 роками. У тих же самих роках пересувні виставки картин почалися у Києві, а саме 3 червня на Володимирській гірці, а потім проїхали по Київській, Подільській і Волинській губерніях. Восени виставки поврталися до Києва. Кожна з них віддзеркалювала організаційні здібності Розвадовського, його розум і душу. Він визначав маршрути виставок, влаштованих у наметах, де читав приявним вечірні лекції. Картини перевозили у ящиках на возах з кіньми, оплачуваних київськими меценатами. Виставки супроводжували кольорові плакати із зображенням вусатого українця, що танцював гопака. Для селян такі виставки були небаченою подією, як також для військових частин, школярів та для людей-любителів мистецтва. Вхідної плати на виставки по селах не брали. Суто символічну брали лише на витрати з влаштуванням виставок у Василькові, Білій Церкві, Сквиру, Немирові, Вінниці, Ямпілі, Кам’янці-Подільському та деінде. Останнє місто над Смотричем зачарувало художника. 1905 р. В’ячеслав оселився в ньому. Звідтам він влаштував ще три виставки. Мав охоту побувати з виставками в Галичині, але через адміністративні перешкоди, йому не пощастило. Проте художник подався туди для вивчення народного мистецтва Гуцульщини, де побував у багатьох селах, вивчаючи життя, побут і мистецтво гуцулів. Тут він намалював такі пейзажі: “У Карпатах“, “Осінь у Карпатах“, “Весна у горах Карпатах“ та портрети гуцулів і гуцулок у різних селах та відомих килимарок з Косова тощо. Перебування художника в Коломиї пов’язало його з донькою коломийського адвоката, громадського діяча, посла до галицького сейму Володимира Дудикевича (1861-1922) — Романною, з якою, згодом, одружився. Подружжя проживало в будинку батька-тестя.
Місто Кам’янець-Подільський, розташоване на високому і скелястому півострові, вабило Розвадовського. І давня фортеця з часів турецького володіння з мостом притягали його туди. Вся місцевість з Дністром, мальовничим куточком України, сприяла відкриттю там художньої школи, яку художник мав на думці заснувати. Незабаром мистець з родиною повернувся до знайомого йому міста і зразу почав клопотатися не тільки перед міською управою, але й від її імені перед Петрбурзькою академією мистецтв, про дозвіл відкриття художнього училища з відділом прикладних мистецтв. Отримавши згоду від міської Думи, Розвадовський переслав письмо з “прошенієм“ про “всепроникнений промінь у темні куточки України“ на руки ясновельможного Івана Толстого. Лист був довшого змісту, в котрому на кінець мистець звернувся такими словами: “… Я прошу Імператорську Академію мистецтв не відмовити в моєму клопотанні субсидії, оскільки училище, яке ми відкриваємо в м. Кам’янці-П., послужить для розвитку й поширення мистецтв у цілому краї росії, тобто відповідатиме високогуманним і просвітницьким принципам Імп. Ак. Мистецтв “Сприяти всіма доступними їй засобами піднесенню й розвитку мистецтва“.
1905 р. в Кам’янці-Подільському засновано першу і єдину художню школу, якою завідував і в ній викладав рисунок і декоративну кераміку В’ячеслав Розвадовський. Школа налагодила випуск подільської художньої кераміки та національних орнаментів, що згодом уславилась навіть на міжнародних виставках, на котрих було показано приклади демократичних засад навчання і високої творчої принциповості. Крім педагогічної роботи в школі, художник поповнював свій перелік картин, доповнюючи ще й такими творами: “Молода подолянка“, “Стара подолянка“ (обидві 1907 р.), “Ставок у Чемерисах“ (1909), “Зима“ (1911), “Хатка“, “Чабан“, “Каленик“, “Лірник“, “Місяць ясний“ та іншими. Усі вони були близькими сільському глядачеві, й зокрема учням в його класах. Захищаючи його постать перед Радою Академії, вони писали: “Знаємо тільки і вважаємо за свій моральний обов’язок заявити, що для нас, учнів, Розвадовський був завжди добрим учителем і наставником, і тому ми саме з ним мали б бажання продовжити і завершити нашу художню освіту. Ми бажали б цього і тому, що Розвадовський був для нас, селян, доступною людиною, що він завжди розумів нас, а ми його, і що він постійно дуже близько брав до серця діло школи як ініціатор його…“. Був час, коли мистець ініціативно включився до збирання серед подоляків пожертв і коштів на здвигнення пам’ятника Т. Шевченкові у Києві. Його енерґійна діяльність як організатора пересувних виставок під час яких селяни поводилися як у храмі, підносили в них кращий настрій і радість, а також його невтомна праця в школі, занепокоювали царських урядовців. Його підозрівали у революційній пропаґанді, розповсюдженні й пропаґуванні української мови, читаючи нею лекції в школі та пояснюючи селянам українською мовою про зміст картин, наприклад Іллі Ріпина. У його роботі поліцейські власті побачили небезпеку. Педагогу, просвітителю, сіячеві українського слова та неблагонадійнику, 1909 р. було заборонено працювати в школі. Через три роки опісля, Розвадовський був змушений залишити школу. Після звернення до Академії мистецтв з проханням надати йому нову роботу, його скерували вчителювати у Ташкентське комерційне училище. Прожив у Туркестанському краї, згодом і в Узбецькому понад тридцять років. Займався педагогічною та культурною діяльністю. Цікавився архітектурою народів цих республік. Досліджував їхню історію, її творців та місцевий побут і звичаї. Ходив по містах і селах краю вивчаючи географію, економіку, працю буденних днів та життя місцевих людей. Тужив за Україною і жити йому без неї було дуже важко. За українську тему в мистецтві не брався. Як вигнанцеві, снилося Поділля. Вдало готував павільйони і виставки місцевих малярів у москві та ленінграді. Віддавав свої знання і свій світогляд молодим, а свій малярський талант присвятив розвиткові культури й мистецтва України та Узбекистану. 1940-го року зумів влаштувати персональну виставку своїх робіт у Ташкенті. Понад п’ять десятків творів на ній гідно репрезентували людину успіху та Героя Праці Узбекистану. 18 січня 1943 р. В’ячеслав Розвадовський помер у Ташкенті, де його поховано. Картини художника збагатили його творчу спадщину. Деякі з них зберігалися в музеях України та в приватній збірці дочки художника — Тамари.
Павло Лопата
