Юрій Щур
Здійснюючи усі можливі заходи з поборювання українського визвольного руху, совєтська влада плодила купу міфів про своїх ворогів, як справжніх так і уявних. На широкий загал, «совєтським людям» інформація подавалася скупо, дозовано й у тій інтерпретації, яка дозволяла притримуватися «єдино правильного курсу вождя народів». Зовсім іншу картину спостерігаємо у документах совєтських органів державної безпеки, які готувалися для керівництва компартії чи спецслужб. Повною мірою це стосується й проблеми, запропонованої сьогодні на розгляд: у компартійній риториці УССР була країною суцільної піонерії та комсомолії. Документи МГБ свідчать про протилежне: лише протягом 1948 – першої половини 1949 років на території України «чекістам» вдалося виявити 575 антисовєтських молодіжних організацій та груп та заарештовано 6,593 їх учасників віком до 25 років. З цієї кількості, 14 організацій діяли на території наддніпрянських областей, де було заарештовано 188 осіб.
Серед вказаних організацій солідно вирізняється київський осередок ОУН, члени якого розроблялися за аґентурною справою «Край». У квітні 1948 року одним із співробітників 5-го Управління МГБ УССР було завербовано аґента «Гаврилова», який був студентом Київського державного університету. Вербування відбулося з метою виявлення й розробки студентів столичних закладів вищої освіти, які мали антисовєтські настрої.
Під час вербування «Гаврилов» одразу ж повідомив, що студентка державного університету Н. Дейнеко дозволяє собі надто зухвало висловлюватися на адресу совєтської влади й у колі окремих осіб «проявляє націоналістичні настрої». Серед іншого, у бесідах з аґентом, вона розповідала, що досить добре знає про боротьбу ОУН на Західноукраїнських землях, а у самому Києві читала націоналістичні листівки.
Аґент свою роботу виконував вправно, утираючись в довір’я до Дейнеко. В скорому часі отримав від неї запрошення на молодіжну вечірку, де познайомився із ще одним студентом державного університету Ігорем Пронькіним. Під час вечірки Пронькін та «Гаврилов» постійно обговорювали різні теми, поступово перейшовши на боротьбу за створення незалежної Української держави. До обговорення повернулися 10 травня, коли аґент відвідав помешкання Пронькіна. Тут він отримав для прочитання листівку-звернення до учасників націоналістичного підпілля Києва із закликами до посилення боротьби проти совєтської влади. Документ був підписаний «Богословом» (Цим псевдо користувався провідник ОУН Північно-східного краю Степан Янішевський («Далекий»)).
Далі аґент дізнався про поїздку Пронькіна на зв’язок до Рівненської області, де він особисто зустрічався із куратором київського підпілля «Романом» (заступник «Далекого» Святослав Титко) і про те, що зв’язок перервався, ймовірно через арешт органами МГБ кур’єра від Проводу. Через це сам Пронькін мав намір виїхати на Західну Україну та перейти на нелеґальне становище.
Два дні по тому, під час наступної зустрічі, Пронькін показав «Гаврилову» наказ Проводу ОУН ПСУЗ про призначення його керівником націоналістичного підпілля Києва під псевдо «Беркут»:
«Наказ ч.15
Згідно постанови Проводу ОУН на ПСУЗ з дня 15/3-1948 р. про перевірку і розміщення організаційних кадрів провідником м. Києва призначаю друга Беркута.
Зобов’язую
- Всіх членів ОУН м. Києва до безоглядного підпорядкування призначеному провідникові.
- Друга Беркута в ділі полагодження всіх організаційних справ і одержання інструкції явитись у свого безпосереднього зверхника друга Р. до 15/4-1948 р.
Слава Україні.
Постій, 30/3-1948 р.
Провідник ОУН на ПСУЗ Богослов».
Таким чином, буквально через місяць після вербування «Гаврилова», МГБ стало відомо про існування у столиці України міського проводу ОУН, який розгорнув доволі активну антисовєтську самостійницьку діяльність, зокрема в площині залучення молоді до боротьби за незалежність України. Основні напрямки діяльності підпілля полягали у:
– залученні нових членів, їх ідеологічна обробці й підготовці до боротьби з совєтською владою;
– розгортанні діяльності в Києві та створенні мережі осередків на Київщині;
– поширенні націоналістичних листівок й літератури, проведенні аґітаційних заходів за самостійність України;
– отриманні розвідданих про дислокацію військових частин, оборонні заводи, настрої населення політичні заходи компартії тощо.
Розпочалася кропітка робота співробітників МГБ з викриття та ліквідації столичного націоналістичного підпілля. Зокрема, з метою перевірки поведінки аґента «Гаврилова» та його аґентурних донесень, за ним було встановлено зовнішнє спостереження. Одночасно було встановлено спостереження за Пронькіним та його найближчим оточенням. Зауважимо, що усі донесення аґента підтвердилися, а його поведінка кураторами була визнана зразковою.
Оскільки дані про існування оунівського підпілля в Києві були надані лише одним оперативним джерелом, у 5-му Управлінні МГБ УССР було прийнято рішення про введення до справи ще одного аґента – «Корчагіна», який користувався авторитетом у студентському середовищі й мав зв’язки у оточенні Пронькіна.
Саме «Корчагін» через розробку підпільника Юрія Гайдука дізнався про існування ще однієї групи підпільників – «Союзу вільних українців» у Переяславі (у 1943-2020 роках мав назву Переяслав-Хмельницький), які підтримували зв’язки із київським Проводом. В подальшому стало зрозуміло, що саме Гайдук є зв’язуючою ланкою між обома групами підпілля. Він же й розпочав поступове анґажування «Корчагіна» до підпілля, проводячи з ним роз’яснювальну роботу. Потім була організована зустріч аґента із Пронькіним, який і цього разу надав для ознайомлення новаку наказ організаційних зверхників про своє призначення.
Тим часом слідчі МГБ брали під зовнішнє спостереження усі зв’язки керівника київського підпілля, які було виявлено в процесі аґентурної розробки. Це в свою чергу дозволило виявити нові зв’язки по лінії підпілля.
24 травня від «Корчагіна» та «Гаврилова» надійшла інформація про прибуття до Києва зв’язкового від Крайового Проводу. При цьому, «Гаврилов» був особисто присутній на зустрічі із зв’язковим, який привіз письмові інструкції від проводу та 600 листівок для поширення.
Внаслідок проведеної спецоперації зв’язковий був встановлений та негласно заарештований на ст. Житомир по дорозі на Новоград-Волинський. Заарештованим виявився Олексій Гордійчук («Остап»), який раніше був провідником підпілля у Гощі на Рівненщині. Під час обшуку в «Остапа» був виявлений письмовий звіт «Беркута» про діяльність підпілля у Києві з квітня місяця. Звіт, крім іншого, містив інформацію про зв’язки із групою підпільників у Переяславі, а також запит на проведення конференції учасників оунівського підпілля Києва.
Та співробітників МГБ надто турбувала частина звіту, яка була присвячена роботі серед комсомольців. Так, Пронькін відмічав, що «комсомол в східних районах України не бойова ворожа організація. Власне, це якесь збіговисько, а не організація. … Перебування члена оунівської організації в лавах комсомолу значно полегшує конспірацію й чим “активніший” буде цей комсомолець, тим краще. … Про вихід з комсомолу, якщо хочеш бути на леґальному становищі, не може бути й мови. Вихід тягне за собою політичний нагляд, слідкування, виключення з навчального закладу. А мати у організації кілька членів, за якими стежать, та й ще не маючих певного становища … ніяк не раціонально».
Крім того, слідчі звернули увагу, що після від’їзду зв’язкового «Остапа» зі столиці, київське підпілля активізувалося. Зокрема, за донесеннями аґентури стало відомо про намір оунівців поширити отримані листівки в місті 25 травня з 10-ї до 12-ї ночі. З метою запобігти цій акції було прийнято рішення про негайну реалізацію аґентурної справи «Край» шляхом арешту усіх відомих учасників підпілля. У зв’язку із цим співробітниками МГБ була проведена операція із використанням засідок й обходів оперативників по місту, що дозволило заарештувати підпільників й вилучити листівки.
Під час обшуків на квартирах учасників підпілля було виявлено різні документи ОУН, зокрема звернення «Богослова» до всіх підпільників Києва, письмові інструкції від «Романа», значну кількість націоналістичної літератури й інших матеріалів, а також зброю: пістолети системи «Парабелум», «Маузер», «Браунінґ» та 176 патронів до них.
Серед 15-ти заарештованих підпільників було 5 членів київського Проводу ОУН: Ігор Пронькін («Беркут»), Григорій Гавдьо («Чорнота»), Іван Велігурський («Юхимець»), Ігор Денисенко («Тур») та Петро Бенедюк («Орлик»).
4 серпня 1948 року справа з обвинувачення київських підпільників була передана на розгляд Особливої Наради при МГБ ссср, засідання якої відбувалися без свідків, захисту та інших атрибутів традиційного суду. 28 серпня того ж року всі 15 учасників організації були засуджені до різних строків покарання. Найбільш активні учасники організації (І. Велігурський, П. Бенедюк, О. Гордійчук, І. Пронькін, І. Денисенко, Г. Гавдьо та Ю. Гайдук отримали по 25 років виправно-трудових таборів. Менш активних студентів було засуджено на різні строки: Е. Хоменка, Г. Підоплічка, А. Марченка – до 10 років; Ю. Лісняка та М. Щербака – до 7 років; Н. Дейнеко, Л. Марченко та В. Тимченка – до 5 років таборів.
У лютому 1949 року у м. Сталіно (Донецьк) органам МГБ, на основі аґентурних даних, вдалося заарештувати 6 членів підпільної організації «Союз демократичної свободи», серед них Ігоря Соложенка (керівник), Анатолія Рибалку та Олександра Дубогрея. Під час обшуків у Соложенка було вилучено протоколи зборів організації, список її членів та текст присяги. Під час слідства було встановлено, що Ігор Соложенко тривалий час сам займався виготовленням й поширенням антисовєтських листівок, а у січні 1949 року виступив ініціатором створення підпільної організації, яка однак проіснувала недовго.
У Ворошиловградській (Луганській) області у місті Красний Луч (з 2016 – Хрустальний) за допомогою аґентури була викрита молодіжна антисовєтська група, яку очолював учень школи фабрично-заводського навчання №69 Олександр Дзятко. Він разом з учнем ремісничого училища №13 Георгієм Дербенцевим створили «Союз народної правди», розробили текст присяги, виготовили емблему, печатку й штамп. Крім того, під час обшуку у них було вилучені зошити із зашифрованими записами й виготовлені ними антисовєтські листівки, які вони мали намір розмножити на друкарській машинці й поширити серед населення.
Для ліквідації ще однієї молодіжної націоналістичної організації, яка діяла у Києві й мала зв’язки з підпіллям на Західній Україні, співробітники МГБ здійснювали заходи в рамках аґентурної справи «Грачі». Об’єктами справи стали студенти столичних закладів вищої освіти. Завдяки аґентурі, було встановлено, що студенти Київського театрального інституту Яків Сербин та Микола Круковський («Лис») весною 1949 року створили підпільну організацію, яка за мету ставила боротьбу з совєтською владою за створення самостійної України. Ця організація мала складатися з «трійок», а для ефективної діяльності необхідно було налагодити зв’язок з підпіллям на території західноукраїнських областей. Задля цього у травні 1949 року Сербин виїжджав до Дрогобича, де намагався налагодити зв’язок з націоналістичним підпіллям. Микола Круковський, намагаючись налагодити зв’язок з підпіллям ОУН, залучив до організації уродженця Львівської області Степана Стецька. Останній привозив до Києва націоналістичну літературу, яку отримував від членів націоналістичного підпілля у Львові.
Як пізніше з’ясувалося, Степан Стецько («Лос») у вересні 1944 року дезертирував з Червоної армії й приєднався до одного з відділів УПА. Взимку 1945 року леґалізувався у Львові, навчався у театральній студії при драматичному театрі ім. Заньковецької, продовжував діяльність у підпіллі ОУН. Восени 1946 року отримав завдання виїхати до Києва для організації осередку ОУН. За великим рахунком, «студентський» гурток і мав стати основою для нового, власне оунівського, осередку. Зв’язковим між Львовом та Києвом, за даними Стецька, був актор театру імені Заньковецької Борис Мірус («Вербовий»), який 20 червня 1949 року приїздив до столиці з метою отримання інформації щодо проведеної Стецьком роботи.
На кватирі у Круковського відбувалися організаційні зібрання, де опрацьовувалася націоналістична література й було вироблено план отримання зброї шляхом пограбування працівників міліції та військовослужбовців. Останнім мав займатися слухач курсів іноземних мов у Києві Яків Лисняк.
Студентка 2 курсу Київського педагогічного інституту Віра Чумак, виконуючи настанови керівників організації, налагодила зв’язок із знайомими по школі із Сміли Київської області. Внаслідок успішно проведеної роботи, їй вдалося залучити до підпілля Горбаченка, Титаренка та помічника машиніста депо Фастів-2 Петра Лавріненка. Ці троє, в свою чергу, отримували націоналістичну літературу й проводили подальшу діяльність на місцевості.
Кінцева реалізація справи «Грачі» розпочалася 24 липня 1949 року, коли був таємно затриманий Яків Сербин. Загалом у рамках реалізації справи «Грачі» співробітниками МГБ було заарештовано 10 підпільників. Під час арештів вилучено націоналістичну літературу, текст клятви членів організації (за авторством Сербина), велика кількість віршів та текстів антирадянського змісту.
Особливу зацікавленість слідчих викликав саме Степан Стецько, оскільки мав виходи на оунівське підпілля Західної України. На допитах він назвав до 50-ти відомих йому учасників антисовєтського руху у Львові та Львівській області. Співробітники МГБ доповідали «нагору», що дані заарештованого були повною мірою підтверджені аґентурним й слідчим шляхом. Зокрема, на підставі свідчень Стецька були заарештовані актори театру імені Заньковецької Олександр Гладкий та Борис Мірус, бухгалтер виконкому Львівської міської ради Всеволод Васильківський, художній керівник капели бандуристів Олег Гасюк, асистент режисера Львівського лялькового театру Роман Олексів та продавець однієї з крамниць Львова Михайло Гарух.
Бориса Міруса тоді було засуджено на 10 років виправно-трудових таборів, присуд він відбував у Воркуті. Після звільнення у 1956 році році зміг повернутися до улюбленої професії. 1957-го року поновився у Львівському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (зараз – національний театр). За своє життя зіграв у театрі понад 200 ролей, також знімався у кіно. У 1991 році отримав звання народного артиста України, а 26 березня 2016 року – нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Помер Борис Мірус 13 квітня 2021 року у Львові. У інтерв’ю, яке було опубліковане за два роки до смерті актора, він згадував і про свій арешт, однак заперечував належність до націоналістичного підпілля.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
