Юрій Щур

Обласні органи у МГБ у 1952 році мали достатньо інформації про діяльність на території Хмельницької області, а саме Базалійського (існував до 1959 року), Білогірського, Теофіпольського та Антонинського (існував до 1962 року) районів боївки Тихона Нагорного («Гейніша») у складі 3 підпільників. Не було для них таємницею і те, що оунівцям у цих районах вдалося створити мережу конспіративних квартир.

Зауважимо, що для розшуку та ліквідації боївки УМГБ у грудні 1951 року були створені оперативно-чекістські групи, як обласного, так і районних підпорядкувань. В результаті роботи цих груп було виявлено 15 утримувачів підпільних квартир, серед яких вдалося завербувати аґентку «П» в селі Турівка Теофіпольського району. Вона підтримувала зв’язки з «Гейнішем» ще з осені 1949 року, протягом двох років надавала житло для підпільників, забезпечувала їх продуктами. Після цього до розробки боївки також були залучені сусіди «П», Леонтій та Федора Зозулі, які також свого часу надавали укриття оунівцям.

7 травня 1952 року Леонтій повідомив до районного відділку МГБ, що вночі 3 оунівці зайшли у будинок аґентки «П», про що вона попрохала його повідомити органам державної безпеки. За годину в село прибула оперативно-чекістська група, яка блокувала будинок й намагалася захопити підпільників живими. Однак боївкарі чинили спротив й загинули внаслідок бою. Опізнанням були встановлені особи загиблих:

Тихон Нагірний («Гейніш», «Максим»), 1920 року народження, уродженець Тернопільської області, керівник надрайонного проводу ОУН на території Кам’янець-Подільської (Хмельницької) області з 1949 року.
Ярослав Николишин, 1930 року народження, уродженець Івано-Франківської області, весною 1952 року був призначений провідником ОУН на території Білогірського й Шепетівського районів.
Яків Вдовиченко («Крига»), 1921 року народження.

У загиблих було вилучено 3 автомати, 3 пістолети, 6 ґранат, набої, націоналістична література й організаційне листування.

Успіх для МГБ був очевидний. Однак робота з ліквідації збройного підпілля на території Хмельниччини тривала. Після загибелі «Гейніша» та його побратимів, продовжувалися пошуки підпорядкованих йому боївкарів «Кузьми», виявлення й ліквідації його підпільної бази у районах підпорядкування.

У Білогірському районі обласним УМГБ за аґентурною справою «Пловці» розроблявся керівник надрайонного проводу «Новий» та підпільники «Назар», «Льодик», «Голуб», «Левко» та інші, з місцевих жителів.

Під час проведених чекістських спецзаходів, підпільники «Новий», «Назар» та «Льодик» у 1951 році загинули. У них було вилучено різне листування, вивчення якого дозволило встановити, що в селі Дідківці Білогірського району був створений осередок ОУН. Ці дані підтвердив захоплений 20 лютого 1952 року охоронець «Нового» Степан Вдовиченко («Голуб», «Богдан»). Управлінням МГБ було прийнято рішення про реалізацію аґентурної справи, внаслідок чого були заарештовані 7 осіб, зокрема Оксана Загорська («Наталка»), Анатолій Басмат («Сонце»), Анна Басмат та Анна Дворак.

Один з членів осередку, Серафим Басмат, на час проведення операції перебував у Червоній армії. Внаслідок проведення аґентурно-оперативних заходів, через органи контррозвідки МГБ Приморського військового округу, він був встановлений й 23 квітня 1952 року заарештований у військовій частині №24481 та був етапований до Кам’янця-Подільського.

Під час проведення слідства з’ясувалося, що він був найбільше наближений до учасників оунівської боївки, знав про місце розташування криївок, допомагав у організації акцій підпілля. Із підпільниками Басмат познайомився у 1949 році в помешканні двоюрідної сестри Оксани Загорської. До ОУН він був залучений провідником «Левком» (загинув у лютому 1952 року), отримав псевдо «Ворон». Саме він влітку 1950 року допоміг облаштувати криївку у своєму селі на подвір’ї Якова Борейка, якого також було залучено до підпілля.

У жовтні 1950 року Серафим Басмат за завданням «Левка» організував перехід на нелеґальне становище Степана Вдовиченка, що було зашифровано під виглядом вбивства останнього невідомими особами. З цією метою на вулиці села був залишений його головний убір з пробитими дірками та слідами крові.

Перед призовом до Червоної армії Серафим Басмат мав зустріч із провідником «Прокопом» (загинув у 1951 році), отримав завдання проводити підпільну антирадянську діяльність серед червоноармійців. Про виконання завдання мав інформувати «Прокопа» у листах, які мав надсилати на адресу дяка церкви села Загірці Велико-Дедеркальського району Тернопільської області Олександра Андросюка, який підтримував зв’язки з підпіллям.

На допитах під час слідства Басмат також повідомив, що по зв’язковій лінії він отримав інформацію про арешт усіх членів родини й близьких за зв’язки з ОУН. Після цього мав намір з метою помсти вбити маршала Малиновського, який мав приїхати у військову частину з інспекційною перевіркою. Після цього збирався покінчити з собою. На заваді такому розвитку подій став його арешт. Наскільки ці свідчення відповідали дійсності зараз встановити важко.

Ще одна вдала комбінація проти українських підпільників була реалізована УМГБ Кам’янець-Подільської області 29 квітня 1952 року, коли на території Летичівського району були захоплені із зброєю надрайонний провідник ОУН Петро Колісник («Черник»), уродженець села Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області та керівник боївки Володимир Юркевич («Змагун»), уродженець села Носів Підгаєцького району Тернопільської області.

Колісник в липні 1948 року був направлений на Правобережжя. На території Кам’янець-Подільської області до 1951 року був у підпорядкуванні Йосипа Демчука («Лугового») й очолював боївку, яка діяла на території Дунаєвецького, Солобковецького (розформований у 1957 році), Михайлівського (потім у складі Ярмолинецького), Віньковецького й Дережнянського районів Кам’янець-Подільської області та Літинського, Жмеринського і Вінницького районів Вінницької області. У лютому 1951 року крайовим провідником ОУН Василем Беєм («Уласом») Колісник був призначений керівником надрайонного проводу ОУН й керував діяльністю на території Теплицького, Джилинського (пізніше у складі Бершадського) Гайсинського й Калинівського районів Вінницької області та Христинівського, Уманського й Ладижинецького районів Черкаської області.

За свідченнями Колісника, діючи на території Кам’янець-Подільської, Вінницької й Черкаської областей, він був організатором й учасником 5 терористичних актів над працівниками міліції й совєтськими активістами, а також організував 27 збройних акцій на колгоспи, кооперативи й інші заклади. Під час слідства назвав багато конспіративних квартир на території Вінницької та Черкаської областей, вказав знаходження 6 криївок й кілька сховищ, де зберігалися бідони з націоналістичною літературою, крам й продукти харчування. Крім того, назвав 15 підпільників, конспіративні квартири «Уласа» у Вінниці та Вінницькій області.

Юркевич на Правобережжі перебував з 1949 року, де діяв разом з Колісником. Під час слідства назвав відомі йому конспіративні квартири, членів ОУН, місця зберігання літератури. Враховуючи, що вони діяли в основному на території Вінницької й Черкаської (на той час Київської) областей, й інформацію надали по тим теренам, їх відправили до УМГБ Київської області.

За вироком суду обидва підпільники були розстріляні 16 січня 1953 року у Києві.

Юрій Щур, кандидат

історичних наук, керівник науково-дослідницького проєкту “Повернута спадщина”