Партія прем’єр-міністра Канади Марка Карні забезпечила собі парламентську більшість, здобувши перемоги у всіх трьох проміжних виборах, що відбулися в понеділок, 13 квітня, 2026 року. Цей результат став фінальним кроком у політичному процесі, який розпочався ще кілька місяців тому, коли п’ятеро депутатів опозиції перейшли до лав урядової Ліберальної партії.
Перемогу для лібералів забезпечили кандидати Долі Беґум у виборчому окрузі Скарборо Саутвест (Scarborough Southwest), Данієль Мартін у Юніверсіті–Роздейл (University–Rosedale) та Тетяна Оґюст у Терребон (Terrebonne). Завдяки цим результатам урядова команда збільшила своє представництво до 174 мандатів у Палаті громад, остаточно закріпивши за собою більшість і посиливши позиції для просування законодавчої програми.
У політичній історії Канади з 1867 року лише 13 прем’єр-міністрів змогли привести свої партії до парламентської більшості. Карні став 14-м, хто досяг цього результату і це досягнення вважається особливо помітним з огляду на нетиповий шлях його уряду до влади та подальшого зміцнення позицій у парламенті.
Навіть відносно невелика перевага у кілька мандатів має суттєве значення для уряду. Більшість дозволяє лібералам: значно легше ухвалювати законодавчі ініціативи у Палаті громад;
забезпечувати стабільність уряду під час вотумів довіри; ефективніше контролювати роботу парламентських комітетів. Фактично це означає перехід від режиму політичних компромісів до більш передбачуваного управління порядком денним.
Водночас політичні аналітики застерігають: у парламенті зберігається висока динаміка. Історично канадські уряди неодноразово стикалися з раптовими відставками депутатів або переходами в інші політичні проєкти. Деякі представники Ліберальної партії вже розглядають можливість залишити федеральну політику, що теоретично може знову звузити більшість.
Окремим фактором залишається розширення політичної «парасольки» Ліберальної партії. Останні місяці відзначилися припливом нових політичних фігур і колишніх опозиційних депутатів, що змінило внутрішню динаміку фракції. Це створює як можливості, так і ризики: з одного боку, уряд отримує ширшу підтримку для реалізації політики, з іншого зростає ймовірність внутрішніх розбіжностей, які можуть впливати на дисципліну голосувань у Палаті громад.
Отримавши більшість, уряд Карні переходить у нову фазу політичного циклу. Ключове питання тепер полягає не в тому, чи здатен він ухвалювати рішення, а в тому, який курс він обере для використання цієї політичної переваги.
Перед прем’єром стоїть класична дилема більшості урядів: діяти швидко та амбітно, реалізуючи масштабні реформи, чи обережно балансувати між ефективністю та стабільністю, уникаючи політичного перенапруження всередині власної фракції та з боку суспільства.
Саме відповіді на ці питання визначать, як довго і наскільки впевнено уряд Карні зможе утримувати контроль над політичним порядком денним у Канаді.
Надя Ґерелюк
