6 червня – 40 років від дня смерті Симона Вожаківського, дириґента, композитора, публіциста й громадського діяча, члена ОУН.
«Україна скривавлена, але нескорена … Молода, непереможна Україна бореться далі». Ці слова, проголошені Симоном Вожаківським 8 листопада 1980 року на XVI Крайовому З’їзді Спілки Української Молоді в Америці не втратили своєї актуальності й нині, у році 2024-му.
Український націоналіст Вожаківський говорив тоді також, що «Хоч і падали наші герої, хоч і московсько-большевицька гидра застосовує людиноненажерливих засобів до нищення українського “я”, український народ вилонив із себе людину гасла “Київ проти Москви”, який до нині веде невгасиму боротьбу проти російського імперіалізму, застерігаючи світ від кровавої заливи комунізму, неокомунізму, неомарксизму і ще нео, нео, неофедералізму».
Народився Симон Вожаківський 23 травня 1911 року на території теперішньої Кропивниччини в багатодітній родині священника. У привітальному слові з нагоди його 70-річчя у часописі «Визвольний шлях» писалося, що «Симон Вожаківський ще дитиною запам’ятав летючі загони Вільних Козаків України, які відгукнулися на клич Симона Петлюри. Ще підростком він читав «Історію України», тримав ту книгу М. Аркаса і за московсько-большевицької окупації і переховував доти, доки не нависла пряма загроза арешту непокірного українця».
В юних літах, окрім школи, навчався у Музичній консерваторії. Вищу освіту здобув у Кіровоградському педагогічному інституті на фізико-математичному факультеті. Працював у середніх школах в Україні як викладач математики, фізики і співу.
Наголосимо, що музика і спів були його душею, а хори під його дириґуванням як шкільні, так і дорослих мали великі успіхи на концертах по містах і селах України, зокрема в Одесі, Кропивницькому (тоді – Кіровограді) та інших. У 1942 році, коли відродилася Українська Автокефальна Православна Церква в Україні, Симон Вожаківський став церковним дириґентом, а 1946 року, вже перебуваючи в Західній Європі, був дириґентом Митрополичого Хору митрополита Полікарпа аж до виїзду в Америку (1950 рік).
Крім того, у Європі, будучи педагогом за фахом, працював в українській гімназії, а також був організатором і одним з провідників Спілки Української Молоді (у 1949-му), головою Крайової Ради СУМ в англійській зоні Німеччини.
До націоналістичного руху Симон Вожаківський долучився ще 1941 року на Кропивниччині після знайомства із учасниками Похідної групи ОУН-революційної (бандерівської). Брав активну участь у створенні осередків націоналістичного підпілля в деяких районах області. Ймовірно, керував Проводом, якому підпорядковувалися осередки з 5 районів Кропивниччини. У 1943 році став організатором одного з перших відділів УПА на цих теренах. Повстанці, які підпорядковувалися командуванню групи УПА-Південь, брали участь у збройних сутичках з нацистами та їх прислужниками.
Після переїзду з Європи до Америки Симон Вожаківський продовжив працю із українською молоддю, у 1952-1953 роках був керівником СУМ в Америці. Далі продовжував діяльність в лавах бандерівської ОУН. Очолював Комісію в справах культури й науки Українського комітету Америки. Пізніше був заступником голови Організації Оборони Чотирьох Свобід України, відповідно – активним у Організаціях Українського Визвольного Фронту (УВФ), який був організаційною надбудовою низки громадських, політичних, молодіжних, жіночих організацій, пов’язаних з бандерівською ОУН. Сюди належали Ліґа Визволення України, СУМ, ООЧСУ, Станиця Вояків УПА, Товариство студіюючої молоді імені Миколи Міхновського та інші.
Музика й далі була справою його життя. Від 1955 року і до останніх днів був дириґентом хорів в Українській Православній Церкві. Плідно працював на ниві плекання української культури. За його ініціативи й за його праці відбувалися ювілейні концерти, присвячені композиторові Миколі Леонтовичу та видання книжки-збірника про М. Леонтовича за редакцією поета Леоніда Полтави. Симон Вожаківський усе життя творив музику, але був скромним й мало «рекламував» свої композиції. Вже по його смерті світ побачили два його повновартісних збірники: «Пісні та романси на тексти українських поетів» (1984) та «Літургічні співи» (1988).
Помер видатний українець у місті Ірвінґтон, штат Нью Джерзі (США). Похований у Вашинґтоні, в українському Мавзолеї-пантеоні. У посмертній згадці Проводу ОУН про Симона Вожаківського зазначалося, що він був «великим ідеалістом, вірним ідеї Української Самостійної Соборної Держави й національно-революційного шляху визволення, твердим, послідовним, безкомпромісовим супроти ворогів – окупантів України».
