До 130-річчя від дня народження о. Андрія Григорія Труха
Неподалік канадського міста Вінніпеґ, на цвинтарі Пресвятої Родини, покоїться прах ієромонаха Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) Андрія-Григорія Труха. Ієрм. Андрій-Григорій Трух є не лише автором чотиритомника «Життя Святих», книг «Марія. Життя Пресвятої Богородиці», «Світила Християнського Сходу», «Українська мова. Граматика української літературної мови» тощо, а й співавтором популярної сьогодні пісні «Ой у лузі червона калина…».
Його філософські роздуми, статті й вірші друкувалися в заокеанських газетах і журналах, а протягом 1943-1946 років він був редактором католицького часопису «Світло», який видавали оо. Василіяни у Канаді. На сторінках цього часопису о. Трух залишив свої спомини «На фронті. Спомини з власного життя», з яких читач дізнається, що його родове коріння походить із галицького села Гірне Стрийського повіту. Після закінчення Стрийської гімназії молодий Григорій Трух, «почувши у своїй душі Божий поклик до духовного стану», мріяв стати священиком, присвятити своє життя вихованню молоді. Але його мрії були розчавлені подіями 1914 року. Двадцятирічний юнак зголосився до сформованого у Львові – з дозволу австрійського уряду – леґіону Українських Січових Стрільців (УСС – українська військова частина у складі австро-угорської армії), з яким «вирушив … у кривавий тан», але не в обороні габсбурзької монархії, а щоб «визволяти братів-Українців з московських кайдан…».
Ієрм. Прокопій Лотоцький, ЧСВВ, пише, що шлях життя о. Труха – це безперервна боротьба за кращу долю свого народу. Заради цього він «увесь вік трудився, за нього він страждав-молився, аж до останньої хвилини, до могили». Молився у польському полоні, молився у в’язниці, у польському таборі Домб’є. Молитва звела його з отцями Василіянами – і заповітна мрія молодого Труха після звільнення з полону почала збуватися.
Згідно з офіційною інтернет-сторінкою церкви святого Миколая у Вінніпеґу, у некролозі Чину Св. Василія Великого в Канаді (1909-2001), крім дат народження, смерті та місця поховання о. Андрія-Григорія Труха, подано наступні відомості:
Вступив до Чину в Крехові 1 травня 1920 року. Урочисту остаточну обітницю склав 12 лютого 1925 року. Рукоположений на священика 27 липня 1926 року.
У 1933 році о. Андрій Трух виїхав на служіння за океан, де присвятив себе душпастирській та місіонерській праці у США та Канаді. У наведеному вище некролозі вказано, що до Канади він прибув 4 липня 1933 року.
Відомо, що ієрм. Андрій Трух служив душпастирем-місіонером у різних містах Канади. Згідно з «Ювілейною книгою парохії Св. о. Николая у Вінніпеґу», у 1934 році він проповідував на «великій восьмидневній місії для молоді міста Вінніпеґу», а протягом 1935-1937 років був парохом цієї церкви. Церкву Св. Миколая тоді ще називали Велика церква або Василіянська.
Щодо пісні «Ой у лузі червона калина…» журналіст Максим Огородник у статті «Життєвий шлях поета з Чортківщини, який підняв калину на світовий рівень» пише, що «перший варіант пісні з’явився у 1914 році, слова і музику до неї написав Степан Чарнецький. Здійснивши постановку трагедії Василя Пачовського про гетьмана Петра Дорошенка «Сонце руїни», він був не вдоволений фінальною піснею-скаргою України «Чи я в лузі не калина була». Для оптимістичнішого фіналу Степан Миколайович вставив у драму народну пісню «Розлилися круті бережечки». Він дещо переробив у ній слова, щоб її текст краще вписувався у зміст вистави. Та останній куплет залишив без змін. Крім того, Степан Чарнецький доробив до пісні нову, споріднену з народною, мелодію.
Завдяки виставі пісня, а особливо її остання строфа «Ой у лузі…» стала відомою. Від акторів театру пісню сприйняла молодь. У серпні 1914 року в Стрию «Ой у лузі…» вперше почув чотар УСС Григорій Трух від стрільця Іваницького. Той її навчився від артистів львівського театру. Григорій Трух до першої строфи «Ой у лузі…» додав ще три, які й склали текст патріотичного гімну українських січових стрільців «Червона калина» — «Ой у лузі червона калина похилилася…» (https://chortkiv.city/articles/61211/pisnya-pro-kalinu-na-ves-svit-line-zhittevij-shlyah-poeta-z-chortkivschini).
Про свою причетність до створення пісні «Ой у лузі червона калина…», яка стала могутньою зброєю українців у боротьбі проти московської навали, о. Трух розповідає у своїх споминах: «Коли одного дня місяця серпня, 1914 року, ми мали збірку на площі Бурси в Стрию, я почув, як мій сусід у ряді, Іваницький, підспівував собі гарну пісню, що мені дуже сподобалася, її він навчився від артистів львівського театру “Української Бесіди”. На мою просьбу він переспівав мені кілька разів одну строфку тієї пісні і я навчився її на пам’ять. Це були слова: “Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася…”. Оці слова так дуже підходили до тодішнього нашого положення і так живо висказували всю нашу стрілецьку ідею, що я повторяв собі ту чарівну строфку раз-у-раз, а як наступного дня ми вийшли знову на вправи, я сів перед Бурсою коло столика і склав іще три нові додаткові строфки, що разом створили ту славну “Червону Калину”…». Цієї пісні, яка «так була захопила моє серце, і що її від мене перебрали як дорогоцінний скарб мої побратими — стрільці в Стрию, ми вже не забули, ніколи не переставали співати. Ми її співали в Стрию, ми співали її в Карпатській Україні, ми взяли її з собою в похід на Велику Україну».
З часом ця пісня стала відомою по всій Україні. Не змогли знищити «Червону калину» і страшні роки Великого, сталінського терору… Вона зігрівала серця українців навіть в сибірській мерзлоті…
Славна «Червона калина» з колишніми усусусами знайшла свою дорогу й за океан. Ще у 1926 році, майже століття тому, український культурно-освітній діяч та вчитель Михайло Кумка упорядкував та видав у Вінніпеґу співаник «Жайворонок», у якому опублікував ноти пісні «Ой у лузі червона калина…» (вказавши, що це пісня У.С.С.) та актуальні й сьогодні слова усіх чотирьох строф вірша:
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Машерують Стрільці Січовії у кривавий тан,
Визволяти наших українців з московських кайдан.
А ми наших братів-Українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Гей у полі ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали Стрільці Січовії з москалями тан!
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні Січових Стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Серед великого творчого доробку о. Андрія Труха є і вірш «Червона калина». Вірш опубліковано у книжечці «Деклямації» (Вінніпеґ, 1938), яку також упорядкував М. Кумка. У трьох розділах книги поміщено статті та вірші:
На роковини Першого Листопада. На роковини Самостійности й Соборности України. На роковини Крут.
Останні шість років свого життя – у праці й молитві – о. Андрій Трух провів у монастирі отців Василіян у місті Ґримсбі (Grimsby), у провінції Онтаріо, звідки 9 травня 1959 року відійшов у Божу вічність.
Тлінні останки о. Андрія Труха перевезено до Вінніпеґу і поховано на цвинтарі Пресвятої Родини, одному з цвинтарів у Канаді, де хоронять духівників Чину Св. Василія Великого. Панахиду та заупокійну Архиєрейську Службу Божу 13 травня 1959 року у церкві Св. Миколая відправив преосвященний Максим Германюк, архиєпископ Вінніпеґський, у співслужінні отців Василіян.
Відколи орда московських окупантів знову вторглася на вистраждані землі України і принесла із собою чергову смерть і руїну, стрілецька пісня «Ой у лузі червона калина…» набула світової популярності. Цю «меґапопулярну нині пісню» (слова журналіста Львівської газети «Високий замок» Івана Фаріона) співають діти й дорослі, її чути на вулицях міст та сіл – і в окопах… Леґендарну «Червону калину» співають аматори, вона звучить у виконанні професійних співаків і музикантів… У знак протесту проти підступного, віроломного нападу московської орди на Україну пісня «Ой у лузі червона калина…» не сходить і з уст української діаспори світу.
Цвіт любови до Вкраїни, цвіт “червоний”,
“цвіт калини”…
З сліз і крови і любови виріс чудний
цвіт “калини”…
Галина Кравчук, Вінніпеґ, Канада
