Анастасія Рінгіс
«Європейська Правда»
Наприкінці жовтня в канадському парламенті, в комітеті національної безпеки та оборони відбулися слухання щодо впливу російської дезінформації на канадській інформаційний простір.
Ці слухання, вже не перші щодо дезінформації, набули більшого розголосу, оскільки колишній міністр та відомий політик від опозиційної Консервативної партії Кріс Александер звинуватив провідного журналіста видання “Ottawa Citizen” Девіда Пульєзе (David Pugliese) у роботі на радянські (а ймовірно – і на російські також) спецслужби.
І не лише звинуватив, але й як доказ своїх слів представив документи КДБ, які свідчать, що Девід Пульєзе стояв на обліку у радянських спецслужб з 1984 року і мав псевдонім Стюарт.
Ми спробували розібратися в архітектурі російської пропаґанди, яка працює в Канаді проти українців.
Канада фінансує роспропаґанду
Нинішні слухання щодо російської дезінформації у парламенті Канади були ініційовані знову після гучного протесту проти показу на Торонтському міжнародному кінофестивалі (TIFF) начебто документальної стрічки “Russians at War”.
Режисером цієї стрічки є росіянка Анастасія Трофімова, яка довгий час працювала на “RT” (Russia Today). А сам фільм фактично леґалізує російські наративи: від того, що на боці росіян воює українець, до того, що “російські солдати теж жертви цієї війни”.
До речі, телеканал “Russia Today” до 2020 року був у вільному доступі в канадських кабельних мережах. Він був заборонений урядом Канади лише після початку повномасштабного вторгнення – як такий, “чиї програми прагнуть підірвати суверенітет іншої країни, принижувати канадців певного етнічного походження та підірвати демократичні інститути в Канаді”.
Проте жоден журналіст чи продюсер, які роками працювали на “Russia Today”, не отримали ані засудження, ані розслідування їхньої діяльності від жодної канадської професійної організації.
І так само робота на забороненому “Russia Today” не стала проблемою для Трофімової в отриманні 340 тисяч канадських доларів ґранту від державного Канадського медіафонду для зйомки своєї “документальної” стрічки.
Проте масовий протест українсько-канадської громади призвів до того, що канадська влада вже не могла не відреаґувати на російську дезінформацію, яка активно просочується в публічний простір. І саме парламентські слухання дали справді сенсаційні результати!
“Аґент Стюарт”
Згідно з твердженнями згаданого канадського депутата Кріса Александера, автентичність восьми копій документів радянських часів, що він надав комісії, підтвердили двоє незалежних експертів та низка істориків.
В особистій справі, яка була заведена на Девіда Пульєзе в серпні 1984 року, сказано, що він потрапив у поле зору КДБ як “людина, що в перспективі буде мати можливість працювати в передових медіа Канади та США”. Аґент Іван зустрів Девіда у 1982 році на публічній лекції, що була присвячена вторгненню радянських військ в Афганістан.
Він характеризує Девіда як людину ліволіберальних поглядів, лояльного до радянської політики. У короткій довідці зазначається, що аґенту Івану дається вказівка розвивати стосунки з Девідом. Крім збору даних та з’ясування робочих перспектив Пульєзе, Івану також ставиться задача дослідити наявність у Пульєзе зв’язків з урядовцями, журналістами, активістами, політичними діячами, бізнесменами.
В документі від 6 квітня 1990 року зазначається, що Девід Пульєзе розпочав свою роботу в “Ottawa Citizen” і у зв’язку з цим начальник 1-го відділу УКДБ відправляє в москву прохання отримати дозвіл на додаткове вивчення чи, можливо, використати журналіста в інтересах управління “С” (підрозділ КДБ, що виконував функції зовнішньої розвідки).
В довідці, датованій 20 червням 1990 року, зазначається, що зв’язок між аґентом Іваном та Стюартом встановлено. І додається посилання на номер довідки №1/3282, яка має бути, як зазначено в документі, на двох сторінках з ґрифом “секретно”.
Як припускає Александер, ці контакти не припинилися і після розпаду срср – з аґентом Стюартом вже почали працювати російські спецслужби.
Критика України та армії Канади
Виступаючи перед представниками парламенту, консерватор Кріс Александер був відвертим щодо російської пропаґанди: “її вплив недооцінено канадськими урядовцями”.
На тлі нещодавніх скандалів, пов’язаних з китайським втручанням, висилкою індійських дипломатів з Канади, гучним викриттям “Tenet media”, яке поширювало російські наративи за гроші “RT”, розслідування щодо впливу російської дезінформації в Канаді здається логічним кроком.
Проте чому в поле зору потрапив саме Девід Пульєзе?
Цей журналіст вже більше 30 років спеціалізується на мілітарних та безпекових питаннях. Він аналізує процеси в канадській армії, розслідує закупівлі для канадської армії, правопорушення та випадки гарасменту. Він є одним з найвпливовіших критиків Міністерства оборони Канади.
А ще його добре знають за статтями про “фашистів” в українській діаспорі та в діаспорах балтійських країн.
Незважаючи на те, що в 1985 році в Канаді було створено комісію Дешена, яка якраз і розслідувала звинувачення щодо українців та представників балтійських країн у скоєнні воєнних злочинів під час Другої світової війни і не визнала таких фактів з боку дивізії СС “Галичина”, журналіст “Ottawa Citizen” настирливо продовжує їх шукати.
Тільки у вересні Пульєзе присвятив цій тематиці три статті. Зокрема, він був одним з тих журналістів, хто першим підхопив новину про участь Ярослава Гуньки, ветерана дивізії “Галичина”, в минулорічній зустрічі з президентом Володимиром Зеленським в канадському парламенті.
Якщо ретельно проаналізувати тематику статей, які за роки своєї роботи написав Пульєзе, то приблизно кожна десята тим чи іншим чином буде стосуватися “українців-нацистів”. Проте серед його статей ви ніколи не побачите матеріалів про російське вторгнення в Україну або російську небезпеку для Канади в Арктиці.
“Здається, що Девід Пульєзе використовує війну в Україні як привід, щоб надалі за свій звичай критикувати канадські збройні сили, уряд чи громадські організації за допомогу українцям”, – каже Леся Ґрейнджер, керівниця та голова правління “Mriya Aid”, організації, яка була створена канадськими військовими, ветеранами та фахівцями з управління на початку російського вторгнення в Україну.
Цікаву історію про джерела “натхнення” Пульєзе на цих слуханнях розповів незалежний канадський журналіст-розслідувач Джастін Лінґ.
З його словами, прессекретар російського посольства Кіріл Калінін (якого видворили з Канади у 2018 році) намагався “продати” йому історію про діда-нациста Христі Фріланд, яка на той час очолювала Міністерство закордонних справ Канади. російський дипломат посилався навіть на якісь архівні документи.
Лінґ на цю тему не писав, але за кілька місяців після цієї розмови побачив усі ці самі формулювання та документи у статті Девіда Пульєзе, яку, без перевірки фактів, підхопили інші канадські та світові медіа.
“Мережа” академіків
Девід Пульєзе не самотній у пошуку “українських фашистів”.
Серед тих, хто постійно підкидає “на вентилятор”, – професор Оттавського університету Іван Качановський, який з 2014 року розповідає не тільки про “українських нацистів”, а ще й про “державний переворот” в Україні.
Незважаючи на те, що “Russia Today” перебуває під санкціями, Качановському це не заважає бути постійним коментатором з питань України на пропаґандистському ресурсі.
А Пульєзе цей факт теж не заважає посилатися на Качановського.
Як і ще одному військовому досліднику “українських фашистів” і “українських правих” Скотту Тейлору, якій без перешкод відвідує москву, а ще у своїх статтях поширює пропаґандистські тези на кшталт “росії історично належав Крим”, “НАТО має враховувати інтереси рф”, “Україні не перемогти в цій війні, тому допомогу їй потрібно скоротити”.
При цьому Скотт Тейлор та Девід Пульєзе – два “ветерани канадської журналістики” – фактично мають ексклюзивне право висвітлювати події, що стосуються Збройних сил Канади, в двох впливових виданнях, добре відомих канадським парламентарям: “Ottawa Citizen” та “The Hill Times”.
Ба більше, вони не тільки пов’язані спільними наративами, а ще й підтримують один одного.
“Головний наратив пропаґандистів – це звинувачення України та українців у нацизмі, расизмі та антисемітизмі. Таким чином робиться: а) тиск на західне суспільство, щоб припинити або загальмувати підтримку України; б) розбрат між українцями та євреями; в) відродження міфу про миролюбний та антифашистський радянський союз”, – пояснює канадський історик єврейсько-українського походження Алік Гомельський.
Він впевнений, що ще за часів КДБ саме в Канаді – де одна з найбільших українських діаспор – була розбудована “мережа” публічних пропаґандистів. Майже в кожному великому канадському університеті є якийсь професор, який досі підтримує проросійські наративи.
“Я бачу таку чітку модель роботи на інформаційному фронті: історики-професори готують антиукраїнську працю, книгу, есей, користуючись законом академічної свободи. Потім журналісти публікують статті, посилаючись на ці твори істориків, та ліплять наративи. А пропаґандисти-активісти вже несуть це в маси”, – пояснює історик.
Алік Гомельський перелічує не менш ніж два десятки “дослідників українського фашизму” в Канаді. Серед них є як публічні особи, так і марґінальні, які фактично створюють кількісну підтримку, “розпилюючи” антиукраїнську пропаґанду в інтернеті.
За роки своєї роботи він вже дослідив не тільки наративи російської пропаґанди, а ще й циклічність, з якою їх “закидають” у канадське суспільство. Як правило, це стається перед якимись важливими рішеннями, які Канада має прийняти щодо допомоги Україні, або як минулого року, коли президент Зеленський відвідував країну.
Не тільки українці
Показово, що “екосистема” поширення російської дезінформації працює не тільки проти України, а взагалі проти західних цінностей, НАТО, США, демократії.
“Мережа прокремлівських активістів у Канаді – достатньо широка. Кожного разу, коли я когось з них публічно чіпляю, на мене починається хвиля ненависті.
Ця група також включає колишніх дипломатів, вони також є в правлінні російських або проросійських організацій”, – каже Маркус Колґа, засновник проєкту “Disinfowatch”, якій вже 15 років досліджує російську дезінформацію.
Маркус Колґа – естонський дослідник, який досліджує історію радянської окупації своєї батьківщини, також давав свідчення на парламентському комітеті.
Адже він також ставав об’єктом нападу з боку Пульєзе, який звинувачував його у “відбілюванні нацистів”.
“В Канаді у фашизмі також періодично звинувачують представників балтійських народів. Наратив такий: всі, хто воював проти радянського союзу, є ворогами Канади”, підтверджує історик Гомельський.
Ці тези озвучуються західними професорами, які, користуючись своїм пожиттєвим статусом академіків, безперешкодно розповсюджують теорії змови.
Але найбільша проблема полягає у тому, що навіть такі відверто заанґажовані науковці, як Іван Качановський, Мішель Чоссудовський або Радхіка Десаї, професорка з кафедри політичних досліджень Університету Манітоби в Канаді, яка минулого року брала участь у Валдайському клубі путіна і поставила йому питання про доречність участі Ярослава Гуньки на зустрічі в канадському парламенті, і надалі зберігають репутацію “поважних дослідників”, а не посіпак кремлівського диктатора.
Історія з публічним викриттям Девіда Пульєзе виявилась досить показовою. І не тільки тому, що показала масштаб російської мережі впливу та логіку вербування західних журналістів.
А ще і тому, що, як і в випадку з “документалкою” “Russians at War”, професійна спільнота намагається стати на захист “свого”. Арґументуючи це фактично так: “Ми віримо йому, бо ми йому віримо. Він вже 30 років тут працює”.
Але те, що він повторює російські наративи слово в слово, наче дивиться вечорами Скабєєву, не береться до уваги. Бо журналіст має право на власну думку.
Тільки не зрозуміло, чому досвідчений журналіст Пульєзе в питаннях України користується саме російськими наративами. Робить він це за вказівкою кремля або просто є “корисним ідіотом”? Покажуть час та слідство.
Зрозуміло лише одне – що для викорінення російської мережі впливу канадському уряду (як і іншим західним урядам) доведеться провести ще чимало роботи.
Анастасія Рінгіс, журналістка, для «Європейської правди»,
з Торонто (Канада)
