Напевно, не знайдеться в Україні людини, яка хоча б раз у житті не чула популярну пісню-романс «Черемшина», створену 1965 року композитором Василем Михайлюком та поетом-піснярем Миколою Юрійчуком. Легкі мотив та текст пісні міцно запам’ятовувалися та супроводжували життя та побут українців, як у 1960-ті роки так й по сьогодні.
Разом із тим, популярність пісні сприяла тому, що на неї складалися пародії – від найневинніших, зокрема футбольних, по «грубу контрреволюцію». Зокрема, 29 жовтня 1966 року голова Комітету державної безпеки при Раді Міністрів УССР Віталій Нікітченко підписав листа, адресованого ЦК КПУ в якому інформувалося, що останнім часом серед молоді Західної України отримала поширення пародія антисовєтського змісту на слова відомої пісні «Черемшина». Фіксувалися різні варіанти, але в зазначеному листі наводився наступний текст:
«Знов Бандери голос чути в лісі,
автомати сховані у стрісі.
На горбі заховані гармати,
Вже пора їх звідти витягати.
Знову буйно квітне конюшина,
В гаю на хресті росте калина,
Москаля в садочку,
В тихому куточку,
Жде могила, жде».
Трохи більше ніж за півроку, 19 травня 1967-го, у доповненні до попереднього листа, КГБ-істи наголошували, що найбільшого поширення антисовєтські варіанти пісні отримали у Тернопільській та Івано-Франківській областях. Тут же інформувалося, що тернопільським Управлінням КГБ до кримінальної відповідальності було притягнуто автора одного з варіантів комсомольця Богдана Штойка, 1944 року народження.
В цілому ж, наголошувалося, що співробітники органів державної безпеки проводили профілактичну роботу серед авторів та виконавців переробленої «Черемшини». Відверто кажучи, це не особливо допомагало і у середині 1970-х на Львівщині можна було почути:
«Знов зозулі чути голос в лісі,
Автомат захований у стрісі,
Йде москаль собі співає,
Гримнув постріл, — і його немає»…
Юрій Щур
