15 жовтня 1959 року, в день вбивства лідера ОУН Степана Бандери, хор Григорія Верьовки мав аншлаговий виступ у Мюнхені.
«П’ять років співала у хорі Григорія Верьовки. На все життя запам’ятала наш концерт у Брюсселі 1958 року, на якому серед глядачів був Степан Бандера, — час від часу поверталася в ті часи Валентина Купріна. — Спокійний, впевнений в собі, скромний, без зайвої пихи, слухав хор номер один тієї рідної землі, якій служив вірою і правдою, залишив по собі надзвичайно вагомий внесок в українство. Після виступу він підійшов до нас зі словами: «Я думав, що України вже нема. А Україна живе!». Тоді разом зі мною співав і Микола Кондратюк, якого невдовзі люб’язно величатимуть як Контр-Гнатюк. Ось тих українських співаків, голос яких чув сам Степан Бандера не так уже й багато. Мені було 24, була солісткою хору, тож і мене він чув та слухав. Його спокійний голос чула все життя: «Наша справа — робити своє діло!». Могли ми й ще раз зустрітися…
Так сталося, що 15 жовтня 1959 року, в день вбивства лідера ОУН, хор Григорія Верьовки мав аншлаговий виступ у Мюнхені. Концерт проходив у палаці спорту. Пригадую, як Григорій Гурійович (Верьовка — ред.) зреаґував на те, що недоброзичливці викупили квитки у перших рядах. Німецькі газети тоді вийшли із заголовками: «У день вбивства Степана Бандери у Мюнхені ґастролював славетний хор з України». Чи це було підпасовано, чи випадково, хтозна…
Майже всюди ми починали з пісні на вірш Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий», від якої з перших секунд звучання пробігали мурашки тілом. Майже після всіх виступів у Європі до нас зі сльозами на очах приходили земляки-еміґранти і не могли надякуватися!
Хтось вихвалявся, що співав сталіну, а хтось — брежнєву чи щербицькому, навіть тиранові путіну! Ніколи про це не кричала, але в душі завжди гордилася, що співала Степану Бандері».
Михайло Маслій,
«Час»
