Юрій Щур
Цьогорічна літня кампанія українських збройних сил, а саме: широко розрекламований контрнаступ, «вивели» на політичну мапу світу населені пункти Запорізької області. Кожен, хто слідкує за російсько-українською війною, мав розбиратися де саме знаходиться те невелике село Роботине, за яке йшли запеклі бої. Наскільки воно далеко від Оріхова, майже стертого росіянами з поверхні землі колишнього районного центру за півсотні кілометрів від обласного центру. Під пильною увагою перебуває і саме Запоріжжя, яке ледь не дивом уникло долі Херсону у лютому-березні 2022-го, але вже понад півтора року перебуває під масивними ракетними атаками окупантів. Зрадники й ті, хто кликав «рускій мір» на Запоріжжя, вважали, що місто легко перетвориться на центр окупаційної влади. Однак, у самих запоріжців зовсім інший погляд на цю проблему. Спробуємо розібратися як і чим жило місто за порогами протягом останнього десятиліття.
24 листопада 2013 року на Фестивальній площі, перед Запорізькою обласною державною адміністрацією, відбувся мітинґ за участю громадських активістів та політичних партій, широко підтриманих місцевим середнім та дрібним бізнесом. Акції протесту проти місцевого кримінального авторитету, який у тандемі із представниками тодішнього президента В. Януковича грабував реґіон, фактично стали початком місцевого Євромайдану та Революції Гідності. Силовий розгін запорізького майдану відбувся 26 січня 2014 року. За різними оцінками, у той день на акцію протесту вийшло близько 5 тисяч осіб. У приміщення облдержадміністрації було завезено силовиків, «тітушок». Саме вони, разом із представниками «антимайдану» характерної зовнішності, вчинили силовий розгін та побиття учасників зборів. Однак, акції Євромайдану у Запоріжжі тривали й далі, а 23 лютого 2014 року протестуючі взяли під контроль приміщення ОДА без жодного спротиву з боку міліції.
Розуміючи, що нестабільною революційною ситуацією в місті можуть скористатися негідники, громадські активісти почали структуризацію створених загонів самооборони, постійно проводили їх навчання.
Попри те, що влада ще належала представникам «Партії реґіонів», але все більшої ваги набули комітети громадськості та Народні ради, створені щоб контролювати дії влади. Особливої ваги це набувало у той час, коли у Криму та Донечинні й Луганщині розпочиналося російське «гібридне» вторгнення. Демократичне українське Запоріжжя опинилося перед новими викликами.
У 2014 році Запоріжжя та область стали ареною боротьби, де вирішувалося питання збереження територіальної цілісності України. І якщо активісти Євромайдану відстоювали позицію соборності усіх українських земель, то «антимайданівці» ж стали основою для сепаратистських проросійських рухів. Перші свої заходи запорізький «антимайдан» проводив під державними синьо-жовтими прапорами, із залученням партійних прапорів «Партії реґіонів» та Компартії України. Починаючи з січня 2014 року прапори змінили на георгіївські стрічки та вигукували гасло «Слава росії!». «Антимайдан» в Запоріжжі перетворився на відверто сепаратистський, як це було й у Луганській, Донецькій, Харківський та інших областях.
У Запоріжжі місцеві сепаратисти так само, як у Донецьку і Луганську, планували захопити обласну державну адміністрацію, але близько семи тисяч євромайданівців не допустили цього. На початку квітня 2014 року на в’їздах до Запоріжжя місцеві активісти почали зводити блокпости, щоб перешкоджати візитам до міста різних «ґастролерів»: проросійським активістам з інших реґіонів, а також з російської федерації.
13 квітня 2014 року учасники “антимайдану” намагалися провести ходу Запоріжжям. Але колону з близько п’яти сотень сепаратистів заблокували українські активісти. Згодом цей день увійде в історію як «Яєчна неділя». Основні події тоді відбулися в центрі міста, на Алеї Слави поруч із міською радою, де зійшлися обидві групи. Попри розділення кордонами міліції, час від часу спалахували сутички між супротивниками. Закінчилося все досить незвично. Як згадувала активістка Євромайдану Олена Єременко, антимайданівці мали вийти з оточення із виконанням ряду умов, але «вони спробували виходити, то не виконали наші умови. Зокрема, здається, вони прапори не захотіли залишати. І ми закрили коридор, їх знову загнали їх у кільце. І ультраси, здається хтось із них, почав першими кидати яйця. Можливо, вони пішли купили цей перший десяток яєць. Я не знаю звідки взялися яйця, але вони почали закидати їх яйцями. І ця ідея була підхоплена усіма. Усі ми дорослі люди, у всіх були якісь гроші – ми скидалися прямо на місці грошима бігли купувати яйця. За короткий час були скуплені усі яйця у навколишніх магазинах. … І люди, які бачили у прямому ефірі, що відбувається, туди теж їхали уже з яйцями. Плюс я пам’ятаю, що з оптовики з «Анголенко» (народна назва одного з центральних міських ринків Запоріжжя – Ю.Щ.) підвозили яйця. … Ну от, коли у нас вже виникла проблема з яйцями, то не знаю у кого – думаю, такою креативною була молодь – виникла ідея, що Великдень, яйця вже є, то “будемо робити паску”. І в хід вже пішло все – борошно, томатний сік, яйця по мірі надходження, бо їх нема вже не було де взяти – до нас вони потрапляли лише, коли підвозили оптовики з ринку … Ми увійшли в азарт і закидали їх усім, що було». До вечора того дня стало зрозуміло, що вже відпрацьований сценарій «руской вєсни» у Запоріжжі реалізувати не вдалося і не вдасться. Майбутні потенційні «народні губернатори» та їх приспішники були морально знищені й піддані тотальній обструкції. Вимащені яйцями, мукою, кефіром та іншими продуктами, вони вже не могли репрезентувати хоч якийсь орган влади. Зрештою, основна частина із «антимайданців».
Тодішній прокурор Запорізької області О. Шацький, сам учасник Євромайдану, вважав що реґіон з самого початку йшов за тим же сценарієм, що Донецька і Луганська області весною 2014 року. Зачистка Запорізької області правоохоронцями, за його словами, тривала до 9 травня, а відтоді вже повністю українські сили контролювали ситуацію в реґіоні. До 9 травня було проведено більше сотні обшуків з вилученням зброї. Серед затриманих були зрадники, шпигуни, диверсанти.
Попри думки, що на цьому російські спецслужби, зазнавши одного фіаско, перестали планувати антиукраїнський заколот на території Запорізької області, подібні робота ними проводилася. Зокрема, 25 травня 2014 року у ході спецоперації в Бердянському районі Запорізької області співробітники СБУ затримали вантаж стрілецької зброї та вибухівки, яка призначалась для озброєння терористів. 73 ящики з озброєнням були доставлені морським шляхом з окупованої території Криму (м. Севастополь). Під час обшуку схованки, облаштованої терористами, оперативники вилучили 88 автоматів АК-74, 5 кулеметів РПК-74, 3 кулемети ПКМ, 24 ґранатомети РПГ-22, 918 ґранат РГД, 20 880 набоїв.
Весною 2018 року британське видання «The Times» помістило статтю Т. Парфітта під заголовком «Операція Троя: російський план поширення хаосу в Україні». Цей матеріал було присвячено таємному плану «Троя», який у листопаді 2014 року розглядався в Кремлі. Йшлося про стратегію підготовки населення Запорізької області до проросійського заколоту у реґіоні. Це був план маніпуляції громадською думкою перед заколотом у Запоріжжі, який мав на меті вирвати реґіон із орбіти центрального уряду в Києві. У цьому заколоті використовувалася б існуюча російська шпигунська мережа, яка вже діяла на тій території. Передбачалося налагодження контакту з місцевою поліцією та СБУ. Очевидно, операція реалізована не була.
У 2014 році, з початком «гібридної» війни росії проти України, Запорізька область дуже швидко стала прифронтовою. Цілком очікувано, що на території реґіону почали формуватися добровольчі підрозділи, які взяли безпосередню участь в АТО/ООС.
Перш за все, варто згадати про 23-й батальйон територіальної оборони Запорізької області «Хортиця», з листопада 2014 року – 23-й окремий мотопіхотний батальйон (93-я окрема механізована бриґада), з травня 2015 року – 23-й окремий мотопіхотний батальйон (56-а окрема мотопіхотна бриґада). Формування батальйону територіальної оборони відбулося навесні 2014 року, одним із перших і дуже швидко: процес почався 22 квітня, а був завершений 30 квітня. Особовий склад батальйону пройшов двотижневий вишкіл на полігоні «Близнюки» поблизу м. Запоріжжя й був направлений для контролю адміністративних кордонів області в Гуляйпільському та Розівському районах. Тимчасової базою батальйону стало селище Любимівка. З 1 червня 2014 року бійці були перекинуті під Маріуполь, де розмістили кілька блокпостів від державного кордону до передмість міста. Пізніше були важкі бої з росіянами, які перейшли державний кордон й захопили Новоазовськ. Після того, півтора року воїни тримали оборону поблизу Новоселівки, Чермалика, Гнутового, Павлополя, Талаківки.
Директивою Генерального штабу Збройних Сил України 4 вересня 2014 року було утворено 37-й окремий мотопіхотний батальйон територіальної оборони «Запоріжжя», з листопада 2014 – 37-й окремий мотопіхотний батальйон (93-я окрема механізована бриґада), з травня 2015 – 37-й окремий мотопіхотний батальйон (56-а окрема мотопіхотна бриґада) Ініціаторами створення нового добробату стали громадські організації «Самооборона Запоріжжя» та «Ніхто крім нас», які об’єднували воїнів-афганців та активних учасників запорізького Майдану.
24 жовтня 2014 року батальйон відправився під Авдіївку. Бійці забезпечували проведення виборів до Верховної Ради України у звільнених містах Донеччини, підтримували вогнем захисників Донецького аеропорту та Дебальцевого, обороняли підступи до Маріуполя, давали відсіч російським аґресорам на Авдіївській промзоні, під Широкіним, Гнутовим, Талаківкою, Старогнатівкою, звільняли від ворогів Павлополь.
5 травня 2014 року у місті Бердянськ на підставі рішення Міністерства внутрішніх справ України був створений батальйон патрульної служби міліції особливого призначення (БПСМОП) МВС «Азов». 17 вересня того ж року, наказом міністра внутрішніх справ України, батальйон «Азов» було реорганізовано та розширено до складу полку міліції особливого призначення «Азов» МВС. Вже 11 листопада полк «Азов» було переведено до складу Національної ґвардії України з подальшою його докомплектацією до бойового стандарту бриґад Національної ґвардії.
Після створення батальйон міліції «Азов» проводив тренування у Запорізькій області поблизу міста Бердянськ та здійснював патрулювання території навколо міста Маріуполь. Потім брав участь у бойових діях в Маріуполі та прилеглій території. У серпні 2016 року, за ініціативою командувача Національної ґвардії України, частина ОЗСП «Азов» була відведена на охорону блокпостів у Запорожжі, а з осені того ж року – виконання завдань з протидесантної оборони узбережжя Азовського моря.
У Запоріжжі дислокується один з найкращих артилерійських підрозділів – 55-та окрема артилерійська бриґада Запорізька Січ. Вже 1 березня 2014 року бриґада була приведена у повну бойову готовність. Навесні особовий склад першої зведеної гаубичної артилерійської батареї здійснював демонстраційні дії у Новотроїцькому районі Херсонської області на кордоні з анексованим російськими окупантами Кримом. З квітня 2014-го зведені батареї 55-ки беруть участь у війні на Донеччині та Луганщині.
Протягом літа 2014 року підрозділи бриґади здійснювали вогневу підтримку механізованих, десантних, добровольчих підрозділів: 72-ї омбр, 24-ї омбр, 93-ї омбр, 79-ї одшбр, 25-ї опдбр, батальйону Донбас. Забезпечували деблокування та звільнення населених пунктів Слов’янськ, Лиман, Сіверськ, Лисичанськ. З травня до початку серпня 2014-го дві батареї запорізьких артилеристів разом з іншими підрозділами ЗСУ перебували у повному оточенні під час боїв на українсько-російському кордоні: під щоденними обстрілами російських «Градів», з мізерним боєзапасом, майже без води та продовольства.
З серпня 2014-го до лютого 2015-го підрозділи бриґади брали участь в обороні Дебальцівського плацдарму. З жовтня 2014-го до лютого 2015-го особовий склад 3-ї гаубичної артилерійської батареї підтримував захисників Донецького аеропорту.
З листопада 2014 року до складу 55-ї бриґади входить 39-й окремий мотопіхотний батальйон (нині – батальйон охорони 55-ї окремої артилерійської бриґади Запорізька Січ). Бойовий шлях батальйону пролягав через Старобешеве, Іловайськ, Волноваху, Трьохізбенку, Золоте, 29-й блокпост, Гірське. Взимку 2017 року військові батальйону разом з іншими підрозділами ЗСУ відбили масовану атаку російсько-терористичних військ поблизу Авдіївки та, здійснивши контрнаступ, зайняли нові позиції.
Події повномасштабного вторгнення перекроїли мапу Запорізької області. Окремих диверсантів, терористів та зрадників українські спецслужби затримували, а збройні сили окупантів були зупинені до кордонів області. Однак, 24 лютого 2022-го Запорізька область виявилася не готовою до оборони.
Станом на літо 2022 року у Запорізькій області не окупованим залишався лише Запорізький район та окремі прилеглі до нього на півдні громади сусідніх районів, головним чином Пологівського. Окупованими, згідно з даними із відкритих джерел про лінію бойових дій, були близько 20 тис км2 із 27 тис км2 усієї області.
26 лютого 2022 року російські війська захопили порт та аеропорт Бердянськ, а наступного дня повністю взяли під контроль місто. Від 14 березня порт використовувався росіянами як логістичний вузол для підтримки їхнього наступу на півдні України і, зокрема, облоги Маріуполя.
Бої за Мелітополь почалися 24 лютого 2022 року. О 05:30 було розбомблено аеродром, де базувалась 25-а бриґада транспортної авіації України. Згодом, після того, як військовий аеродром був повністю знищений, окупанти побудували на його місці свою військову базу, звідки здійснюють ракетні удари по різних населених пунктах України. З 26 лютого місто Мелітополь окуповане.
1 березня 2022 року мешканці Мелітополя провели вуличну акцію протесту проти військової окупації міста. Тоді протестуючі пройшли маршем і використали свої тіла для блокування колони російської військової техніки. 12 березня виконувачем обов’язків міського голови росіянами була призначена колишня радниця та депутатка від «Опозиційного блоку» Г. Данильченко, однак де-факто керував міською владою колишній народний депутат України Є. Балицький.
4 березня 2022 року місто Енергодар і Запорізька атомна електростанція потрапили під російську військову окупацію. 6 березня МАГАТЕ оприлюднило заяву, в якій говорилося, що російські сили втручаються в роботу електростанції, в якій зазначено, що «будь-які дії керівництва станції, включаючи заходи, пов’язані з технічною експлуатацією шести реакторних блоків, потребують попереднього схвалення з боку російських командирів», і далі заявляючи, що «російські війська на місці об’єкта вимкнули деякі мобільні мережі та Інтернет, тому достовірну інформацію з місця неможливо отримати через звичайні канали зв’язку».
Українська Гельсінкська Спілка з прав людини, яка веде документування міжнародних злочинів (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини), ймовірно вчинених російськими окупантами в Запоріжжі та Запорізькій області, за час з 24 лютого по вересень 2022 року задокументувала та внесла до бази даних 1,822 епізоди. З них – 505 пов’язані із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення: загибель (90 епізодів, 160 постраждалих), зґвалтування (2/2), поранення (142/356), порушення прав (31/198), зникнення людини (240/303).
Як зазначають фахівці УГС, викрадення та незаконні затримання як метод залякування й придушення спротиву рф – один із арсеналу методів окупантів утискати права місцевого населення. Людей на тимчасово окупованих територіях затримують з метою так званого поповнення обмінного фонду, тобто для подальшого обміну як комбатантів на військовослужбовців росії. Відомі випадки навмисного перевдягання цивільних осіб у військову форму для створення потрібної картинки для пропаґандистських ЗМІ. Також з метою подальших показових судових процесів у своїх фейкових судах.
Серед категорій осіб, яких викрадають та незаконно затримують люди, які є чи можуть стати осередком супротиву окупаційній владі, це: колишні учасники АТО, члени їхніх родин, рятувальники, колишні чи діючі поліцейські, інваліди війни; активні учасники та організатори проукраїнських мітинґів; журналісти, підприємці та медійні особи; посадові особи органів місцевого самоврядування; священики, релігійні лідери; освітяни; керівники підприємств, фермери; звичайні цивільні особи.
Було зафіксовано 11 випадків катувань та нелюдського поводження по відношенню до затриманих осіб. Після звільнення люди розповідають про випадки катувань, тортур та нелюдського поводження з боку представників окупантів.
В Запорізькій області (включно з обласним центром) за досліджуваний період внаслідок артобстрілів та бойових дій було пошкоджено щонайменше 5,025 об’єктів цивільної інфраструктури.
Не зважаючи на те, що швидка атака на Запоріжжя росіянам не вдалася, вони не полишали спроб захопити обласний центр. Попри спалену бійцями Закарпатського леґіону (128 окрема гірсько-штурмова бриґада) колону із понад 200 одиниць техніки біля міста Василівки, повільні спроби оволодіти усіма територіями області тривали. Найбільш жорсткі бойові дії розгорнулися за міста Гуляйполе та Оріхів.
На тимчасово окупованих територіях Запорізької області (як і Луганської, Донецької та Херсонської) з 23 по 27 вересня 2022 року тривали псевдореферендуми про «приєднання» до рф. На території реґіону людей змушували брати участь у «голосуванні» шантажем та погрозами.
30 вересня 2022 року президент росії в. путін підписав «укази» про визнання Херсонської та Запорізької областей «незалежними територіями». Після цього він підписав так звані «договори» про «приєднання» цих територій (разом з «ДНР» та «ЛНР») до складу рф із так званими «представниками» окупаційної влади на цих територіях. Керівником окупованої Запорізької області в. путін «призначив» Є. Балицького, який таким чином став т. в. о. «губернатора».
Детальну історію опору та спротиву окупантам буде написано після війни. 2023 рік – рік контрнаступу та сподівання на визволення бодай частини області. В ідеалі – рік закінчення війни і перемоги. Запоріжжя – місто, яке не скорилося росіянам у 2014-му. Їм тут, м’яко кажучи, не раді. І по-іншому вже не буде.
Юрій Щур,
кандидат історичних наук,
керівник науково-дослідницького проєкту
