… Прикметно, що ніхто не говорив мовою окупанта. Звучала українська, підслухала, на рівні міжособистісного спілкування, іще – французька й англійська. І це вперше за багато років функціонування цього мистецького форуму. Зауважила, що книжки з віршами купують рідше, ніж прозові. Але слухати поезію, та ще й у виконанні знайомих і відомих українських поетів, – це магнетичне дійство.
Цьогоріч читання були про війну, навіть якщо це зізнання в коханні, вірші були про біль, що поранив мільйони душ розлуками і втратами. Слухачі й виконавці будь-якого віку були на одній хвилі. Подумалось, ось наша зброя, це без пафосу. Кожен автор поетичних рядків закарбував у пам’яті долі і вчинки людей і тварин. Сила Слова – пам’ятати, щоб не пробачити ворогу нічого і нікого.
Зустріла при вході ексміністра освіти й міністра чинного, а також чимало знайомих літераторів і колеґ. Усі змінилися зовні. Війна лягла попелом у волосся молодих чоловіків, у жінок – на обличчя лягла тінями виснаження, що не зафарбовуються. Додалося в розмовній актуальних прокльонів для ворогів.
Континґент Форуму омолодився, багато родин прийшли з немовлятами, чимало тусувалося бородатих осіб у картатих спідницях і з яскравим волоссям. Запам’яталися – нестарий черевань – з рудим і худий у кедах – з рожевим.
Придбала на солідну суму дві товсті книжки, що довго шукала і на сайтах, і в книгарнях, а також дві – з автографом Андрія Кокотюхи.
Наталі Куліш,
«Хвиля Десни»
