Юрій Щур
Час від часу представникам української держави, дипломатам та першим особам, доводиться вислуховувати багато критики від окремих західних сусідів щодо утисків національних меншин тощо. В такі моменти, здається, критикани забувають про війну на знищення, яка триває в Україні. Тим часом, як засвідчують документи із архівів КГБ останніх років (місяців) існування ссср, всі ці події мають за собою досить цікаве підґрунтя. На прикладі Угорщини й пропонуємо ознайомитися з їх змістом.
21 жовтня 1990 року на ім’я Голови Верховної Ради УССР Леоніда Кравчука для ознайомлення надійшов лист про деякі процеси, що стосуються територіальної цілісності Української ССР. КГБ-істи акцентували увагу на тому, що після фактичного розвалу совєтського блоку у колишніх країнах соціалістичного табору серед учасників різноманітних громадських формувань, а у деяких випадках і в урядових колах, все наполегливіше обговорювалося питання про необхідність перегляду «несправедливо» встановлених кордонів УССР. Вже тоді мали місце спроби нав’язування думки жителям західних реґіонів України про необхідність возз’єднання у рамках одної національної держави. Однією з таких країн була Угорщина.
Співробітники КГБ писали, що тут серед учасників діючих деяких суспільно-політичних об’єднань набирав розмаху рух за об’єднання всіх угорців у межах «Великої Угорщини» й відповідно «розкачувалися» представники угорської меншини Закарпаття. Також збільшилася кількість випадків появи в угорських ЗМІ закликів «припинити совєтську окупацію Закарпаття», статей про історичну належність цього реґіону до Угорщини та його «насильницьке відчуження» після Другої світової війни. В підручниках історії для середніх шкіл, географічних атласах, в тому числі тих, що ввозилися на територію України, друкувалися карти Угорщини, що включали Закарпатську область без позначеної лінії кордону між країнами.
Журнал «Християнсько-народного союзу», що мав назву «Корона», виступив тоді з ініціативою створення посади Уповноваженого Уряду Угорщини щодо Закарпаття і виділення депутатського місця в парламенті цієї країни представнику угорського населення Закарпатської області.
Активно підтримувала ідею приєднання Закарпаття до Угорщини реформаторська церква. Її голова К. Тот у своїх виступах постійно підкреслював, що «несправедливі рішення Ялтинської конференції (1944 р.)» призвели до територіальної нерівності у відношенні до угорського населення Закарпатської області. Через те необхідно було, «користуючись сприятливою політичною обстановкою в країнах Східної Європи, виправити це становище і об’єднати під егідою «Великої Угорщини» всіх віруючих-реформаторів Закарпаття».
Під впливом таких віянь з-за кордону, посилювалися сепаратистські тенденції серед угорців Закарпаття. Вже у грудні 1990 року, у черговому листі на ім’я Кравчука, КГБ УССР повідомляв про те, що серед вказаної меншини (158 тисяч осіб) все більш наполегливо лунають питання про «несправедливе» встановлення державного кордону УССР після закінчення війни. Все більшого розголосу отримувала вимога створити на Закарпатті національно-територіальних автономних утворень, або й передачі окремих районів області сусіднім країнам.
На відверто автономістських позиціях перебувало «Товариство угорської культури Закарпаття», лідери якого виступали за створення угорського автономного національного округу з центром у місті Берегове. Навіть мали намір провести серед угорців Закарпаття референдум з цього питання. Діяльність «Товариства» та його ідеї знаходили якнайширшу підтримку суспільно-політичних та релігійних кіл Угорщини, які систематично запрошували активістів руху на різні форуми, присвячені проблемам угорських національних меншин у інших країнах, обговорювали з ними можливості приєднання кількох районів Закарпатської області до Угорщини. Зокрема, у червні 1990 року у Будапешті за ініціативою Угорської реформаторської церкви відбулася конференція угорських меншин, як проживали у тогочасних Югославії, Чехо-Словаччині, Румунії та на Закарпатті. На цій конференції була вироблена єдина програма дій, яка передбачала автономізацію угорських районів у країнах, які мали спільний кордон з Угорщиною.
28 квітня 1991 року відбулася конференція «Товариства» за участі більше 500 делеґатів й гостей з Угорщини, Чехо-Словаччини й Румунії. На конференції відмічалося, що «Товариство» отримало широке міжнародне визнання, встановило контакти з представниками угорських нацменшин у більш ніж 30 країнах світу, має значну підтримку офіційних кіл Угорщини. Тоді ж було повідомлено, що Міністерство зв’язку Угорщини планувало систематично безкоштовно направляти до Закарпаття 3-4 тисячі екземплярів «свіжих газет» та 30-40 тисяч друкованих видань 3-7-денної давності. Прибуток від продажу цих видань мав поступати на рахунок «Товариства» (до кінця 1991 року планувалося отримати 1 мільйон рублів).
Присутній на конференції старший радник уряду Угорщини у справах угорських національних меншин І. Ійдярто у своєму виступі підкреслив, що із вступом Угорщини до «європейського дому» угорці Закарпаття отримають рівні права з жителям Угорщини тощо.
Співробітники КГБ Закарпатської області для боротьби з сепаратистськими настроями, зокрема, посилювали контроль й нагляд за активістами та працювали у тісній ув’язці з місцевими органами влади. На перший план тут ставилося питання попередження можливих конфліктів на міжнаціональному ґрунті та збереження територіальної цілісності УССР.
Зрештою, ссср з його «несправедливістю» відійшов у минуле. Кордони України були визнані на загальносвітовому рівні. Угорщина не стала винятком. На сайті Посольства Угорщини в Києві є такі рядки: «Угорщина однією з перших визнала незалежну Україну. 3 грудня 1991-го року першою встановила з нею дипломатичні відносини та відкрила посольство в українській столиці. Двосторонні політичні відносини між Угорщиною та Україною від початку були урівноваженими, а договірно-правова база співробітництва – зразкова».
Та реалії не такі вже й зразкові. Вже під час російсько-української війни, в її гібридній стадії, у 2017 році українські та європейські політики звернули увагу на політику уряду Угорщини на території Закарпатської області. У населених пунктах, де проживає угорська етнічна меншина часто із візитами перебували керівники Угорщини, угорськомовному населенню офіційний Будапешт надає безвідсоткові кредити та ґранти. Все це відбувається на фоні систематичних заяв про автономію угорців Закарпаття. Зокрема, прем’єр-міністр Орбан говорив, що «угорці, які живуть у Карпатському реґіоні, мають право на подвійне громадянство, на право національної спільноти й на автономію».
Попри те, що офіційно, на рівні влади Угорщини, мова про територіальні претензії не ведеться, однак всупереч українському законодавству, на території Закарпатської області масово роздавали угорські паспорти. До чого призвели подібні дії рф на території Донецької та Луганської областей вже загальновідомо. Від 2012 року угорські паспорти вже отримали близько 100 тисяч мешканців Закарпаття, не виключаючи й владні кола. Зокрема, станом на 2017 рік було відомо про такі дії стосовно депутата Ужгородської районної ради М. Ветровської, депутатів Виноградівської районної ради А. Ґоронді та К. Кірелл. Згідно з процедурою, усі ці депутати мали б скласти присягу на вірність Угорщині.
Що буде далі? Результати подібної діяльності росії на Півдні та Сході України ми вже спостерігаємо останні десять років. Останні три роки – на вістрі боротьби за існування української держави та нації. Чи у борні із ордою зі Сходу, Україні все ж варто озиратися й на Захід?
Юрій Щур, кандидат
історичних наук, керівник
науково-дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”