30 січня – 110 років з дня народження Євгена Чередниченка («Сталого»), члена ОУН, керівника Фастівського
районного проводу ОУН на Київщині, в’язня ГУЛАГу, борця із совєтським режимом, педагога й поета.
Євген Чередниченко народився 30 січня 1924 року у місті Фастів у багатодітній родині. Пізніше він напише: «Батько мій – робітник і мати – домашня господиня були для своїх семи дітей зразком чесности, сумління, гостинности, щедрости та працьовитости, були цілим світом любови та добра».
Закінчивши Фастівську семирічку № 9, весною 1930 року він поїхав до старшого брата Володимира у м. Шахти (на території росії), де закінчив гірничо-промислову школу й працював шахтарем. У 1934-му Євген Чередниченко вступив до Московського інституту фізичної культури. Навчаючись на третьому курсі, виборов звання чемпіона совєтського союзу з класичної боротьби. Загалом мав добрі успіхи з гімнастики, акробатики, плавання та лижв. Після закінчення інституту, у 1938-му повернувся в Україну. Працював завідувачем кафедрою фізичної культури в Інституті харчової промисловості в Києві.
Під час німецько-совєтської війни вступив до ОУН, під псевдом «Сталий» був призначений районовим провідником Фастівщини. Оунівці в реґіоні розповсюджували листівки, спрямовані проти окупаційного режиму. Крім того, займалися заготівлею продуктів харчування для повстанського відділу під командою станичного ОУН Володимира Косовського неподалік Корнина на Житомирщині. У 1943 році, під час переходу на західні терени, Євген Черендниченко разом з іншими вояками потрапив у полон червоних. Здійснив спробу втечі. За «буржуазно-націоналістичну діяльність» та втечу засуджений Особливою Нарадою до смертної кари, заміненої через 33 доби на 15 років каторги.
Присуд Євген Чередниченко відбував у режимному таборі управління «Речлаг» на Воркуті (Заполяр’я). Працював на шахті №5 комбінату «Воркутавугілля», а з 1947-го – на шахті № 1 «Капітальна». В неволі продовжував складати вірші, хист до чого мав ще з дитинства. Римував переважно в пам’яті, деякі вірші ховав й значна частина з них назавжди залишилась у воркутинських шахтах.
Знання з медицини, які він отримав під час навчання в інституті фізкультури, сприяли тому, що його призначили фельдшером. Так він зустрівся з тяжко хворим на цингу поетом оунівцем Володимиром Косовським й урятував його від загибелі, поклавши до лікарні. Пізніше, завдяки допомозі лікаря з Польщі Владислава Сарнота, влаштував Косовського санітаром.
Перебуваючи в ув’язненні, Євген Чередниченко продовжував боротьбу з совєтською системою. 1953-го року, за участь у підготовці повстання в таборі, його, як досвідченого і активного в’язня, відправили до Владимирської тюрми. Звідти, через рік, етапували до режимного табору управління «Озерлаг» на Сибіру.
У 1956 році Євгена Чередниченка звільнили з таборів. Він викладав фізкультуру у Фастівській середній школі № 20 (нині – № 10). Згодом працював у Київському інституті підвищення кваліфікації вчителів, у Міністерстві освіти України. Дружина Чередниченка, Віра, також була вчителькою, викладала українську мову та літературу. За те, що під час німецькою окупації належала до ОУН та працювала перекладачем в районній управі Кам’янського (тоді – Дніпродзержинська) Дніпропетровської області, у 1945 році була засуджена на 10 років таборів.
За Євгеном та Вірою Чередниченками усюди наглядало «недремне око» КГБ. Подружжя було серед тих, хто на заклик Василя Стуса встав у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965, протестуючи проти арештів української інтеліґенції. Багато разів їх викликали на допити, неодноразово звільняли з роботи. У 1960-х роках вони обоє викладали в школі села Стайки під Києвом. Вели велику культурно-просвітницьку роботу.
У звітах та листах КГБ УССР, які були нещодавно розсекречені в Україні, зустрічаємо дані про стеження за родиною Чередниченків у 1970-х роках та обсадження їх аґентурою. Вони обоє були фігурантами великої аґентурної справи «Блок», скерованої проти представників української інтеліґенції, що не бажали коритися совєтській тиранії. Одна із згадок про антисовєтчиків Чередниченків датується 28 грудня 1973 року, коли КГБ у своїй «різдвяній» доповіді керівнику КПУ Володимиру Щербицькому повідомив про те, що колишній керівник Фастівського міського проводу ОУН Євген Чередниченко, який відбув 12 років каторжних робіт, долучився до учасників новорічного колядування. Такі, здавалося б, досить банальні новорічні святкування КГБ-істи розцінювали як відверту антисовєтчину – «підняття національного духу у своїх однодумців».
У цьому ж документі наводилися слова Чередниченка, зафіксовані 19 грудня 1973 року одним з інформаторів КГБ, які були в його оточенні: «зараз період реакції, коли утискують, прижимають чисто національне, українське в літературі й мистецтві, борються з пробудженням національної свідомості, організованими проявами, виступами. Необхідно багато знати, аби захищатися». Крім того, попри репресії проти учасників колядування у попередні роки, Євген Чередниченко наголошував тоді, що вони збираються у похід й вивчають колядки та щедрівки.
У жовтні 1974 року КГБісти від одного з аґентів отримали інформацію, що Євген Чередниченко у приватних бесідах говорив, що основна задача на той час полягала у вихованні молодого покоління у дусі любові до рідної мови, оскільки потрібні надійні люди, які зможуть продовжити справу боротьби за Україну й довести її до кінця. Крім того, КГБ стало відомо, що Чередниченко підготував тематичну збірку патріотичних віршів, автори яких оспівували Україну та закликали боротися за її свободу. Через дружину Віру, вчительку української мови та літератури, намагався поширити цю збірку серед учнів. У березні ж 1975 року Євген Чередниченко разом з чоловіком народної артистки ссср Діани Петриненко Гаринальдом (батьки відомого українського співака Тараса Петриненка) намагалися записати збірку віршів на магнітофонну стрічку.
Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років подружжя Чередниченків брало активну участь у багатьох державницьких акціях. Євген виступав на мітинґах, у різних аудиторіях з палкими промовами та бойовими віршами. Був членом редколеґії потужного тематичного журналу Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих «Зона». Власним коштом видав дві збірки віршів.
Помер Євген Чередниченко 11 січня 1994 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі. На його пам’ятнику вибиті рядки:
Такої світ не знав тюрми,
Не знав такого ще розбою,
А ми лишалися людьми,
А ми лишалися собою!.
Історичний Календар підготував Юрій Щур
