Юрій Щур
Підпільна мережа націоналістичного підпілля, виготовлення та поширення самостійницьких антисовєтських листівок, збір зброї та підготовка до повстання за самостійну Україну – досить типовий опис того, що відбувалося наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років на західних теренах України. Однак все це було характерним й для Наддніпрянської України, де совєти аж ніяк не розраховували отримати спротив за кілька років після закінчення німецько-совєтської війни. Наша сьогоднішня історія про підпільників, які діяли на території Харківської області, неподалік від межі із Полтавською.
21-22 липня 1950 року у селі Панасівка (тепер – в Коломацькій громаді Богодухівського району) Харківської області та його околицях місцевими жителями були знайдені декілька листівок антисовєтського націоналістичного змісту. Подія не на жарт розлютила співробітників совєтських спецслужб. Співробітники МГБ розпочали пошуки того, хто займався поширенням листівок, а можливо й був їх автором також.
Внаслідок проведення слідчих дій, співробітникам МГБ вдалося затримати поширювача листівок. Ним виявився 24-річний робітник Новоіванівського радгоспу Коломацького району Григорій Завгородній. На допиті він зізнався у поширенні листівок, яке виконав за завданням підпільної організації «Українське Полтавське Об’єднання» (УПО), що діяла на території району.
Свідчення, які надав Завгородній, дали можливість співробітникам УМГБ Харківської області заарештувати керівника УПО, 28-річного Якова Єременка. Уродженець села Шелудькове (тепер – у Валківській міській громаді Богодухівського району), він працював механіком промартілі у Новій Баварії (на території міста Харкова). На допитах в МГБ Єременко підтвердив інформацію Завгороднього про існування підпільної організації, яку він створив ще у 1946 році, в період роботи на Новоіванківському цукровому заводі в Коломаці. Відбулося це невдовзі після його повернення з американської зони окупації Німеччини.
Під час німецької окупації Яків Єременко проживав у рідному селі й у червні 1943 році влаштувався на роботу до місцевої поліції. Проте невдовзі після цього отримав поранення від розриву міни й був вивезений до німецького тилу. Перебуваючи спершу у Кракові (Польща), а потім у Лінці (Австрія), Єременко познайомився з українськими націоналістами, від яких отримував різноманітну літературу. Крім того, відвідував лекції й доповіді, які організовували представники цієї організації (у матеріалах допитів не було конкретизовано, якої саме). Пізніше, перебуваючи з березня 1945 року у Німеччині, в Мюнхені, а потім у Баар-Ебенгаузені, він підтримував зв’язки з представниками «Українського національного комітету», які аґітували не повертатися на територію совєтського союзу. Єременко планував виїхати разом з іншими до Франції, проте під впливом дружини відмовився й з американської зони був переведений до зони, контрольованої совєтськими військами.
Перед відправкою до совєтської зони, на початку липня 1945 року, Єременка викликали до Українського комітету, де він отримав настанови щодо проведення антисовєтської діяльності. За словами співробітника комітету, очікуваним було продовження війни, тепер вже між Америкою та ссср. Відповідно, Єременко після повернення в Україну мав створити антисовєтську організацію, яка повинна була проводити диверсійну діяльність, організувати терористичні акти проти партійного та совєтського активу, поширювати самостійницькі листівки тощо. У разі початку нової війни, учасники організації мали піти в ліси, звідки організовувати диверсії на залізниці, підривати колії, мости, склади з пальним та провіантом тощо.
Також Єфименку було рекомендовано встановити зв’язки з націоналістичним підпіллям на території Західної України для отримання досвіду боротьби проти совєтської влади. Більше того, після прибуття Єфименка на територію Харківської області, до нього мав прибути зв’язковий на прізвище Цимбал.
Восени 1946 року Єфименко повернувся до рідного села й одразу розпочав діяльність та зайнявся створенням підпільної організації. Зокрема, виготовив кілька рукописних листівок із закликами до повстання й порозсилав їх на адреси різних інстанцій.
Весною 1947 року Єфименко двічі їздив до села Юськовичі Олевського району Львівської області (тепер – село Йосипівка Буської міської громади Золочівського району), де встановив зв’язок із членом ОУН В. Заставним (за даними МГБ був заарештований і у 1949 році засуджений на 25 років таборів) й за його вказівкою активізував діяльність по створенню осередку націоналістичного підпілля.
Власне, 1947 року організація наповнилася новими кадрами. Єфименку, який діяв під псевдонімом «Блискавка» вдалося залучити Завгороднього (заступник керівника організації, псевдо «Чорна Хмара»), Григорія Москаленка, Кузьму Алферова, Івана Борисенка, Івана Яновського, Цеменка (начальник штабу) й інших.
Починаючи з 1948 року у членів УПО почала з’являтися зброя. Єфименко придбав собі пістолет, Шуменко й Алферов – обріз ґвинтівки, Завгородній – обріз автомата. Крім того, з метою отримання зброї, Єфименко дав завдання Москаленку підготувати список мисливців Коломацького району з метою подальшого вилучення у них зброї. Ще один підпільник, Бурковський, отримав доручення з’ясувати наявність ґвинтівок та боєприпасів у робітників Новоіванківського цукрового заводу. Ще один учасник організації, фельдшер Петро Клочко, мав заготовити медикаменти для потреб організації.
Одним з пріоритетних напрямків діяльності УПО залишалася аґітація та пропаґанда ідей самостійності України. Завгородній на допитах зізнався, що неодноразово їздив до Харкова з метою придбання розмножувального друкарського апарату для виготовлення листівок. Зрештою, весною 1950 року він разом з Єфименком виготовив із шматка ґуми штамп-відтиск, за допомогою якого було виготовлено 30 листівок.
Поширення цих матеріалів й стало початком кінця підпільної організації, яка діяла у Коломацькому районі. Загалом, фігурантами справи «Українського Полтавського Об’єднання» було 15 осіб, з яких заарештувати співробітникам МГБ вдалося 14.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук, керівник
науково-дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
