6 липня – 120 років від дня народження Степана Ленкавського, українського політичного діяча, публіциста, одного з ідеологів Організації Українських Націоналістів, Голови Проводу ОУН.
Степан Ленкавський народився 6 липня 1904 року в с. Угорники Станіславського повіту (нині – в межах м. Івано-Франківськ) в родині священника УГКЦ. Закінчив чотири класи сільської школи у Фитькові, де його батько був парохом, потім навчався у Станіславській гімназії.
Під час навчання у гімназії Степан належав до Організації Вищих кляс Українських Гімназій, Союзу Української Націоналістичної Молоді (СУНМ). Після закінчення гімназії, Ленкавський вступив до Львівського університету на філософські студії, входив до проводу СУНМ. Співпрацював із журналом «Смолоскип».
1928 року брав участь у редаґуванні першого нелеґального націоналістичного видання для молоді – журналу «Юнак», був співробітником «Українського голосу» та «Бюлетеня КЕ ОУН на Західноукраїнських землях». У виданні ПУН «Розбудова нації» (ч. 7-8 за 1928 рік) було надруковано статтю Ленкавського «Філософічні підстави “Націоналізму” Донцова».
Степан Ленкавський належав до локомотивів молодіжного націоналістичного руху. У 1929 році у Відні на Конґресі Українських Націоналістів серед 30 делеґатів Степан Ленкавський виголосив реферат «Суверенна Україна та національна революція». Був співзасновником ОУН. У лютому 1929 року увійшов до складу першого Проводу ОУН на Західноукраїнських землях, був референтом ідеологічного відділу.
Влітку 1929 року Ленкавський уклав «Десять заповідей українського націоналіста» («Декалог»), де виклав основні морально-етичні засади українського націоналістичного руху.
У зв’язку з проведенням польською владою пацифікації (умиротворення) у 1930 році переїхав до Кракова, де студіював філософію в Ягеллонському університеті. Однак це не врятувало від репресій. У листопаді 1930 року він був заарештований польською поліцією у Кракові й у вересні 1932-го, під час процесу «конґресівців», засуджений на 4 роки ув’язнення.
У квітні 1941-го у Кракові відбувся ІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН, на якому Провідником ОУН (революційної) було обрано Степана Бандеру. Степан Ленкавський очолив секцію політичної пропаґанди і став заступником голови Проводу.
Після проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української держави, Степан Ленкавський керував пропаґандивною референтурою. За свою діяльність зазнав нацистських репресій. 29 липня 1941 року Ленкавського було заарештовано німецькою таємною поліцією й відправлено до краківської тюрми «Монтелюпіх», а в 1942 році переведено до нацистського концентраційного табору «Аушвіц» («Освєнцим»). 19 грудня 1944 року був звільнений.
У повоєнний час жив у Німеччині. Входив до Проводу Закордонних Частин ОУН, був куратором військового сектору ОУН (р), відповідальний за референтуру крайових зв’язків (К-3), створив і очолював референтуру підсовєтських справ (РПС). Протягом 1950-1951 й 1959-1968 років очолював Провід ОУН, згодом керував відділом пропаґанди і редаґував газету «Шлях перемоги».
Помер Степан Ленкавський після важкої недуги 30 жовтня 1977 року в Мюнхені. Його захоронено на українській частині кладовища Вальдфрідгоф.
