Тематична зустріч до Дня Героїв, зорганізована Українським інститутом національної пам’яті, відбулась в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану. Під час неї відомі українські військові й історики обговорили феномен та природу героїзму в історії України в цілому та в контексті сучасної російсько-української війни зокрема, приділили увагу суспільним і державним практикам вшанування героїв, шукали відповідь на питання, чи можна говорити про таке явище, як народ-герой, нація-герой та чи нівелює масовий героїзм подвиги окремих людей.
Відкриваючи зустріч, модераторка заходу Тетяна Ковтунович, завідувачка сектора обліку та збереження усних джерел Українського інституту національної пам’яті зазначила, що у День Героїв ми маємо віддавати шану героям попередніх поколінь, однак зараз нам доводиться жити в такий час, коли постають нові герої. Починаючи від 2014 року, ми живемо серед героїв, тому нині нам непросто й переживати, й одночасно осмислювати феномен героїзму.
Герої — це мотивація та підготовка, або Англомовні бандерівці, майстри спорту із золотою медаллю
Першим промовцем став почесний учасник зустрічі, Герой України генерал-майор Ігор Гордійчук. Він зауважив, що корені сучасної звитяги українських воїнів задавнені в трагічну й водночас героїчну історію українського народу, який спромігся вижити й перемогти, подолавши надзвичайно складні випробування, що випали на його долю. Тому самовідданість нинішніх бійців Сил оборони України не є історично винятковою — вона постала на мужності наших батьків, дідів і прадідів, давши змогу теперішньому поколінню продовжити боротьбу за свободу й незалежність.
Разом із тим, будучи начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна, Ігор Гордійчук наголосив, що звитяга можлива там, де високими є мотивація та навченість бійців, не лише готових, а й спроможних виконувати найскладніші бойові завдання.
— Наша складова перемоги — це набагато вища мотивація, ніж у ворога, бо це наша рідна свята земля. В нас іншої немає неньки-України, тільки ця, тому її треба боронити. Нам треба працювати, щоб була краща підготовка, ніж у ворога, — підкреслив генерал-майор, пожартувавши, що задля вирішальної та остаточної перемоги над ворогом кожен український воїн мусить бути англомовним бандерівцем і майстром спорту із золотою медаллю. Саме так постають нові українські герої, яких серед випускників Київського військового ліцею імені Івана Богуна багато.
Героєм може бути кожен — для цього потрібно лише зробити крок
Просто з передової під Бахмутом по відеозв’язку до зустрічі долучився молодший сержант, гранатометник 5-ї окремої штурмової бриґади ЗСУ Юрій Сиротюк, який у цивільному житті є директором аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень». Він зазначив, що гордий бути серед своїх бойових побратимів, кожен з яких є справжнім героєм. І так само героєм може бути кожен, хто зголоситься боронити Україну, ризикуючи й жертвуючи власним життям.
— Ми всі в книжках з дитинства дуже багато читали про героїв — козаків, лицарів. А зараз живемо в такий час, коли кожен може бути героєм — лицарем, козаком. Для того потрібно лише зробити крок, — констатував воїн. Юрій Сиротюк закликав кожного з українців не чекати, доки їх запросять до лав Сил оборони України, а за власним бажанням долучатися до тих, хто вже зараз боронить Батьківщину.
Українській нації не бракувало героїв. Ми, на жаль, маємо цю карму жити поряд з відвічним ворогом, жити на межі двох світів, на межі Європи та Азії. Якби ми не були героїчною нацією, ми б ніколи не вижили в цих умовах, — зауважив він. Сучасні українські воїни-захисники переконливо довели, що вони гідні своїх славетних попередників.
При цьому, за словами Юрія Сиротюка, герої навколо нього є водночас звичайними людьми, багато з яких уперше взяли до рук зброю у лютому 2022 року. Героями вони стали завдяки своєму вибору стати на захист Вітчизни й подальшій боротьбі проти ворога.
Джерела сучасної ґенерації українських героїв, які тримають небо над усім світом, сягають глибини століть
Тяглість героїчної традиції українців простежив доктор історичних наук капітан Іван Патриляк, який нині служить заступником начальника відділу історії тактики частин, видів, родів військ (сил) Збройних Сил України Центру досліджень воєнної історії ЗСУ. Науковець зауважив цікавий момент самоідентичності, який єднає українських воїнів крізь століття.
Справді, у XVI-XVII століттях козаки обстоювали, що вони є нащадками славетних воїнів Русі, які ходили походами на Царгород. За доби Перших визвольних змагань борці за незалежність України позиціонували себе нащадками славетного козацтва, яке здійснювало військові виправи на Стамбул і москву. Згодом, у 1920-1950-ті роки, українські націоналісти — борці за українську державу — нав’язували свою тяглість зі звитяжцями 1971-1921 років. Так само й нині українські воїни бачать своїми попередниками всіх названих історичних попередників, які є для них зразками для наслідування.
— Ці люди стали тими дріжджами, тою героїчною закваскою, з якої виросли інші покоління героїв, інші покоління борців за незалежність, — наголосив історик. — Сьогодні ми знову маємо велетенську ґенерацію героїв. Велетенську хвилю, яка, очевидно, на десятки й на сотні років знайде своє місце в пам’яті нашого народу. На поколінні цих людей, які сьогодні тримають над Україною небо, очевидно, будуть виховуватися наші діти, онуки, правнуки.
Саме ці люди зробили неможливе можливим — зупинили потужного ворога тоді, коли ніхто у світі не вірив у таку можливість. Сучасна генерація героїв зробила неможливе можливим.
— Сьогодні весь світ говорить про те, що росії має бути завдана поразка. Що на території України має бути вирване серце матеріалізованого зла. Це серце має бути тут знищене, а його попіл розсіяний над Чорним морем. Наше покоління має унікальну можливість жити поряд з героями, — підсумував Іван Патриляк. — Жити поряд із тими, хто тримає над усім світом небо.
Герої — це звичайні люди в незвичайних обставинах
Про особистісний та суспільний вимір героїзму міркувала співзасновниця Жіночого ветеранського руху, госпітальєрка Катерина Приймак. Експертка зауважила, що в суспільстві існують завищені вимоги до героїв сучасної російсько-української війни на підставі їхніх ідеалізованих образів. Натомість це звичайні люди в незвичайних обставинах.
— Важливо героїзувати не особу з її якостями, важливо героїзувати вчинки людини, яка може робити вибір. І її вибір — чинити героїзм. Це про вибір піти на війну, це про вибір зробити щось визначне або суперсумлінно постійно працювати, — зазначила вона.
Суспільство дуже часто має невиправдано завищені очікування до ветеранів, які повертаються додому. Натомість самі герої потребують розуміння й підтримки, вони не повинні постійно відповідати створеному в суспільній уяві образу ідеальної, позбавленої будь-яких недоліків людини.
Окремо Катерина Приймак порушила питання про гендерний вимір війни та ставлення до жінок у війську. Попри суттєві позитивні зрушення, що відбулися останніми роками, воно так само потребує пильної уваги й подальшої роботи над подоланням тих-таки усталених у суспільстві стереотипів щодо визначення соціальних ролей і позицій жінок на підставі статі.
Героїзм — це не просто красиві історії, він задає моральні орієнтири суспільству
Наступним до обговорення природи героїзму по відеозв’язку долучився голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович, який нині служить у лавах ЗСУ. Згадавши про античні корені феномену героїзму, він наголосив, що героями в тодішньому уявленні вважались люди, які спромоглися на виняткові вчинки та стали прикладом, придатним для того, щоб надихати на надзвичайні вчинки інших.
— З нападом ворожої країни на твою країну піти до війська — це не є героїзмом. Це є звичайний обов’язок громадянина. Але обов’язок, який дуже тривалий час лишається на папері, часто стає складним до виконання. Й у цьому моменті приклад людей, які вчинили великі речі, які проявили сміливість, які зробили крок уперед, допомагає зробити обов’язок реальністю, — зауважив експерт.
Героїзм — це не просто красиві історії, він задає моральні орієнтири суспільству. Коли громадяни вшановують героїчні вчинки інших, це спонукає їх ставати подібними до героїв і мірою власних сил виконувати свій обов’язок перед громадою. На тлі героїзму співгромадян стає соромно не виконати необхідний мінімум — стати до лав війська й боронити себе та власну країну.
— Тому в суспільному плані дуже важливо зберігати живу реальну пам’ять про героїчні вчинки попередників. Про гетьманів, про князів, про борців, які боролися за незалежність України у ХХ столітті, — наголосив Антон Дробович. — Вони робили речі, які інші робити боялись. На які інші були неспроможні. Вони йшли на ризик, на який інші люди не наважувались. Тому концепція героїзму завжди важлива.
Героїзм — це всупереч інстинкту самозбереження, або «Звичайні люди — надзвичайні вчинки»
Завершив вступні виступи зустрічі пресофіцер 112-ї бриґади сил ТрО Збройних Сил України Андрій Ковальов, який зауважив, що героїзм є діями людини всупереч інстинкту самозбереження. Звичайні громадяни, які 24 лютого минулого року, не маючи жодного військового досвіду, стали до лав територіальної оборони, чинили саме так — зголошувались захищати свою землю без жодної впевненості у збереженні власного життя й навіть у ґарантії перемоги над ворогом. Такий героїзм українців був і лишається масовим, що дозволяє говорити про українську націю як справжню націю героїв.
Андрій Ковальов розповів про неофіційне гасло 112-ї бриґади сил ТрО ЗСУ, яке придумав її військовослужбовець Роман Вінтонів, більш відомий широкому загалу як Майкл Щур. Воно звучить: «Звичайні люди — надзвичайні вчинки». Саме це гасло якнайкраще відображає героїзм захисників України, які перемагали професійних солдатів — російських загарбників, боронячи столицю української держави та знищуючи еліту російських десантників у Гостомелі.
Також пресофіцер зазначив важливу роль медіа у фіксації героїчних вчинків та інформуванні про них широкого загалу.
— Зараз героїв передусім народжує громадська думка. На жаль, якщо ми не написали чи не сказали про цього героя, то його ім’я може бути втраченим, — наголосив він, навівши за приклад історію бійця 119-ї бриґади територіальної оборони Збройних Сил України Олександра Мацієвського. Якби відео його вчинку не було поширене й не набуло розголосу, суспільство могло ніколи не дізнатися про його героїзм.
Зала Інформаційно-виставкового центру Музею Майдану була вщерть заповнена відвідувачами. Ще більше зацікавлених історією та сучасністю глядачів приєднались до зустрічі онлайн.
Антон Печерський,
«АрміяInform»
