Читаючи різні статті про Андрія Бандеру, я довідався, що він був зі священичого роду. Я знав про його діда Андрія священника, батька Степана Бандери, але не знав, що і мама Андрія, Ярослава з дому Опарівська, також була зі священичого роду.
За студентських років Андрій Бандера був редактором журналу «Студент», членом Національної екзекутиви СУСК (Союзу Українських Студентів Канади). Деякідрузі називали його Андрійком. Андрій Бандера завжди був активним в політичному житті, але також любив співати, жартувати і забавлятися з друзями і близькими людьми.
Здібний і талановитий журналіст, який вмів стисло і цікаво висловити свою думку. Він також вмів схопити основну ідею, есенцію даної політичної ситуації. Тому до нього телефонували різні люди з різними політичними перспективами, бо хотіли знати, а що думає Андрій. Він також розумів, що потрібно в його громаді. Тому започаткував “Гомін України“ англійською мовою під назвою “Ukrainian Echo“. Це була його ініціатива, бо він бачив потребу. Був він редактором “Ukrainian Echo“ 7 років, аж до своєї передчасної смерти.
Андрій цікавився сучасними питаннями. Наприклад, піклувався приїздом культурних груп з України під час якого відбувався так званий “культурний обмін“. Цікавився канадською політикою багатокультурності і сам був учасником формування цієї політики.
Цікавився політичними в’язнями совєтського режиму і їхніми ініціативами, як наприклад, принципами Гельсінкської групи. Андрій Бандера, як журналіст, не лише звітував про те, що сталося, але сам був динамічним рушієм політичних і суспільних процесів. 1974 Валентин Мороз почав голодівку, вимагаючи нормальних умов в ув’язненні. Андрій зорганізував паралельну голодівку перед російською амбасадою в Оттаві. Голодівка тривала 17 днів. В цей час виходили різні ініціативи, які сильно привернули увагу канадської преси. Андрій старався модернізувати представлення української справи. Наприклад, включав тему спорту і також Олімпіяди і звертав увагу на українське питання в тому контексті. Може тому він міг знайти спільну мову з молодими українцями, інтелектуалами, Aндрієм Семотюком, Марком Бойцуном і Богданом Кравченком, які завдяки Андрієві дружньо співпрацювали. Він старався знаходити спільну мову з різними людьми — українцями і не-українцями, з політиками і не-політиками, з людьми різних віровизнань.
Андрій помер, маючи 38 років і залишив всіх нас у глибокому смутку, але особливо дітей своїх — Стефка, який мені дуже дорогий, дочок Даню і Оленку і свою подругу життя Марусю.
Закінчую ці мої роздумування про Андрія Бандеру, якого я мав нагоду особисто знати на протязі двох років. Він був сином славного Степана Бандери. Що він мав спільного зі своїм татом? Думаю, що він мав саме цю безпосередність, рішучість і цілеспрямованість свого тата.
Дякуємо всім вам, які сьогодні прийшли вшанувати пам’ять людини, яка мала неабиякий вплив на наше суспільство, і тому ми хотіли собі дещо пригадати про нього «не злим, тихим словом».
Отець Богдан Чолій
Парох Собору Покрови Пресвятої Богородиці
З проповіді під час вшанування
Андрія Бандери.
19 липня 2024 р.
Собор Покрова Пресвятої Богородиці,
Торонто, Канада
