Юрій Щур
Одним з першочергових завдань совєтських органів державної безпеки протягом усього часу боротьби з українським націоналістичним підпіллям була локалізація ОУН у межах виключно західних областей України. Керівництво МГБ повністю «підтримувало» тезу провідників антисовєтського спротиву, що без осягнення терену Наддніпрянщини боротьба за незалежність України приречена на поразку. Відповідно, значні сили МГБ кидало на виявлення й ліквідацію наддніпрянських зв’язкових ліній, рівно як і осередків ОУН на схід від Збруча.
На перетині адміністративних меж тодішніх Орининського району Кам’янець-Подільської (Хмельницької) області та Скала-Подільського району Тернопільської області тривалий час функціонувала лінія зв’язку Крайового проводу ОУН «Поділля», яку координував Микола Штойко («Богун»), провідник Скала-Подільського районного проводу. Через цю лінію на Схід направлялися підпільники, націоналістична література, організаційна пошта тощо.
З метою ліквідації цієї лінії, 15 серпня 1951 року оперативною групою УМГБ Кам’янець-Подільської області у Орининському районі була реалізована аґентурна комбінація, за результатами якої був захоплений живим Михайло Пиріг («Хмель», «Сокіл»). Під час допиту він вказав місце розташування криївки, де перебував «Богун» та його заступник Михайло Цепій («Андрій»). Останній отримав призначення на керівника проводу, замість «Богуна», оскільки останній мав відійти далі на Схід.
Реалізуючи ці дані, того ж дня оперативна група УМГБ вийшла на криївку. Під час бойового зіткнення «Богун» та «Андрій» загинули. З криївки було вилучено 5 одиниць зброї, боєприпаси й близько 5 тисяч екземплярів націоналістичної літератури й листівок.
Під час здійснення подальших заходів УМГБ від одного з аґентів, жителя села Слобідка Глушковецька (тепер у Хмельницькому районі Хмельницької області), стало відомо, що 26 вересня його мають відвідати двоє підпільників. З метою захоплення їх живими, аґент отримав спец препарат, а біля хати було влаштовано засідку, внаслідок чого вдалося затримати Івана Гаргата («Олеся») та Петра Гречуху («Олега»).
Іншій оперативній групі УМГБ 28 вересня 1951 року, за отриманими аґентурними даними, у селі Мала Кужелівка (тепер у Дунаєвецькому районі Хмельницької області) вдалося виявити підпільників «Сурмача» й «Коваля». Обоє загинули у перестрілці. У них було вилучено 2 автомати, 2 пістолети й 300 набоїв.
30 вересня за результатами заходів із використанням спецзасобів у будинку аґента в селі Балин Дунаєвецького (тепер – Кам’янець-Подільського) району був захоплений живим керівник місцевого надрайонного проводу ОУН Хома Мартюк («Алкід», «Охрим»). Продовжуючи реалізацію таких заходів, із використанням спецзасобів, 5 жовтня оперативна група УМГБ у селі Чаньків Дунаєвецького (тепер – Кам’янець-Подільського) району захопила живим керівника пункту зв’язку Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН Теодора Тарнавського («Романа») й учасника його боївки Івана Ковалевича («Мирона»). У підпільників було вилучено 7 одиниць зброї, боєприпаси й організаційне листування.
Під час допитів «Алкіда», «Романа» й «Мирона» співробітникам МГБ стало відомо, що у зв’язку із загибеллю «Богуна» й «Андрія» та арештом «Сокола» лінія зв’язку між західними й східними областями України, яку вони контролювали, була цілковито порушена.
Одночасно, через аґентуру, були отримані дані про те, що керівництво ОУН намагається організувати зв’язок із Наддніпрянщиною через північні райони Кам’янець-Подільської області, зокрема через Крем’янецький окружний провід ОУН, який очолював «Кайдаш». На основі цих даних УМГБ була активізована аґентурно-оперативна робота у районах, які межували з Тернопільською областю.
12 жовтня чекістсько-військовою групою УМГБ у селі Дідківці Білогорського району, що знаходилося на межі з Тернопільською областю, були виявлені три боївкарі ОУН. У перестрілці усі троє загинули. Серед них були упізнані місцевий надрайонний провідник «Новий» та підпільник «Гребінь».
За результатом подальших заходів було встановлено, що жителька села Майдан-Олександрівський Віньковецького району Марія Дмитричук очолює пункт зв’язку керівника місцевого надрайонного проводу ОУН, який мав прибути до неї 20 жовтня. Відповідно, того дня будинок був блокований оперативною групою УМГБ. Під час перестрілки загинуло 2 підпільники, серед них і керівник Віньковецького проводу Василь Николин («Мороз»). Вилучено 6 одиниць зброї, боєприпаси, націоналістичну літературу й організаційне листування.
Таким чином, в результаті проведених УМГБ тодішньої Кам’янець-Подільської області заходів за час з 15 серпня по 20 жовтня 1951 року було вбито 10 підпільників, 7 – захоплено живими. Чекісти звітували про повну ліквідацію Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН (очолюваного «Алкідом»), Віньковецького надрайонного проводу (на чолі з «Богданом»), кур’єрської групи Крайового проводу ОУН (на чолі з «Богуном»), кур’єрської групи Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН (на чолі з «Романом»). Загалом було вилучено 46 одиниць зброї (3 кулемети, 17 автоматів, 22 пістолети й 2 рушниці), 34 ґранати, 1,500 набоїв й велику кількість націоналістичної літератури.
Було виявлено й забезпечено аґентурним спостереженням населені пункти, на які в основному опиралися члени націоналістичного підпілля, виявлено місця зберігання зброї й націоналістичної літератури, а також схованки з різним крамом.
Однак, рапортувати про повну перемогу над українськими націоналістами в реґіоні чекісти не могли. На волі ще залишалися й «заважали» органам МГБ керівник окружного проводу ОУН Микола Качановський («Скоб») та керівник надрайонного проводу Іван Ліщинський («Матюшенко») й підпільники, які їм підпорядковувалися.
Не менш гострою була боротьба МГБ проти членів ОУН у 1951 році й на Київщині. Зокрема, починаючи з другої половини червня 1951 року з окремих населених пунктів тодішніх Фастівського, Гребінківського, Білоцерківського, Узинського (у 1962 році приєднаний до Білоцерківського), Васильківського й Обухівського районів почала надходити інформація про поширення тут листівок ОУН.
Під час здійснення заходів з розшуку поширювачів листівок, 6 липня того ж року від аґентури до МГБ надійшла інформація, що серед соняхів біля села Довгалевське (з 2016 року – Троїцьке) Рокитнянського району перебувають три невстановлені особи, ймовірно – боївкарі ОУН.
На місце виїхала оперативна група УМГБ, яка виявила підпільників біля села Насташка Рокитнянського району. У перестрілці один з оунівців, Михайло Криса («Кобзар»), отримав поранення й відходячи від переслідування загубив побратимів. Двоє інших – Віталій Мельник («Орлич») та Володимир Скоренький («Богун») відходили у напрямку Насташки.
Задіяні службові собаки вивели оперативну групу на територію Ставищенського району. Відповідно, ряд сіл було заблоковано дрібними групами співробітників МГБ, працівників міліції та солдатами Білоцерківського ґарнізону.
Вранці 7 липня однією з груп біла села Гостра Могила була помічена підвода, на якій їхало двоє чоловіків. При спробі перевірити у них документи, вони відкрили вогонь, внаслідок чого був вбитий начальник Ставищенського райвідділу МГБ старший лейтенант Леонтьєв. ОУН-івці після цього відійшли у напрямку села Ожигівка Володарського району, де й були виявлені емгебістами. Внаслідок нерівного бою «Орлич» та «Богун» загинули. Зі сторони совєтських спецслужб також були жертви, повстанцям вдалося вбити оперуповноваженого 5 відділу УМГБ старшого лейтенант Богацького й міліціонера місцевого райвідділу Куницького. У загиблих оунівців забрано 2 автомати, 2 пістолети, 2 ґранати, 200 набоїв, націоналістичну літературу й організаційне листування.
Через 60 років після тих подій, з ініціативи директора Хмельницького обласного літературного музею Василя Горбатюка й місцевих активістів з патріотичних організацій та партій, неподалік від місця загибелі підпільників було відкрито пам’ятник.
Напряму також ці події зачепили двоюрідну сестру «Орлича», яка навчалася на 4 курсі Київського лісогосподарського інституту. Так наприкінці 1950 року від аґентури до МГБ УССР вже надійшли дані, що студентка Аліна Сосна пов’язана з підпіллям, а її братом є Віталій Мельник. Також Аліна підтримувала зв’язки ще з одним боївкарем ОУН Володимиром Паюком (пізніше засудженим до старти із заміною на 25 років ув’язнення). Більше того, вона одружилася з двоюрідним братом Паюка, офіцером Червоної Армії, який перебував на службі у окупаційних військах у Німеччині.
Після загибелі «Орлича» співробітники МГБ, підозрюючи, що він міг використовувати Сосну для діяльності у підпіллі, прийняли рішення затримати її та допитати. На допиті Аліна Сосна свідчила, що у 1949 році вона встановила зв’язки з ОУН у селі Женишківці Віньковецького району Кам’янець-Подільської області, зокрема з учасниками підпілля Мельником, Паюком та їх організаційним зверхником «Хмелем», який походив із Західної України. Від нього вона отримала завдання вивчати настрої студентів Київського лісогосподарського інституту, їх ставлення до українського націоналізму та поширити у Києві оунівські листівки, що й було виконано.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
