Юрій Щур
Боротьба за незалежність України у 1940-х роках мала різні форми й прояви: від підпільної боротьби до відкритого збройного спротиву. Ця боротьба охоплювала усі реґіони, захопивши Ідеєю й Чином різні вікові категорії. Пропонований наразі нарис – про підлітків з Лиману (до 2016 року – Красний Лиман) на Донеччині, які намагалися чинити спротив совєтському тоталітаризму. Зауважимо, що навіть назва аґентурної справи, яка була заведена співробітниками МГБ на молодих патріотів – «Фантазери» – опосередковано вказувала на їх вік.
Вийти на слід молодіжної антисовєтської групи, як це не прикро, співробітникам МГБ допомогла сестра одного з них. У спеціальному донесенні про ці події, за підписом Міністра державної безпеки УССР Савченка від 22 червня 1948 року, було зазначено, що первинні матеріали щодо справи були отримані від інформатора «Рєзнікової». Наразі невідомо, чи дівчина вже раніше була інформаторкою совєтських спецслужб, а чи була завербована вже після появи у оперативників. Як би там не було, а вона принесла до районного відділку МГБ лист, який знайшла у свого брата, Володимира Іващенка. Зміст листа дав привід вважати, що його автор (дехто «Шестопалов») та адресат пов’язані із «підозрілою» діяльністю. Зокрема, у листі писалося: «Прошу тебе, Вова, зняти з обліку Дзюбу, так як про нього я тобі говорив колись. Якщо він хоче продовжувати далі, то запропонуй йому те, про що ми говорили з тобою, лише тоді можна його залишити».
Згаданого у листі Дзюбу допитали. Він розповів, що під час його навчання у 2-й залізничній школі м. Красний Лиман, приблизно в травні 1947 року, був створений юнацький гурток («тимурівська команда»), лідером якого став Леонід Байбара. На одному із зібрань, останній повідомив своїм гуртківцям, що взяв собі псевдонім «Шестопалов» й запропонував іншим зробити те ж саме. Крім того, увів членські внески у сумі 1 рубль щоденно, задля використання у майбутньому для потреб групи. На тому ж зібранні, Байбара запропонував юнакам дати клятву, підписавши її власною кров’ю на знак повної довіри.
Невдовзі після допиту Дзюби, до райвідділку прийшов Іващенко, певно оброблений «Рєзніковою», та здав револьвер системи «Бульдоґ», списки й облікові картки із зазначеними анкетними даними й псевдонімом кожного учасника. Загалом, таким чином, було встановлено 12 учасників групи, учнів 3-5 класів 2-ї залізничної школи Красного Лиману, 1932-1933 років народження (на той час – 15-16 річних юнаків). Крім того, Іващенко розповів, що за пропозицією Байбари їхня група отримала назву «З’єднані штати козаків». Основна ж мета групи полягала у боротьбі з совєтською владою. Про серйозність намірів підлітків свідчить і те, що організація «З’єднані штати козаків» мала свій статут, герб та саморобну печатку.
У бесідах із учасниками групи Байбара стверджував, що совєтська влада довго не протримається і в скорому часі буде поборена бандерівцями за допомогою американців й англійців. Існуючий стан речей, коли в ссср українці усіляко утискаються, за його словами, постійно тривати не може.
Із зібраних співробітниками МГБ даних на Байбару було встановлено, що його батько загинув у 1942 році під час оборони Сталінграду. Мати, баптистка, у 1946 році вдруге вийшла заміж, за баптиста Івана Цимбалюка. На момент розкручування аґентурної справи Леонід Байбара навчався у ремісничому училищі №31 м. Слов’янськ Донецької області.
Арешт організатора антисовєтської організації не забарився. На допиті Байбара зізнався у проведенні ним антисовєтської діяльності та створені групи «З’єднані штати козаків». Також слідчі дізналися, що загалом підпільникам вдалося придбати 1 пістолет системи «Бульдоґ», 1 «Парабелум», 4 баґнети й стільки ж кинджалів. Такий арсенал, зокрема, планувалося використовувати для експропріаційної діяльності, здобуваючи ресурси для підпільної боротьби. Серед здійснених заходів Байбара назвав крадіжку із школи 50 підручників, 60 зошитів, пари чобіт й інших речей – все це було реалізовано (продано) на ринку, а гроші залучені на організаційні потреби.
Не в останню чергу слідчих цікавило джерело антисовєтських поглядів лиманівських підлітків. Відповідаючи на це, Байбара розповів, що влітку 1947 року у міському парку Красного Лиману підслухав текст антисовєтської бандерівської листівки, прочитаної двома невідомими йому чоловіками.
З спеціальних повідомлень МГБ УССР відомо, що станом на 22 червня 1948 року співробітники УМГБ Донецької області проводили роботу, спрямовану на розклад групи та припинення її діяльності, «перевиховання» підлітків. Таким чином, перевага була віддана профілактичній роботі, а не арештам. Принаймні, матеріалів, які б свідчили про арешти учасників організації «З’єднані штати козаків», на сьогоднішній день нами не знайдено. Разом із тим, не вірячи в чистий підлітковий патріотичний чин, співробітники МГБ здійснювали розшуку осіб, які могли вплинути на лиманську молодь й залучити їх до антисовєтської боротьби.
Юрій Щур, кандидат історичних наук,
керівник науково-дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
