Володимир Зеленський, Президент України:
…Воїни з передової, які приїжджають у тилові міста, заслуговують бачити та відчувати, що це – саме тилові міста. Що там люди живуть, пам’ятаючи, що там воїни, що наші воїни тут, на Донеччині, на інших напрямках вони б’ються заради України, вони віддають життя заради України. Свободу й незалежність здобуває не хтось там… там, на фронті. Це спільна народна справа всіх, хто воює й працює заради перемоги. Всі на війні. Україна у війні. І хто не б’ється на передовій, той має допомагати битися. І не в барах, не в клубах, не перегонами на вулицях чи якимось показовим споживанням, а цілком конкретною допомогою воїнам. Це щонайменше. Увесь адреналін країни, усі емоції країни, усі сили країни мають бути там – у боях заради держави.
Заради України – це головний принцип. Заради будь-чого іншого чи заради себе – це буде потім, коли переможемо. А зараз – оборона. Зараз війна.
Бет ван Шаак, представниця Державного департаменту США з ґлобального кримінального правосуддя:
Національні суди не можуть подолати імунітету голови держави, також голови уряду та міністра оборони. Але навряд чи хтось буде арештувати путіна, поки він голова держави. Якщо він опиниться під вартою іноземного суду, МКС чи української спеціальної палати, то, скоріш за все, це станеться тому, що він більше не буде головою держави. Тож це не причина відмовлятися від інтернаціоналізованої моделі.
…це не означає, що ви не можете розпочати розслідування, підготувати обвинувальні акти проти нього та інших осіб у ланцюгу командування.
Тим більше проти посадовців міністерства оборони, які планували та здійснювали аґресивну війну, але не мають імунітету.
…чи вартий зусиль трибунал? Безумовно вартий. У росії є багато інших високопосадовців, які несуть відповідальність за війну в Україні. Вони обіймають вищі керівні посади, приймають рішення і керують діями, які і є російською аґресією. Ці люди мають відповісти за злочин аґресії, за будь-які воєнні злочини та звірства.
Олексій Степура, український журналіст-розслідувач:
Про військові аеродроми на Заході України (згадайте хто в 2005 році був Секретарем РНБО):
Колись в Чорткові існував потужний військовий аеродром, який за наказом Анатолія Гриценка, який у 2005-му році обіймав посаду міністра оборони України, був закритий і розграбований – спочатку самими військовиками, а потім і місцевими чиновниками. Аж душа крається: як просто і легко новозавітні варвари знищили аеродром. Розібрали полосу, плити ПАГ-18 спродали за грубі гроші своїм і заїжджим багатіям, перед тим на металобрухт літаки порізали. Комусь, щоб заробити, образно кажучи один мільйон «зеленої капусти», треба було завдати державі шкоди на мільярди гривень.
Дуже тяжко чортківські військовики, особливо літуни, пережили цю суспільну драму-трагедію. У 2005 році було вирішено твердо: «Військова частина А-3-92, дислокована в місті Чорткові, підлягає розформуванню». Чортківській районній раді було запропоновано розглянути питання стосовно прийняття у комунальну власність аеродрому. Спеціально створена, згідно розпорядження голови обласної державної адміністрації, комісія відвідала аеропорт і виявила, що там демонтують об’єкти керування та забезпечення повітряного руху, радіонавіґації та посадки, електротехнічне обладнання. Однак, на думку членів комісії, роботи проводяться без дотримання встановленого законодавством порядку. Отримавши висновки комісії щодо стану справ у Чортківському аеропорту тодішній голова Тернопільської ОДА Іван Стойко надіслав листа до міністра оборони України Анатолія Гриценка і зазначив, що, на його думку, діяльність командування військово-повітряних сил призводить до руйнування аеропорту в Чорткові і не сприяє реалізації державної політики щодо збереження майна і розвитку авіаційного транспорту України, а також ставить під сумнів доцільність передачі аеропорту в комунальну власність. Але ці слова обласного очільника так і залишилися пустим звуком.
