Юрій Щур
6 червня 2023 року росіяни в Україні спричинилися до наймасштабнішої техногенної катастрофи за роки після розпаду ссср. Виконуючи злочинні накази свого командування, російські терористи, одягнені у військову форму, підірвали греблю Гідроелектростанції в окупованій ними Каховці. Водоймище (водосховище), яке люди називали просто «Каховським морем» перестало існувати, оскільки після підриву греблі відбувся стрімкий спад води.
Нижче від зруйнованої греблі відбувалися зворотні процеси. Станом на середину наступного дня, 7 червня, вже було підтоплено 29 населених пунктів, з них 19 – на підконтрольній Україні території. На ранок 8 червня під водою вже опинилися 600 км2 Херсонщини, з них 32% – правобережжя та 68% – на лівому березі. Повністю, або частково затопленими були Тягинка, Львове, Одрадокам’янка Бериславського району, Іванівка, Микільське, Токарівка, Понятівка, Білозерка, мікрорайон Острів у Херсоні. Надзвичайно постраждали Каховка й Олешки.
Ця подія, очікувано, стало топ новиною як українських, так і міжнародних засобів масової інформації. Величезна трагедія, загибель людей та тварин, затоплені населені пункти – подібні факти та фотографії були на перших шпальтах. Однак, в черговий раз, світова спільнота чи то «посоромилася», а чи то просто побоялася відкрито назвати ім’я злочинця. Замість одностайного обвинувачення росії та її лідера путіна, українці почули, «що не все так однозначно» й треба десь із чимось там розбиратися.
Про наслідки підриву греблі «по гарячих слідах» повідомив голова Національного екологічного центру України Руслан Гаврилюк: «Каховське водосховище спустошиться дуже швидко. Це оголене дно з мулом і загибель сотень видів рослин та тварин. Це потягне за собою нестачу питної води та посуху на всьому півдні, який забезпечувався водою саме з Каховської ГЕС. Це розмиті скотомогильники, кладовища, захоронення, які опиняться у поверхневих водах у низині Дніпра».
Крім того, через руйнування греблі постраждали три природоохоронні парки («Нижньодніпровський», «Кам’янська Січ», «Білобережжя Святослава»), Чорноморський біосферний заповідник, охоронюваний (яким чином насправді?) ЮНЕСКО. Ці території мають статус водно-болотних угідь міжнародного значення. Наголошувалося й на проблемах із забрудненням акваторії Дніпра паливними продуктами станції.
Якщо трохи зануритися в історію, ми дізнаємося, що не лише знищення ГЕС у Каховці стало чорною сторінкою в історії України. Сама реалізація задуму будівництва каскаду водосховищ на річці Дніпро мало для екології та історичної пам’яті сучасних Херсонщини та Запоріжжя досить неґативні наслідки.
Старт будівництву Каховського гідровузла дала постанова Ради Міністрів ссср «Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу й зрошення земель південних районів України й північних районів Криму», прийнята 20 вересня 1950-го. Сам процес будівництва гідроелектростанції було доручено колективу управління «Дніпробуд», який у 1927-1932 роках зводив ДніпроГЕС.
На будівництво гідровузла було залучено 1,100 автомашин, 30 екскаваторів, 75 гусеничних і портальних кранів, 100 бульдозерів, 14 паротягів й 7 земснарядів й 12 тисяч осіб «живої сили». Враховуючи значення й статус будівництва, не дивно, що усі залучені робітники перебували під пильним оком МГБ. Приватне листування робітників назвати власне приватним можна було лише досить умовно. Перлюстраційний контроль здійснювався постійно, у листах вишукувалася заборонена для поширення інформація, а також за рахунок них вивчалися настрої робітників. Отримані дані узагальнювалися у спеціальних повідомленнях, які направлялися із розлогими цитатами до вищих партійних інстанцій та структур державної безпеки.
Зокрема, у другій половині березня 1951-го було виявлено 86 листів із скаргами на недоліки у роботі та матеріальні труднощі. Багато хто жалівся на відсутність взагалі будь-яких умов для проживання великої кількості робітників. А бажаючих працювати на ґрандіозному будівництві дійсно не бракувало. Однак, побутові умови були відсутні взагалі. Житлом не забезпечували: нове місто лише будувалося, а на квартиру чи приватне помешкання влаштуватися було вкрай важко, дорого і не завжди поруч з роботою. А зважаючи на реґулярні затримки заробітної платні, таких квартирантів довго не тримали, оскільки їм елементарно нічим було сплатити за житло. Відповідно, їжі купити також було ні за що. Ґрандіозне будівництво розпочиналося з помпою у ЗМІ, але без будь-яких умов для робітників.
Зокрема, у спеціальному повідомленні наводилася розлога цитата з одного листа із описом тогочасних умов: «Будівництво комунізму – звучить дуже гордо. Вчора були урочисті збори, були гості – делеґації із різних міст, проголошувалися урочисті промови. Й ми були «майже» в комунізмі. Але «пейзаж», усе навколо настільки вбоге, що втрачається усяка галюцинація майбутнього. Кінотеатр, вибачте на слові, на кшталт сараю, брудний, обідраний… Після закінчення зборів йдемо у так звану чайну, де повно п’яних й щоби дочекатися поїсти, треба вічність, тому йдемо не поївши. Для відпочинку тут є лише пивнушки. Гидотно бачити, чути й жити у цій багнюці».
У першій половині травня 1951 року співробітниками державної безпеки було зафіксовано 68 листів із скаргами робітників. Вони мало відрізнялися від попереднього періоду. Ті ж побутові проблеми, перебої із виплатою грошей, недоїдання тощо. Зустрічалися також нарікання на те, що приїхавши на будівництво, можна було просто не отримати роботи. Зокрема, у одному з листів до Полтави писалося: «…Про Каховку по радіо і по газетах наробили багато галасу й грому, люди з усіх кінців світу їдуть сюди на роботу, а як лише приїдуть, ходять з сумками під воротами. Немає роботи, продають останні свої речі й їдуть назад, причому багато хто з маленькими дітьми…». І, мов доповнення, рядки ще з одного листа: «На місці я в реальності переконався у протилежності того, що пишуть в газетах й говорять по радіо. Зараз тут абсолютно нічого доброго немає».
У вересні 1951-го було також були виявлені листи (18 одиниць), де містилися скарги на побутові умови та організацію праці. Та вражає найбільше лист, який було надіслано до Одеси. Автор писав, що робота виконується, але побутові умови залишаються низькими. Згадує і про проблеми із поселенням, зазначивши, що «соцмістечко має 160 будинків, але в них немає жодного жителя, бо не проведено водопровід, нема каналізації. По всьому Союзу не знайдуть необхідних труб». Відповідно, робітники живуть хто де, тісняться. Також не було нормальних санітарних умов й робітники були вимушені митися у Дніпрі, що взагалі могло призвести до епідемій.
Цікаво також, що дехто з робітників, страждаючи від недоїдання, порівнював умови роботи на будівництві з ув’язненням. Розмірковуючи про неможливість купівлі їжі через затримки з виплатою грошей, автор листа до міста Ковель, писав: «Працюємо, як ув’язнені. Там краще, дають хоч хліба, а тут від голоду й всього цього з розуму зійти можна. Живемо тут, мов дикуни, від міста далеко, вийти нікуди. Ходимо брудні».
У спеціальних повідомленнях співробітників МГБ за 1952 рік також наводилися уривки із листів із скаргами на умови роботи та проживання робітників. Головними проблемами залишалися житлові умови та недоїдання, дороговизна продуктів харчування та мізерні зарплати тощо.
Варто зауважити, що Каховське водосховище, за задумом проектантів, географічно мало стати фінальним у ланцюгу водних резервуарів: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Кам’янське, Дніпровське та Каховське водосховища. Реалізація проєкту повинна була забезпечити кілька моментів. По-перше, забезпечити резервуари з питною водою, системи зрошення та виробництво електроенерґії. По-друге – система каскадних водосховищ на Дніпрі мала стати частиною совєтської оборони: за умови наступу супротивника мали бути підірвані греблі й таким чином просування ворожих військ або уповільнювалося, або ж ставало зовсім неможливим.
Саме Каховське водосховище було збудоване одним із перших. Крім іншого, його будівництво мало забезпечити Кримський півострів питною водою й створити системи для зрошування південних реґіонів, що мало підвищити родючість земель. Важливою складовою також був розвиток судноплавства.
Однак… Штучне море поглинуло Великий Луг – велетенські річкові плавні, які нерозривно пов’язані із історією українського шляхетного лицарства – запорозького козацтва. Бо хто ж не знає, що «Великий Луг – батько, а Січ – мати»? Під водою опинилися не лише місця, де козаки полювали чи рибалили. Затопленими виявилися майже усі Січі:
— Томаківська, 1564-1593 роки. Козаки з цієї Січі брали участь у повстанні під проводом Криштофа Косинського;
— Базавлуцька, 1593-1638 роки. З цієї Січі, серед іншого розпочався похід гетьмана Петра Сагайдачного на москву. Також козаки-січовики брали участь у повстаннях Северина Наливайка, Павлюка, Скидана, Гуні та Якова Острянина;
— Микитинська, 1638-1652 роки. З неї розпочалося повстання під проводом Богдана Хмельницького, яке переросло у національно-визвольну війну;
— Чортомлицька, 1652-1709 роки. Козаки цієї Січі підтримали гетьмана Івана Мазепу за що й були знищені московитськими військами;
— Кам’янська (затоплена частково) та
— Нова (Підпільненська), якій випало бути останньою запорозькою, 1734-1775 роки.
Загалом, за 1955-1957 роки були затоплені усі території Великого Лугу, а площа водосховища склала 2155 кв. км. Це – майже півтисячі населених пунктів, понад 100 тисяч гектарів плодючого чорнозему. Переселено було понад 50 тисяч сімей.
З мапи України тоді зникли річки, озера та острови, які мали різноманітні назви, чудернацькі й милозвучні: Ревун, Лапинка, Підпільна, Темна, Скарбна, Сисина, Лиса, Оріхове, Лопухове Гредчине, Домах, Бакланове, Хоми, Кривеньке, Прищепа, Пісковате, Лебедина, Бистрик, Нажора, Бугай, Тарас, Цимбал й багато-багато інших. Зникли й козацькі топоніми краю за порогами.
Відомий дослідник Запорозької спадщини Дмитро Яворницький записав якось спогади 116-літнього діда Розсолоди із пізніше затопленого села Чернишовка: «А бджоли було тієї! А меду! Мед по пасіках, мед і по зимівниках, мед і по бурдюгах – так і стоїть, було, у липовниках: скільки хочеш, стільки й бери. Більше всього від диких бджіл. Дика бджола, було, скрізь сидить, за нею і проходу не було. А лісу того! Бузина, свидина, вербина, дуби, грушиння. Груш, було, як напада, так хоч бери граблі та горни валки. Так і лежать на сонці, поки не попечуться. Солодкі такі були, так патока з них і тече… А звіру та птиці? Вовки, лисиці, барсуки, олені, дикі кози, зайці, чокалки, виндихи, куниці… Були ще й вепрі, дикі свині, такі гладкі та здорові по плавнях шниряли. Були й дикі коні: вони цілими табунами ходили. А що уже тієї птиці було, так Боже праведний! Качок, лебедів, дрохв, хохітви, гусей, диких голубів, лелек, журавлів, чайок, тетервиків, куріп’ят – так хо-хо-хо! Як підніметься птиця з землі – сонце застеля, а як сяде на дерево, то й гілля не видно, а як спуститься на землю, то й вона, наче долівка, так і зачорніє».
До затоплення історичних святинь додалася й екологічна катастрофа – чимало видів рослин та тварин просто зникли через зміну клімату.
Підрив греблі водосховища та спад води призвів до своєрідного повернення історії. Зараз видно річку та її місцевість, якою її бачили до будівництва ГЕС і утворення «моря». Крім того, оголилася й сама затоплена минувщина. Останнє зацікавило не лише професійних дослідників, істориків та археологів, але й любителів грабунків та наживи. Все частіше у соціальних мережах можна побачити фотографії артефактів козацької доби (мушкети, гроші та інші предмети). Однак, знахідки можуть бути й давніші, оскільки тут проходив леґендарний торговельний шлях «Із варяг у греки» від Балтійського моря до Чорного.
Територія «повернутого» Великого Лугу потребує фахових досліджень, які, однак, неможливо проводити в умовах бойових дій. Неподалік тривають важкі бої на кількох напрямках, зокрема Мелітопольському та Херсонському. І допоки вчені роздумують над можливістю/небезпечністю проведення робіт, грабіжники, так звані «чорні археологи», вже прочісують територію. Діють на власний страх і ризик, як і завжди загалом…
Також варто розуміти, що пам’ятки культурної спадщини, які перебувають на території, яка була затоплена, зазнали масштабних руйнувань. Деякі – назавжди втрачені.
Одне з головних питань, пов’язаних із Каховською ГЕС та водосховищем, яке обговорюється у світлі останніх подій – «Що далі»? Історики проти нового затоплення території колишнього Великого Лугу, однак чудово розуміють й проблему забезпечення водою великих міст на Півдні України. Усі одностайні в одному – територію необхідно досліджувати, а особливо – якщо вона таки буде затоплена.
Проти нового заводнення виступають не лише історики. Достатньо скепсису й у фахівців природничих наук. Вони говорять про те, що після відбудови греблі, процес наповнення водою займе десь 10 років. А за цей час люди (і сільгоспвиробники також) прилаштуються жити й працювати в нових умовах.
За відновлення Каховського водосховища виступають представники офіційної української влади. В даному випадку головний акцент робиться на необхідності зрошування земель Півдня. Що буде, зрештою, насправді – покаже час. Зарано говорити про відновлювальні чи якісь інші роботи, допоки лівобережна частина Херсонської області та майже уся Запорізька окуповані росіянами й тривають бої. Лише Перемога й вигнання окупантів дозволить повернутися до цієї проблеми.
Юрій Щур,
кандидат історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту “Повернута спадщина”.
