Поет і військовослужбовець Максим Кривцов загинув на війні 7 січня, повідомили його мамі друзі і знайомі в соцмережах.
Український поет Максим Кривцов загинув на війні у віці 33 років.
Він пішов на війну добровольцем у 2014 році, одразу після Революції Гідності. Згодом працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і Veteran Hub. Після повномасштабного вторгнення росіян у 2022-му повернувся на фронт.
У 2023 році видав збірку “Вірші з бійниці”. Максим служив разом зі своїм котом, якому присвятив один зі своїх віршів.
У своїй останній публікації на Facebook, зробленій за день до смерті, Кривцов запропонував пограти в гру з віршами:
“З вас номер сторінки та рядочок (зверху чи знизу), з мене фото цього рядочка. Тільки хай це буде не ворожіння – а так, по настрою. Бо 90% віршів тут про смерть”, – написав він.
*****
«Кривцов Максим був надзвичайно світлою людиною. Він був поетом. Не воїном. Але він загинув. Загинув як чоловік. Як воїн. Разом із ним загинув цілий Всесвіт. Тексти і вірші. Нові сенси. Не написані строчки. Не прожиті хвилини. Не пережиті почуття», – вказала волонтерка і військовослужбовиця Леся Литвинова.
*****
Максим Кривцов був учасником Революції гідності у 2013–2014 роках, а до лав Збройних сил долучився добровольцем у 2014 році. Згодом працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і Veteran Hub. Після початку повномасштабної війни повернувся на фронт. Наприкінці 2023 року видав збірку «Вірші з бійниці», яку визнали однією з найкращих книжок української поезії у 2023 році за версію українського ПЕН.
Тамара Горіха Зерня:
“Автор цих рядків, Максим Кривцов, поет, чия збірка “Вірші з бійниці” увійшла до рейтингу кращих книг 2023 за версією ПЕН Україна, загинув на війні.
Іще вчора звечора він бавився з читачами у “ворожіння на віршах” зі своєї збірки, втім попереджаючи, що не варто згадувати на майбутнє, бо там 90 процентів текстів про смерть. А сьогодні його мама під тим самим дописом лишила коментар, що його більше нема.
Ще одна непоправна втрата для України і для нашої літератури. А через п’ятдесят років чергові “харошиє русскіє”, нащадки теперішніх вбивць, будуть знову нас питати – ну що там, де ваші Нобелівські лауреати?
Ми втратили одну з багатьох опор, на яких мала б стояти українська культура ххі сторіччя. У кожному поколінні таких людей небагато, їх і не може бути сотні тисяч.
Росіянам свого часу вистачило кілька ешелонів, щоб розстріляти українську літературу. Ті що піднялися потім, після погрому, – були втіленням дива, на яке ніхто не сподівався. Від того, що зробили з нами у тридцятих і сорокових, нації не оживають, це був смертельний удар.
Те що Україна збереглася тоді, те що пережила наступні 50 років, зализувала рани, берегла крихти того, що вдалося сховати у родах і приватних колекціях, а потім зірвала греблі національним рухом кінця вісімдесятих, – це теж чудо, як друге пришестя Христа.
Вибачте, я пишу це, щоб трошки опанувати себе. Бережіть наших поетів. Всіма силами бережіть, приберіть їх із передової, якщо зможете.
Ті, що народжуються раз на століття… Ну а далі ви знаєте.”
*****
Максим Кривцов:
“Не знаю, для чого – доєднуюсь до традиції писати про підсумки року.
Цей рік видався ще важчим, за минулий. Важко знайти собі сили, щоб розпалити те давнє вогнище ентузіазму та військового натхнення.
Все більше втоми та суми наростають, наче пухлини. І ти з ними мусиш ходити на завдання, намагатись бути достойним та вірним.
Смерть змогла заманити в оточення, в свій чорний жахливий котел. Ми забирали пошматовані тіла побратимів, ми слухали, як яблука падали поруч з труною, яка стояла на подвірʼї будинку, до якого більш не зможе повернутись дуже хороша людина. В жовтні поховали хорошого друга і найкращого з нас.
Ще на декілька друзів очікуємо, коли вони повернуться.
Чи було щось хороше? Звісно. Не всі мої друзі загинули, близькі в містах досі очікують на моє повернення, видалась збірка.
Але це як їсти мандарин після того, як щойно почистив зуби – не смакує. Або, як ковтати улюблену цукерку, хворіючи на ангіну.
Попереду рік війни, а то й два, а то й три, а то…
… Несеться потік концентрованого болю, такого пекучого і всеосяжного, що накриває з головою.
Єдине що лишається, лягти і підняти шлюзи, хай вимивається зі сльозами. Так не може тривати вічно, жодне серце не витримає. Потім стане легше. “
Фото: Фейсбук Максима Кривцова
