ПІДПІЛЛЯ ОУН НА ТЕРИТОРІЇ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Юрій Щур

Під час нацистської окупації членам Організації Українських Націоналістів – революційної вдалося створити досить потужне та розгалужене підпілля на території Миколаївської області (на той час – разом із значною частиною теперішньої Херсонської). Діяв обласний провід на чолі з Яворським («Директором»), якому підпорядковувалися п’ять окружних: Вознесенський, Херсонський, Новоодеський, Великоолександрівський та Миколаївський (сільський). Основним центром діяльності, з очевидних причин, став обласний центр. Тут знаходився обласний провід, головна продовольча база, виготовлялися фальшиві документи й сюди ж надходила аґітаційна література.

За деякими підрахунками, націоналістичне підпілля в реґіоні під час німецької окупації нараховувало близько 400 членів. Підпілля охоплювало різні верстви населення, значна робота проводилася серед інтеліґенції. Особливу увагу обласний провідник звертав на роботу серед працівників миколаївських суднобудівних заводів ім. Марті (тепер – Чорноморський суднобудівний завод) та імені 61 комунара.

Місцеві підпільники масово поширювали друковані видання ОУН, серед яких були листівки, газети, часописи й книги, які потрапляли сюди із Дніпра (тоді – Дніпропетровська), де розміщувався Крайовий провід Південноукраїнських земель. В середньому, протягом календарного місяця підпільні видання потрапляли до Миколаєва 2-3 рази.

На середину 1943 року обласна організація ОУН досягла значних розмірів. Але, разом із тим, тут причаїлася головна небезпека підпільної організації – брак конспірації. Саме ця обставина сприяла нацистським органам державної безпеки у боротьбі з оунівцями. Зокрема, значного погрому зазнали ланки у Херсонській, Миколаївській та Вознесенській округах. Нацистські репресії та наближення лінії совєтсько-німецького фронту змусили ОУН переходити на військовий стан. Організовувалися групи для переходу в УПА, посилювалася конспірація, обов’язковим визначалося носіння зброї тощо.

Одночасно закладалася основа для підпілля постнацистського періоду. Найбільш надійні підпільники отримали завдання перейти в глибоке підпілля, призупинити будь-яку діяльність. Всі вони отримували окремий пароль, який ставав активним лише після відходу німців, але не раніше ніж за три-чотири місяці.

На початку листопада 1943 року до Миколаєва із Нікополя Дніпропетровської області прибули окружні провідники Павло Микитенко («Хвиля»), «Тиміш», керівник окружної Служби безпеки «Ярема» та «Володя», зв’язковий Дніпропетровського обласного проводу правого берега Дніпра. Разом із ними також приїхав організаційний референт Дніпропетровського обласного проводу і провідник Юнацтва ОУН у Дніпропетровську Юрій-Костянтин Федорук («Лемко»). «Ярема» та «Володя» одразу ж «Лемком» були відправлені до відділів УПА.

Павло Микитенко, після ознайомлення з роботою ряду периферійних організацій, «Директором» був призначений на посаду керівника Миколаївського (сільського) окружного проводу. Окрім звичного псевдоніма («Хвиля»), в цей час він використовує також такі, як «Микола», «Микола Іванович» та «Олег».

На сьогоднішній день відомі адреси кількох квартир, якими користувався «Хвиля» в процесі діяльності на чолі окружного проводу:

1. Вулиця 4-та Слобідська, 72. За цією адресою проживала підпільниця Марія Рибальченко («Віра»). Для потреб підпілля помешкання використовувалося з листопада 1943 року.
2. Вулиця Севастопольська, 72. За цією адресою проживав громадянин Цимбал, донька якого належала до місцевого підпілля (померла 1942 року), була подружкою «Віри».
3. Вулиця Привозна, 67 (зайти у ворота, одразу вліво, сходами на другий поверх, дві квартири). За цією адресою проживали дві дівчини – Шура (росіянка) та Таня (українка), які й були утримувачами підпільного помешкання.
4. Вулиця 6-та Слобідська, 30. Тут також проживали підпільники «Микола», «Тиміш» та ще 2-3 чоловіки. В помешканні було встановлено радіоприймач.
5. Вулиця Херсонська, 50 (зайти у двір, 2-поверховий будинок, сходами на другий поверх, зліва перші двері). Тут жила молода сімейна пара, росіяни. Чоловік працював електротехніком, його дружина – техніком-будівельником. Окрім «Хвилі», помешканням користувався також «Тиміш».
6. Вулиця Херсонська, 52 (зайти у ворота, сходами одразу вгору направо).
7. Вулиця Бузька, 23 (при вході у ворота сходи з вулиці). За цією адресою знаходилися дві квартири, якими користувалося підпілля. Саме неподалік від цього помешкання під час спроби арешту ґестапівцями був поранений Павло Микитенко.

Основну масу із цих підпільних квартир було організовано Марією Рибальченко, яка за одними даними керувала технічною ланкою обласного проводу, за іншими – роботою серед жіноцтва. 25-річна підпільниця була заарештована нацистами 25 січня 1944 року. На допитах сказала, що знає, коли в її квартирі відбудуться збори оунівців. Пізніше виявилося, що ніякі збори не планувалися, а Марія шукала привід вибратися з в’язниці. Опинившись вдома, у засідці з німцями, вона скористалася моментом і чимось гострим перерізала собі кровоносні судини. Померла хоробра підпільниця на місці. Загинула у боротьбі за українську державу. Не зрадивши.

Нацистські репресії загалом завдали значної шкоди підпіллю ОУН. Масові арешти пройшли восени 1942-го та влітку 1943 року. У лютому 1944-го стан місцевого підпілля ОУН дослідники характеризують як критичний. Зокрема, після проведення наради обласного проводу 9 березня 1944 року, німці вийшли на слід її учасників. Під час арешту того ж дня загинули провідник «Директор» та інші керівники підпілля «Роман» та «Іван».

Після того, як до Миколаєва повернулася совєтська влада, її спецслужби розпочали нещадну боротьбу з підпіллям ОУН. За результатами проведених аґентурно-оперативних заходів, Управлінням НКГБ до 1 червня 1945 року було заарештовано 81 оунівця, з них 14 за належність до структур обласного проводу, 7 – міського та 60 – окружних проводів.

В процесі подальшої аґентурної розробки підпілля ОУН було встановлено, що після відходу німців з Миколаєва, обласну структуру очолив Григорій Кононов («Михайло», він же «Ігор», «Олег»). Свою діяльність новий керівник розпочав з відновлення зв’язків з членами ОУН, їх фільтрації, добору й вербування нових учасників ОУН.

Для цього, зокрема, було відновлено зв’язок з колишнім священиком Олександром Джемерчуком («Олесем Веселим»), який отримав завдання активізувати роботу із залучення інтеліґенції до ОУН.

Але уся діяльність Григорія Кононова була з перших днів приречена на невдачу. Відновлюючи структуру обласного проводу він назначив своїм заступником Василя Тарана («Остапа»), який одночасно був агентом НКГБ під псевдонімом «Боєвой».

Реакція співробітників органів державної безпеки на діяльність «Михайла» була прогнозована: у зв’язку із тим, що активна діяльність провідника ОУН була «оперативно недоцільною», відповідно до вказівок вищого керівництва, його у вересні 1944 року секретно затримали й етапували у розпорядження НКГБ СССР. Зауважимо, що під час затримання Кононов спробував вчинити самогубство.

З метою повного викриття діючого підпілля ОУН у Миколаєві та районах області, а також перехоплення зв’язкових ліній, як з центром, так і периферією, після затримання Кононова, УНКГБ було створено леґендований обласний провід на чолі з аґентом «Боєвим». В документації спецслужб аґентурна справа була закодована під шифром «Тризуб».

У склад леґендованого обласного проводу, без взаємного розшифрування, були введені аґенти «Морозова» (в якості керівника зв’язку) та «Валя» (в якості утримувача явочної квартири).

Під псевдо «Морозова» була зашифрована Надія Денисенко, відома в ОУН під псевдо «Наталка», яка під час нацистської окупації працювала в СБ обласного проводу, мала безпосередній зв’язок з керівником референтури «Романом», а її квартира використовувалася обласним проводом як конспіративна. Під час відступу німців, «Наталка» виїжджала до Румунії, звідки, за завданням ОУН, повернулася до Миколаєва з метою осідання у місті й організації каналу зв’язку для Проводу ОУН.

«Морозова» у відповідності до наданих їй під час вербування НКГБ вказівок пройшла реєстрацію на явочній квартирі Проводу ОУН в Бузьких Хуторах Вознесенського району Миколаївської області. Утримувачем квартири були Олександра Ступаченко та Аксюта Мутьян.

Як визнавали співробітники НКГБ, створення леґендованого обласного проводу ОУН дало можливість виявити ряд членів ОУН, які для них представляли оперативний інтерес. Зокрема, в процесі розробки Джемерчука було встановлено, що він відповідно до вказівок «Михайла» проводить активну діяльність, вербуючи нових членів до ОУН.

Вважаючи «Остапа» заступником керівника обласного проводу ОУН, Джемерчук надав йому звіт про вербування в с. Забеліно (тепер – Лук’янівка Баштанського району) утримувача підпільної квартири Марії Гончаренко та ряду членства в обласному центрі. Для зв’язку із «Остапом» Джемерчук використовував свою дочку Юлію, яка до ОУН була залучена під час нацистської окупації керівником СБ «Романом».

Намагаючись налагодити організаційний зв’язок з відомими йому членами ОУН в Києві, Джемерчук надав «Бойовому» явку до оунівця Василя Голуба, що працював механіком в Академії Наук УССР. Зв’язок з ним аґентом був встановлений. Крім цього, Джемерчук зв’язав з «Бойовим» членів ОУН священика УАПЦ Олександра Крижанівського та Володимира Філевського.

Зважаючи на таку активність з відновлення організаційної структури, Джемерчук та його донька були заарештовані.

У листопаді 1944 року з «Бойовим» встановив зв’язок оунівець Михайло Леванісов («Роман»), утримувач конспіративної квартири, співробітник СБ. В процесі оперативної розробки були встановлені ще ряд підпільників, серед яких, зокрема, співробітник Миколаївської обсерваторії Євгенія Юрченко («Оксана»).

На одній із зустрічей Леванісов розповів «Бойовому», що має зв’язок з колишнім провідником Великоолександрівського проводу (тепер – в Херсонській області) Олександром Назаренком, який перебував у Дніпропетровську та намагався встановити зв’язок із «Михайлом». Для цього Назаренко пропонував зустріч на конспіративній квартирі у Дніпропетровську по вул. Володарського, 13 у Варвари Черкашенко.

На зустрічі, де від проводу Миколаївської області був присутній «Бойовий», Назаренко надав напрямні від Проводу, одночасно прохав тримати з ним організаційний зв’язок, направляючи час від часу зв’язкових, серед яких була й аґентка «Морозова».

Вихід на новий рівень організаційних зв’язків леґендованого проводу дозволив совєтським спецслужбам встановити ще ряд конспіративних адрес ОУН, зокрема за межами Миколаївської області:

– м. Кривий Ріг, вул. Лозовська, 7, підпільник Маланчук;

– с. Нововоронцовка, Херсонської області, Василь Назаренко;

– с. Новополтавка в Новобугському районі Миколаївської області, колишній провідник жіночої сітки Великоолександрівського району Шура Ткачова, утримувач підпільного складу зі зброєю;

– с. Березнеговате, Миколаївської області, дружина місцевого провідника підпілля Ніна Попович;

– м. Миколаїв, вул. Олексіївська, 5, Іван Хомутило та товарний касир ст. Водопій Віктор Скоринін.

До Миколаєва також планував перебратися Назаров, для чого прохав «Бойового» підготувати йому тут квартири для укриття, так як планував переходити на нелеґальне становище для чого йому треба було направити йому в Дніпропетровськ 2 чистих бланки військових квитків й довідок.

У зв’язку із запланованим переходом Олександра Назаренка на нелеґальне становище співробітники НКГБ готували для нього у Миколаєві мережу підставних квартир з метою його глибокої розробки через підставну аґентуру з числа керівного складу леґендованого проводу.

Аґентурна справа «Тризуб» невпинно наближалася до повної реалізації.

Головні результати цієї справи, за визначенням Міністра державної безпеки Савченка, полягали у наступному:

1. Викрита організаційна структура підпілля ОУН періоду німецької окупації та після повернення совєтської влади.
2. Своєчасно перехоплені канали зв’язку, інкорпорована кваліфікована аґентура й забезпечена аґентурна розробка оунівського підпілля, яке намагалося активізувати свою діяльність.
3. Встановлено керівний склад Обласного проводу ОУН, а також окружні й районні проводи. Виявлено більше 950 учасників ОУН й осіб, які проходили по їхніх зв’язках.

Всього за справою «Тризуб» за період 1944-1946 року було завербовано 41 особу – аґенти й інформатори, з яких найбільше цінних результатів добилися аґенти «Боєвий», «Морозова», «Удар», «Валя», «Апрєльская», «Волошин», «Надя» й «Євгеній».

В процесі розробки було розкрито 14 районних проводів, до 30 явочних й конспіративних квартир. Піддано арешту 181 члена націоналістичного підпілля.

За вироком Військового Трибуналу Київського воєнного округу й військ МВД Миколаївської області Ковалевський, Джемерчук та Назаренко були розстріляні, а Кононов, Леванісов та Ткачова отримали 20 років заслання на каторжні роботи. Ще ряд підпільників було засуджено до заслання на каторжні роботи на 15 років з конфіскацією та 10 й 5 років таборів з ураженням у правах на 5 років та конфіскацією.

Керівництвом НКГБ справа «Тризуб» вважалася повністю реалізованою. Оунівці, яким пощастило й які не підпали під централізовані арешти, перебували під потужним аґентурним наглядом.

Під час написання статті використано розсекречені документи із Галузевого державного архіву Служби безпеки України (м. Київ).

Юрій Щур, кандидат історичних наук,

керівник науково-дослідницького проєкту

“Повернута спадщина”.