130 років тому, 13 жовтня 1894-го, народився Ананій Волинець, отаман Вільного козацтва Гайсинщини, Окремого Гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри, 61-го Окремого Гайсинського пішого полку, Селянської повстанської армії,
Гайсинсько-Брацлавської бриґади, 13-го Гайсинського пішого полку, редактор газети «Дзвін», підполковник Армії УНР.
Народився він в багатодітній селянській родині в селі Карбівка нинішнього Гайсинського району Вінницької області. Навчався у місцевій церковно-парафіяльній школі, однокласній міністерській народній школі в Кисляку, а також у двокласній у Гайсині (закінчив її навесні 1908 року). Потім близько 3 років заробляв на життя важкою працею в домашньому господарстві, деякий час був також помічником діловода Гайсинського лісництва. Восени 1913-го вступив до Верхньодніпровського середнього сільськогосподарського училища, під час навчання був співредактором нелеґального шкільного журналу «Наше життя».
З початком революційних подій Ананій Волинець повертається додому, вступає до партії українських есерів, входить до складу Гайсинського революційного комітету. В серпні 1917-го стає заступником повітового комісара Тимчасового уряду, а також очолює повітову міліцію. Пізніше організував у повіті загони Вільного козацтва, до яких записалося майже 5 тисяч осіб.
Під час антигетьманського повстання, Волинець підтримав Директорію УНР. У Гайсині йому вдалося створити потужний військовий підрозділ у складі 3-х куренів, загону кінноти у 200 шабель, 30 станкових кулеметів та 1 гармати. Спершу це був Гайсинський курінь Національної ґвардії, з 3 січня 1919-го – Окремий Гайсинський курінь ім. отамана Симона Петлюри. 25 січня 1919 року на базі куреня Волинця у Вінниці було сформовано 61-й Гайсинський полк, а самому отаману присвоєно звання підполковника.
Військові формування отамана Волинця перебували у безперестанних боях із більшовицькими військами. Основним оперативним простором стали Гайсин та Гайсинщина. Нерідко червоні досягали успіху у боях проти українських підрозділів лише за рахунок значної чисельної переваги. У окремі періоди, місто Гайсин переходило з рук у руки кілька разів поспіль.
16 червня 1919 року у Гайсині знову було обрано українські органи влади й Волинець був призначений відповідальним за військові справи. Крім того, він випускав часопис «Повстанець». У липні-вересні 1919-го Волинець створив 13-й піхотний Гайсинський полк у 3000 багнетів і 300 шабель, однак пізніше через розбіжності у поглядах з начальником штабу Юрком Тютюнником, він залишив полк і повернувся на Гайсинщину для організації антибільшовицького підпілля. Разом із своїм повстанським загоном брав участь у Першому Зимовому поході під командуванням генерала Омеляновича-Павленка.
Зрештою, на початку літа 1920 року Ананій Волинець із своїми бійцями біля села Токи Збаразького району Тернопільської області переправляється через Збруч і опиняється на території, зайнятій поляками. Розпочалась важка доба поневірянь на чужині, пошуку засобів до існування. Разом із вагітною дружиною Ольгою поселяється в селі Щаснівка біля Тарнова, заробляючи на прожиття важкою працею в заможних господарів, а також лікуючи місцевих селян.
У 1922 році перебував у Рівненській в’язниці, куди потрапив за підозрою у антидержавній діяльності. Після звільнення, змінив не один вид діяльності, був наглядачем шляхового будівництва на Рівненщині, членом правління Волинського селянського банку, контролером електростанції, забійником худоби, завідувачем канцелярією будівельного відділу, аґрономом.
Продовжував займатися громадсько-політичною та культурницькою діяльністю. Вступив до лав Української народної партії (1923-1928), працював в редакції щотижневика «Дзвін», підтримував зв’язки з багатьма визначними діячами української еміґрації, входив до складу правління Волинського українського об’єднання (1931-1939 роки) та культурно-просвітнього товариства «Українська школа» (1938-1939 роки).
Після приходу восени 1939-го на Західну Україну совєтів, Волинець залишився у Рівному. У той час він працював інспектором з обліку Рівненського повітового земельного відділу, мешкав у селі Басів Кут. Вже 2 жовтня 1939-го був заарештований НКВД-истами, однак невдовзі відпущений на волю. Вдруге заарештований 20 січня 1940-го, після того як був упізнаний одним із «совєтських людей». Суд у справі «антисовєтського бандита» відбувався у Вінниці з 31 січня по 2 лютого 1941-го. Зрештою, 2 лютого 1941 року кримінальна колеґія Вінницького обласного суду засудила Ананія Волинця до розстрілу й 14 травня 1941-го вирок було виконано.
