Вже рік як Організацію Українських Націоналістів очолює сумчанин Олег Медуниця. А от корені його роду тягнуться до нас на Роменщину – у Глинськ, де мешкали його дідусь і бабуся. Тож до вашої уваги інтерв’ю із земляком і непересічною особистістю.
— Ви людина із надзвичайно яскраво вираженим почуттям патріотизму. Дехто ще до сих пір не може позбутися радянщини в головах, а Ви плекали свою національну ідентичність ще тоді, коли це означало «йти проти течії».
— На той час у Сумах уже не було взагалі ні українських шкіл, навіть класів українських, ні українських дитячих садочків, і навіть у моєму рідному педагогічному інституті так само викладання більшості дисциплін велося російською. Попри це все у Сумській області і у Сумах зокрема, і тут, у Ромнах, більшість населення було українцями, етнічними українцями, а генетичну пам’ять не можна просто так витравити через одне-два покоління.
Я завжди приїжджав у Ромни, у Глинськ, де пройшло моє дитинство. Спілкувався з дідусем і бабусею. Тому наші національні традиції збереглись і передалися у нашій місцевості через родинне виховання, через родинні традиційні цінності. Українці завжди родичалися. І це була та сфера, куди держава і комуністичний пропаґандистський апарат не мали доступу. І як тільки радянський союз захитався, як тільки з радянського союзу почали відокремлюватися спочатку країни Балтії, відновлювати свою незалежність, яку вони втратили після радянської окупації, почався ріст національних почуттів, національної ідентичності в Україні. Це більше було у Західній Україні, але і тут теж.
Мені потрапили до рук книги з історії України, підпільні видання, різні «самдруківські» газети, що вже тоді були доступні. І під впливом цих матеріалів, насамперед про діяльність українських націоналістів як організації, що була фактично найбільш послідовною силою, котра будь-якими засобами здобувала українську незалежність, група молодих людей створила у Сумах організацію, яка називалася Спілка Незалежної Української Молоді, що за мету поставила здобуття української держави, хоча це було ще у 1989 році. Далі у цій організації утвердилася моя політична позиція.
— До речі, Ви згадали про 1989 рік. Я хотів би запитати про 90-ті. Наскільки я знаю, Ви брали участь у Революції на ґраніті. Розкажіть, будь ласка, чим саме Ви займалися протягом тих знакових 16 днів? Які наслідки цієї революції найважливіші?
— Я брав участь у всіх революціях, які були в Україні, і навіть до того, як Україна постала. Ще до широкомасштабного вторгнення росія робила спроби створити своїх політичних сателітів тут, в Україні. Дестабілізувати ситуацію, зробити нас залежними від москви в різний спосіб: через фальсифікацію виборів, надання переваг своїм політичним силам, через придушення волевиявлення і демократії.
Перша революція фактично – це була Революція на ґраніті. Я був одним із тих, хто організував її від Сумської області. Був одним із тих, хто поїхали у Київ і там голодували на Майдані у 90-му. Потім, коли ми повернулись, у Сумах ми робили різні заходи: страйки, маніфестації. Звичайно, система опиралася, звичайно, було КГБ, яке за усіма слідкувало. Були обкоми, райкоми партії та відповідні відділи, що намагалися нам протидіяти. Була преса комуністична, яка писала про нас різні пасквілі, що ми найняті ЦРУ, що це все деструктивна діяльність. Наприклад, 7 листопада тоді у радянському союзі було державне свято – день «Октябрьской соціалістіческой рєволюціі» і були маніфестації. Ми цим маніфестаціям перешкоджали, зробили «труну» з Леніним. Поклали туди бюст Леніна, насипали газети «Ленінська правда» і поклали до пам’ятника Леніна в Сумах. Потім проти нас порушили кримінальну справу, нас судили, правда, притягнули нас лише до адміністративної відповідальності, бо за нами була велика кількість людей.
Зрештою, ми не були якоюсь малою групою, ми постійно збільшували кількість членів Спілки Незалежної Української Молоді. Коли багато мішеней, то репресивному апарату важко з ними всіма боротися.
— Що Ви відчували, коли почалася повномасштабна російсько-українська війна, і що найперше почали робити?
— Для нас російсько-українська війна почалася дуже давно. Тобто ми ніколи не сумнівалися, що цей момент настане, що вони захочуть нас повністю знищити як державу і націю. Це відбулося для когось, можливо, 24 лютого 2022-го, для нас це сталося набагато раніше.
Пригадаймо ті провокації, які були раніше. Наприклад на Тузлі, коли вони будували так звану греблю. Їхня аґентура у Криму та на Донбасі, зокрема різні громадські організації, які вони підтримували, що виступали з відверто антидержавними гаслами. Тому для мене ця війна почалася дуже давно. Тож я у парламенті, і до парламенту, і після парламенту завжди вносив різні ініціативи, які б укріплювали нашу спроможність як держави, нашу обороноздатність, наше посилення на мовному і духовному фронтах. І сьогодні бачу, що ми діяли правильно, хоча часто нам не давали цього робити, нас як націоналістів в українській державі намагалися дискредитувати відвертими російськими наративами, що ми прихильники фашизму, тоталітаризму, що ми антисеміти, що наші попередники прислужники Гітлера… Це все було майже у кожному медіа, особливо у Криму і на Донбасі.
На телеканалах були з «русского міра» заходи, георгіївські стрічки, вшанування «спасібо дєду за побєду» тощо. Ми з цим боролися. Якби нас тоді підтримало більше українців, якби ми тоді отримали більшу допомогу від суспільства з нашими ідеями, то, думаю, не було б широкомасштабного вторгнення, путін побоявся би сюди наступати.
— Яка змінилася діяльність Організації Українських Націоналістів з приходом ворога на нашу землю?
— Організація воює разом із державою, і наша місія допоміжна для української держави. Тому більшість членів нашої організації на війні або є волонтерами і вся наша робота спрямована на нашу майбутню перемогу.
Що це за робота? Насамперед волонтерська, бо ми, не чекаючи цієї війни, 50 років тому створили Фонд оборони України і збирали гроші. Його створив Ярослав Стецько. Ми активізували Антибільшовицький Блок Народів, точніше Антиімперський Блок Народів, як зараз називаємо. Це міжнародна організація, що займається розвалом росії із середини.
Ми переконані у тому, що перемога може бути тільки тоді, коли народи, поневолені російською федерацією, отримають свою незалежність. У нас дуже широка комунікація з представниками цих народів, які виконують військову місію. Створені у нас Сибірський батальйон, Татарський підрозділ, Чеченський, Інгуський, Білоруський. На підході ще деякі представники поневолених росією народів, які готові взяти зброю. А ми таку організацію створили, вдумайтесь, у 1943 році на Волині. Ми створили блок народів із представниками різних національностей, поневолених радянським союзом. І всі оці 80 років ми вели боротьбу проти радянського союзу, що зрештою призвело до його розпаду. Зараз ми ведемо роботу, щоб розпалася росія.
У нас є інформаційний проект АБН, де ми говоримо правду про те, що відбувається у росії, про те, як москва руками поневолених народів намагається вбити Україну. Там просто колосальна кількість загиблих по відношенню до етнічних росіян серед цих народів. І буряти, і калмики, і тувинці, і якути. Ті народи, особливо із Сибіру центрального та східного, з яких росія висмоктує кров, вона їх знищує. Про це ми зараз ведемо розмову. Це частина нашої роботи.
Ну і інша частина роботи, третя складова наша важлива, це інформаційна. Ми, як організація із цінностями, організація виховного типу, бо ми завжди виховували своїх членів, намагалися їх підтягувати, готували їх до боротьби. Тобто членів нашої організації не треба ТЦК ловити – вони пішли добровольцями на війну. Наші люди вмотивовані, ми хочемо, щоб більшість українських воїнів, громадян такими були, щоб вони розуміли, що це за історія із широкомасштабним вторгненням. Для цього ми, наприклад, перевидали класиків українського націоналізму: Бандеру, Липу, Стецька, Ленкавського… Зробили ці матеріали масовими, передаємо їх у бібліотеки та військові частини, продовжуємо видавати нашу газету «Шлях Перемоги», яку заснував Степан Бандера. Тобто оця наша діяльність покликана укріпити дух української нації у цей непростий момент.
— Ви говорили про розвал росії. Як вважаєте, це реальна перспектива?
— Це треба робити, і це реальна перспектива. Розуміє нас у цьому Захід? Не розуміє. Бо дехто говорить: «Захід на це не погодиться, бо у росії ядерна зброя». Захід не погоджувався і на розпад радянського союзу. Ми пам’ятаємо, коли у Київ приїжджав президент Буш і говорив, що він проти того, щоб Україна отримала незалежність: «Ми вам дамо мову, автономію, але не робіть своєї держави». І тому нам своє робити.
Є представники поневолених росією націй, народів. Вони боряться за демократію, свою незалежність, за виживання цих націй. Бо вони прекрасно розуміють, що на Україні справа не закінчиться. Згадайте, навіть після розвалу радянського союзу, моментально росія Придністров’я спровокувала, в Абхазії окупувала, потім були Південна Осетія, Чечня, Сирія… От зараз – Україна. Вони не зупиняться, це вічний процес війни. Імперія живе, поки воює. Тож ми говоримо: якщо ви не хочете, щоб ваші діти помирали десь у Сирії чи в Україні, боріться за створення своєї держави. Ми намагаємося це донести до поневолених народів і націй за допомогою їхніх представників. Та ж Якутія більша, ніж Франція, хоча якутів і небагато.
росію дуже важко як військову потугу перемогти, ми це бачимо. Як би санкції не працювали, вони самовідновлюються, обмежують внутрішнє споживання, не підвищують пенсії, зарплати, відправили всі ресурси, які зменшуються, для військово-промислового комплексу. Вони зараз більше виробляють ракет, танків, різного військового обладнання, ніж на початку аґресії в Україну. Але це знекровлює цю країну і ті народи, які там всередині, і ми маємо оце їм говорити.
— Що побажаєте землякам на майбутнє?
— Усвідомлення того, що ми велика нація. Наведу один приклад: я багато разів був за кордоном і дуже показове ставлення до українців у Канаді. Фактично у критичних кліматичних умовах українці почали вирощувати збіжжя, тому вони на нас дивляться як на суперлюдей. І насправді ми велична нація. Весь світ зараз дивиться на українців, весь світ дивиться на те, як ми боремося проти чисельнішого, хитрішого, сильнішого ворога та як ми його стримуємо.
Тому я хотів би побажати українцям, щоб ми цю перевагу реалізували, щоб ми утвердилися, як нація. Якщо нація буде сильна духом – буде сильна держава, і тоді буде перспектива для наших дітей, онуків на цій землі. Якщо ні, якщо ми здамося, зневіримося, то це шлях до поразки.
путін намагається захопити нас повністю. Якщо ми зараз підпишемо мирну угоду і зупинимося там, де ми є, то це значить, що через декілька років ми отримаємо ще сильніший удар. Це всі розуміють, і путін цього не приховує. Тому нам треба вистояти, зберігати внутрішню стійкість, силу для того, щоб далі робити спротив. Просто не буде, можливо, буде ще гірше, але нам треба стояти на своєму і зберігати цю стійкість.
Якщо ми будемо міцні духом, ми переможемо у цій війні.
Спілкувався Ярослав КРАВЧЕНКО
«Вісті Роменщини»
16 лютого 2024 р.