Інтерв’ю з Головою ОУН (б) Олегом Медуницею про майбутнє українських націоналістів. Про те, яким чином змінюються стереотипи щодо українського націоналізму.
– Сьогодні ми можемо бачити українських школярів, які співають: «Батько наш – Бандера, Україна – мати», червоно-чорний прапор майорить поряд із державним. Як змінюється ставлення до українського націоналізму всередині країни?
– Звичайно, інтерес до українського націоналізму значно підвищився. Український націоналізм зараз перебуває у так званому політичному ренесансі. І це є наслідком двох аспектів.
Перший аспект. Після відновлення Україною незалежності влада намагалася відправити Організацію Українських Націоналістів (разом із націоналістичною ідеологією) у нішу політичного марґінесу. Але, незважаючи на це, ОУН гідно тримала свій прапор. Увесь час ми були політично представлені у різних гілках влади. Так само активно працювала і ціла низка націоналістичних громадських організацій. Діяв ряд видавничих проектів, які несли ідею українського націоналізму в широкі маси.
Тобто усі ці 30 років Незалежності українські націоналісти завжди були присутніми у громадсько-політичному житті українського суспільства, займали в тому числі й певну електоральну нішу.
Тому, коли зараз сталося те, що сталося, всі націоналістичні напрацювання «впали у благодатний ґрунт», і зерна українського націоналізму дуже швидко проросли.
Другий аспект – це початок повномасштабного вторгнення, прояв відкритої збройної аґресії з боку росії. Всі зрозуміли, що з ідеєю українського націоналіста, з Декалогом українського націоналіста, з Молитвою українського націоналіста, які завжди закликали до боротьби та збереження Української Держави, протистояти аґресору набагато легше. І не потрібно вигадувати нових об’єднавчих національних гасел. Все це вже є.
Згадати хоча б один недавній факт, коли парламент попереднього скликання проголосував рішення про введення в статут Збройних сил України бандерівського гасла «Слава Україні! Героям Слава!».
– У чому були побоювання української влади, чому влада «прагнула відправити націоналістів на марґінес»?
– За часів Кучми, Януковича влада завжди загравала, толерувала і дивилася крізь пальці на антиукраїнські заяви, на антиукраїнських політиків. Промосковські політики, аґенти, які були на зарплаті у кремля, відкрито декларували антиукраїнські, антинаціоналістичні, антибандерівські гасла. І це ніяк не переслідувалося з боку української влади.
Натомість націоналістичні, патріотичні акції та заходи придушувалися українською владою. Згадаймо Помаранчеву Революцію, Революцію Гідності… Похорон Патріарха Володимира, коли влада не давала поховати його у Софії, а поховали ми тоді його біля Софійської брами. Всі ці акції вважалися націоналістичними і антидержавними, держава переслідувала націоналістів, в тому числі були й кримінальні переслідування.
Водночас відверто антиукраїнські акції ніяк не засуджувалися владою. Така собі газетка «Салон Дона і Баса», в якій розповідалося як українські націоналісти, нібито, вбивають російськомовних громадян на Заході України, спокійно собі видавалася у Донецьку. І влада заплющувала на це очі.
Але зрештою ідеологія українського націоналізму прорвалася через усі ці заборони. Вона вже імплементована в українське законодавство. Вона оселилася в серцях українців і займає там провідне місце.
Український націоналізм ніколи не був якимось расовим чи етнічним націоналізмом. Український націоналізм завжди був націоналізмом визвольних змагань, який обстоював ідею створення Української Держави. Бо коли буде Українська Держава, тоді легше захистити українську націю від голодоморів, «афганістанів», чи ще якихось халеп, які влаштовує для нас наш ворог.
– Чому партії українських націоналістів майже ніколи не мали значного представництва у Верховній Раді?
– Приналежність людини до тієї чи іншої партії не дає об’єктивного підґрунтя говорити про те, чи є ця людина українським націоналістом, чи не є. Український націоналізм – це не про партійність. Український націоналізм – це про спосіб життя, про спосіб мислення.
Я ніколи не приховував, що є українським націоналістом. І це не завадило мені двічі бути обраним до парламенту на Сході України. Українські націоналісти присутні в різних політичних партіях.
Тому, з точки зору українського націоналізму, я не говорив би про партії, я говорив би про людей. Бо найбільша капіталізація ОУН – це наші ідеї, і це наші люди.
– Будь-яка подібна організація трансформує свої ідеї в часі, з огляду на те, що самі часи змінюються. Як можна сформувати головну ідею та головні задачі ОУН сьогодні?
– ОУН – досить догматична організація. Головні наші ідеї та дороговкази давно сформовані у наших внутрішніх та публічних документах, зокрема і в Декалозі українського націоналіста. Перша точка Декалогу звучить так: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї!». І сьогодні саме цей пункт є найактуальнішим нашим завданням.
Нам необхідно зберегти Українську Державу. Кожен український націоналіст має відставити в бік свої особисті справи і зробити все необхідне, щоб здобути перемогу у цій війні, щоб зберегти Українську Державу, щоб врятувати українську націю.
– З точки зору практичних кроків, чим зараз займається ОУН?
– Боротьбою на фронті і працею для фронту. Одним із найважливіших напрямків нашої роботи сьогодні є збір коштів для фронту. Адже члени нашої організації, а також наші прихильники з молодіжних організацій («Пласт», Спілка Української Молоді, Молодіжний Націоналістичний Конґрес) зараз перебувають на фронті або займаються волонтерською діяльністю. І ОУН у світі зосереджена на зборі коштів для підтримки наших воїнів та лобіюванні українських інтересів.
Наша Організація має свої структури по всьому світу, де живуть українці. Це не лише бандерівські структури, це й багато інших установ та об’єднань, де члени ОУН займають чільні посади. Це і Світовий Конґрес Українців, і різні громадські, банківські установи національного характеру, зокрема, у Канаді, в Америці, у Великій Британії. І зараз вся ця «машина» збирає гроші та гуманітарну допомогу. Увесь цей ресурс ми доправляємо на фронт. Аби ми вистояли. Аби Україна перемогла.
– Як Ви, людина із Сум, а не, скажімо, із Галичини, прийшли до українського націоналізму? Адже, через наближеність Сум до росії, з цього приводу існують певні стереотипи.
– Насправді те, що український націоналізм – винятково галицьке явище, це – міф. Міф, який українському суспільству нав’язували, намагаючись локалізувати націоналізм лише у певних областях України.
Хоча сучасна Сумська область була утворена лише у 1939 році, на теренах Сумщини активно велася визвольна боротьба ще під час української національної революції 1917-1918 років.
На Сумщині також був активний повстанський рух. Вихідці з Сумської області, як і з Полтавської та Харківської областей, були членами ОУН і воювали в Українській Повстанській Армії.
Під час Другої світової війни у місті Суми діяв підпільний Провід ОУН, який було страчено німцями в Сумській в’язниці у лютому 1943 року.
Це все було досліджено, вийнято з архівів, оприлюднено і в результаті видано-перевидано дуже багато матеріалів. Тому всі ці історії, що український націоналізм – винятково західноукраїнське явище, це – міф.
Я прийшов до організованого націоналістичного руху у 1990 році, коли ще не було Незалежної України. Ми створили Спілку Незалежної Української Молоді. Мені тоді було лише 18 років, я навчався на другому курсі інституту.
Так ось, у 90-х націоналісти у Сумах точно не були на марґінесі. До речі, Суми стали першим містом Лівобережної України, де ще за радянських часів над адміністрацією було піднято синьо-жовтий прапор. 1990 року Сумська міська рада проголосувала рішення, і поряд з прапором УССР висів синьо-жовтий прапор.
Суми також стали першим містом в Україні, де, ще за рік до прийняття освітнього і мовного законодавства, міська рада перевела всі комунальні школи повністю на викладання українською мовою.
Але Суми – це не якийсь винятковий осередок українського націоналізму. Суми – це просто українське місто. Воно було русифіковане, утім швидко повернулося до свого, до рідного.
– А що Ви думаєте про росіян, вони вже невиліковні від старих радянських та сучасних російських наративів про бандерівців і нацистів?
– Стереотипами росіян керує російська пропаґанда, яка цілковито ретранслює меседжі кремлівського режиму.
У перші дні повномасштабного вторгнення, коли перші російські частини на танках зайшли на територію України, вони сподівалися, що тут не буде ніякого спротиву.
Я пам’ятаю, як на Сумщині вони проїжджали повз наші адміністративні будівлі, вони їх не захоплювали, не знімали синьо-жовтих прапорів. Вони говорили місцевому населенню: «Ми не маємо до вас ніяких претензій, ми вас чіпати не будемо. Ми зараз проїдемо до Києва, скинемо там нацистів разом із Зеленським, і «спецоперація» буде завершеною».
Але коли росіяни отримали по зубах, то вони зрозуміли, що в Україні всі «нацисти». Коли росіяни були змушені вийти з великої частини окупованих ними територій Сумської, Чернігівської, Київської областей, вони придумали собі історію, що ми тут всі інфіковані й невиліковні від нацизму. І ця думка тепер глибоко засіла в головах усіх росіян.
Я не знаю добре це, чи погано. Але я точно знаю, що нам треба продовжувати нашу політику і нашу боротьбу. Боротьбу за ідею Української Соборної Держави, проголошену Організацією Українських Націоналістів.
І, до речі, нам слід згадати досвід ОУН часів Другої світової війни, коли у 1943 році на Західній Україні було створено так званий «Антибільшовицький блок народів» із башкирів, татарів, азербайджанців, білорусів, вірменів, таджиків, грузинів… І представники цих націй тоді підписали Маніфест поневолених народів Європи і Азії. Зараз його, вочевидь, доречно було б назвати «Антипутінським блоком народів».
Тобто нам не потрібно залізати в голову росіянам, не треба думати, як лікувати їхні хворі уми. Нам потрібно перемагати їх на полі бою. Потрібно дезінтеґрувати росію – створити на її території вільні народні держави, які б не загрожували Україні з Півночі і Сходу. Це – найкращий спосіб надалі убезпечити українців.
Олексій Тарасов, «Радіо НВ»
