Без контролю над Чорним морем неможлива незалежна Україна, вважав лікар і публіцист Юрій Липа. Він бачив довколишні території як “фортецю”, у якій нашій державі відведена роль склепіння. росії у цій твердині місця не знайшлося. Липа не тільки писав теоретичні праці, а й намагався реалізувати свої ідеї. Але його стратили чекісти.
“Простір без границь і перепон”
“Українська нація вже на початку свого існування показала себе торговельною і мореплавницькою, — не стратила свого потягу до моря і торгівлі, навіть за найгірших своїх часів”, — написав Юрій Липа у праці “Призначення України”.
Спроба українців збудувати самостійну державу в 1917-1921 роках змусила їх серйозно зайнятися проблематикою свого Півдня. Справа видалася нелегка. Реґіон був етнічно строкатим, українське життя — організоване слабко, інші політичні гравці також поклали на нього око. Однак ледь не від самого початку Української Революції Південь перебував у полі зору її очільників: створювали відповідні управлінські органи, на флоті та у прибережних містах розгорталася українізація.
Того разу українська команда програла. Але мрія про море не зникла. У міжвоєнній Галичині традицією стало Свято українського моря — вшанування того дня, коли Чорноморський флот підняв синьо-жовті прапори. Діяв пластовий курінь “Чорноморці”, одним із натхненників якого був Роман Шухевич. Мариністичні мотиви лунали в літературі та публіцистиці. Не все було безхмарно — багато хто не розумів потреби думати про далеке море, коли вдосталь проблем безпосередньо “тут”. Повідомлення у газеті “Діло” про одну з таких акцій закінчувалась констатацією: “Жаль лише, що публика не виповнила салі”.
Майбутній автор “Чорноморської доктрини” знав про море не з книжок чи чужих розповідей. Він виріс в Одесі, у родині уродженця Керчі Івана Липи. У юності Іван відбув 13-місячне ув’язнення за спробу “відірвати Малоросію від Великої росії”, потім поєднував лікарську практику із громадською діяльністю, був міністром в УНР. Юрій теж обрав лікарський фах, встиг повоювати в лавах Армії УНР, опинився на еміґрації та став відомим передусім завдяки прозовим і поетичним творам. Проявив себе і як політичний мислитель — багато років активно співпрацював із “Літературно-науковим вістником” Дмитра Донцова. Але не залишився в тіні головного редактора, а знайшов власний шлях.
Під час навчання у Познанському університеті Юрій Липа ініціював створення студентської корпорації “Чорноморе”. Більшість її членів — колишні вояки українських армій, що тепер сіли за парту. Лунали морські нотки і в його творчості. Один із героїв новел — галичанин, якого в революційний час доля закинула до Одеси. У тексті є такий фраґмент: “Море — це був простір без видимих границь і без видимих перепон, не раз лагідний і відкритий для всіх, навіть найслабіших, а проте небезпечний. Під ногами людини тут була завжди прірва і знищення. Плюскіт хвиль нагадував про смерть”.
Шляхом Мітрідата і Святослава
Протягом 1938-1941 років Юрій Липа видав три праці з геополітики: “Призначення України”, “Чорноморська доктрина” та “Розподіл росії”. Це не програмові твори з чіткими висновками, а радше роздуми на обрану тему. Автор намагався створити каркас для новітньої української ідеології, опираючись на своє розуміння історії реґіону та кризи в тогочасній Європі. Шкалу координат “Захід-Схід” він пропонував змінити віссю “Північ-Південь”.
Джерело цього підходу виводив із минулого. Понтійський цар Мітрідат IV Євпатор підкорив землі від Кавказу до Дніпра, контролював Чорне та Азовське моря. Завдяки цьому збирав великі податки, а отже, міг утримувати боєздатними армію та флот. Успішну військову експансію поєднував з ефективною дипломатією. Київський князь Святослав Завойовник, аби захистити власну економіку та подолати конкурентів, влаштовував походи на південь. Він зняв із порядку денного хозарське питання, а отже, знищив непідконтрольні Києву торговельні зв’язки Скандинавії та Сходу, спробував опанувати болгарські землі й навіть мав намір перенести сюди свою столицю. Подальші приклади — від часів Дмитра Байди-Вишневецького та Богдана Хмельницького. Липа наголошував на їхніх військових та дипломатичних інтересах у Молдові, на Дону, у відносинах із Кримським ханством та Османською імперією. Тож і успіх майбутньої власної держави бачив у просуванні на південь та співпраці з причорноморськими країнами.
В есеї “Геополітичні орієнтири нової України” читаємо: «”Опертя на Чорне море!” — клич українських державних інтересів від старокиївських дружин до полків “запорожців” 1918 року, що займали Крим. Чорне море — для чорноморських країн! І в першу чергу найбільш органічно з ним пов’язаної землі України. Чорноморська доктрина — запорука розвою нового європейського економічного та культурного центру». Важливу роль у цій політиці відводили Кримському півострову. У “Призначенні України” Липа зазначив: “Таврида — це ключ до панування над водами Чорного моря”. А ще зацитував Степана Рудницького: “Без володіння Кримом вже не могутність, а й самостійність Української держави мусить бути дуже проблематичною”.
Без росії
Липа виводив морську культуру України з трипільських часів. Наш народ повинен зіграти згуртовувальну функцію в чорноморському реґіоні, який цілісно перетворюється на “фортецю” з осердям у Тавриді-Криму. Така конфедерація забезпечить доступ до Перської затоки, а отже, й опанування торговельною маґістраллю “Атлантика — Індійський океан”. Ця “геополітична синтеза” стає неодмінною умовою здобуття Незалежности.
Углиб континенту йдуть “шляхи” — річки Дністер та Дон. “Фортеця” має “брами” — дунайську, каспійську та південну. “Мурами” Липа називає західні береги Каспійського моря, калмицько-саратовські пустелі та русло Волги, болотисті пущі витоків Дону і Дніпра. А на заході та півдні — Карпати, Балкани й Анатолію. Цей єдиний простір потребує волі до єдности та динаміки. Її дасть політична сила, яка візьме на себе історичну відповідальність. Ця роль відведена Україні — бо саме на її територію припадає “широке склепіння” “фортеці”. Наша держава може стати одним із найважливіших логістичних вузлів у світі, точкою перетину світових комунікацій. Важливим союзником має стати Болгарія. Кавказький реґіон, визволений і об’єднаний, буде трампліном в експансії на південний схід. А Туреччина стане “фундаментом” “фортеці”.
Ця концепція давала шанс вирватися за рамки вибору йти з Польщею проти росії чи з росією проти Польщі. Такий собі третій шлях, обґрунтований історичними й економічними чинниками. Щоб підвищити наш статус, Липа пропонував перенести православний патріархат із Царгорода до Києва.
А де ж місце росії у цій “фортеці”? А ніде! росію треба витиснути з Чорного моря. Це позбавить її впливу на країни Балтії та не дозволить зазіхати на Крим. Нашим союзником у трикутнику Оренбурґ — Казань — Волгоград публіцист бачив державу Ідель-Урал. росія ж стане добрим сусідом лише тоді, коли повернеться у свої етнічні межі — приблизно до кордонів середньовічного Великого князівства московського: “Бо коли держава гноблення, хаосу і руйнування — росія — зостанеться, то це означає: нема України — центру порядку, багатства і гідності. Україна — це могильник російської імперії. Не можемо уявити собі інше майбутнє. Україна, маючи геополітичне опертя на Чорному морі, може існувати. Але існувати й розвиватися може лише тоді, коли не допустить суперництва на Півночі”.
Дія на століття
Року 1940 Юрій Липа разом із директором Варшавської міської публічної бібліотеки Левом Биковським і професором Іваном Шовгеневим заснував Український Чорноморський інститут. Їм тоді було відповідно 40, 45 і 76 років. “До справи УЧІ я докладався як науково-організаційний діяч, — пригадував Биковський. — Липа розглядав цю проблему ідейно та глибше. Він вважав, що інститут повинен не лише теоретизувати, а й займатися політично-організаційною діяльністю в напрямі об’єднання причорноморських народів”.
Інститут видав кількадесят наукових праць та публікацій. Їх друкували по кількасот примірників на папері, придбаному на чорному ринку, без погодження з нацистськими цензорами. “Не говоримо про реальну дію тільки на сьогодні чи на позавтра. Мусимо мати підстави до реальної дії на століття”, — написав Липа в передмові до атласу “Чорноморський простір”. Він навіть їздив до Одеси, вивчав питання перенесення установи туди. Далі ініціював створення ще й Океанічного та Суходольного інститутів.
Влітку 1944 року газета “Львівські вісті” опублікувала репортаж про відвідини лікаря у “галицькому Монако”, Яворові. Там ідеться: “Входимо до ждальні. Тут зацікавлює нас на стіні невеличка рукою рисована мапа Чорноморських країв. Здається, нема такої мапи в ніякого більше лікаря. І коли б ви не знали, куди оце зайшли – то ця маленька мапа зразу вам скаже, що за цими дверми ординує лікар і письменник, поет і філософ, доктор Юрій Липа”. Через два тижні більшовики вибили нацистів з Галичини. Ще через місяць Липа загинув від рук чекістів. УЧІ відновив діяльність на еміґрації — у Західній Німеччині. Означення “Чорноморський” у назві змінив на “Морський”, претендуючи на розширення кола своїх інтересів. Очолював його археолог Михайло Міллер, а Лев Биковський був головним рушієм.
Іван Гоменюк, історик,
«Локальна історія»
