Сергій Сидоренко, Європейська правда
Керівництво Польщі і НАТО опинилося перед серйозним викликом після атаки дронів з РФ.
Коллаж ЄП, фото: Pawel Wodzynski/East New
Чергова нічна атака Росії на Україну 10 вересня виявилася особливою. Одночасно з обстрілом українських об’єктів зо два десятки бойових безпілотників полишили український повітряний простір та попрямували до Польщі. У відповідь польські збройні сили уперше вирішили відкрити вогонь на ураження, тимчасово закривши для цього повітряний простір країни.
Ця історія лишила низку запитань.
Одне з них – щодо ефективності польських повітряних сил.
Попри невелику кількість дронів і попри те, що до їх збиття долучилися не тільки польські винищувачі, а й авіація союзники по НАТО (Нідерланди надіслали новітні F-35, був задіяний італійський AWACS тощо), збити вдалося лише кілька безпілотників. А одна з російських “Гербер” пролетіла над Польщею щонайменше 300 км і впала в полі аж у центрі країни – у Лодзькому воєводстві. Схоже, що цей дрон приземлився через те, що вичерпав пальне.
Та в Україні найбільше запитань лунає до реакції НАТО на цей інцидент.
Багато хто волів би бачити спільне рішення про те, що це – напад Росії на Альянс, який запускає механізми колективної оборони. Втім, правила НАТО не збігаються з цими очікуваннями. Попри те, що російське вторгнення в повітряний простір Польщі було навмисним – воно не подолало поріг, який дозволяє ставити питання про запуск відомої “статті 5”.
У цьому тексті “ЄП” пояснює, якою є ця межа.
Між тим дуже схоже, що Росія свідомо спланувала свою атаку так, щоб не перетнути цей поріг. Саме тому дронова атака, подолавши ППО, не призвела до жертв у Польщі (не виключено, що “Гербери”, спрямовані на Польщу, взагалі не були споряджені бойовою частиною).
Мета Росії – не почати війну з НАТО, а показати світові проблеми Альянсу, а також посунути “червоні лінії” щодо допустимості своїх дій. Цих цілей Кремль, за великим рахунком, досягнув.
І якщо Захід не знайде можливість для адекватної реакції – є підстави очікувати, що ескалація з боку РФ, у тому числі на території НАТО, продовжиться.
Чому ця атака особлива, хоч вона і не перша?
Те, що відбулося у ніч на 10 вересня – далеко не перший випадок порушення кордону держави-члена НАТО російськими безпілотниками.
Польща регулярно стикається з тим, що на її територію не лише залітають, а й навіть там вибухають російські бойові дрони. Останніми місяцями, зі зростанням російських дронових атак по Україні, подібне відбувається доволі регулярно.
Кількість інцидентів із “Шахедами”, які впали на території Румунії або просто пролетіли її повітряним простором – складно й полічити, хоча ці інциденти переважно датовані 2023-24 роками, коли росіяни особливо часто атакували українські порти на Дунаї, що розташовані просто на кордоні.
Реакція румунів на ті випадки особливо примітна. Спершу у Бухаресті намагалися спростувати сам факт прольоту ракет і дронів своєю територією, попри повідомлення українських Повітряних сил – але численні свідчення не лишили сумніву, що це трапляється. Потім влада деякий час категорично заперечувала випадки падіння та вибухів “Шахедів” на румунській землі – але це вже обурило місцевих мешканців і журналістів. Це стало уроком, і заперечення очевидного припинилися.
А перший випадок порушення кордону НАТО російським дроном стався ще до початку застосування “Шахедів” – у березні 2022 року, коли радянський безпілотник “Стриж” безперешкодно і, схоже, не привернувши уваги до себе, пролетів небом як мінімум Угорщини та Хорватії і упав у мікрорайоні хорватської столиці Загреба, дивом нікого поранивши та пошкодивши 40 автомобілів.
Щоразу, коментуючи ці інциденти, уряди постраждалих держав та представники НАТО були змушені переконувати журналістів, що це, мовляв, “ненавмисний” інцидент. Що дрони “збилися з курсу”, і тому не можна говорити про атаку, спрямовану на Польщу, Румунію чи Хорватію відповідно.
Ці пояснення часто були не до кінця чесними.
Є підстави вважати, що як мінімум атаки на дунайські порти росіяни свідомо прокладали територією Румунії, де бракує і засобів ППО, і навчених військових. Але кінцевою ціллю атаки дійсно щоразу був саме український, а не румунський об’єкт.
А от “зальоти” безпілотників до Польщі досі дійсно могли бути й випадковими – або через помилки в електроніці, або через протидію РЕБ ті могли втратити орієнтування.
Зараз все – принципово інакше.
Навіть за офіційними даними йдеться про 19 дронів, що перетнули польський кордон. Це не може бути випадковістю, це – свідоме спрямування військової техніки на Польщу. До слова, скільки саме безпілотників росіяни спрямували на Польщу – сказати неможливо, адже значну їхню кількість збили українські повітряні сили ще на маршруті.
Ще одна відмінність – у серйозності сприйняття інциденту польською армією.
Поляки регулярно піднімають свою бойову авіацію під час ракетних атак на західні області України – щоб та покружляла у небі і не зробила нічого, часом пропускаючи навіть ті об’єкти, які перетинають польський кордон. Звіти польських повітряних сил про “важку ніч” тоді, коли ракети влучають в об’єкти на українській території, щоразу викликають в Україні хвилю знущальних порівнянь та мемів.
А зараз, уперше від початку великої війни, авіацію не лише підняли у небо, а й дали наказ на бойове застосування. Поляки збили частину дронів. На час бойової роботи і навіть після її завершення довелося закривати повітряний простір і зупиняти роботу чотирьох польських аеропортів, у тому числі найбільш завантаженого варшавського.
То що заважає НАТО задіяти статтю 5?
Після попередніх “зальотів” російських безпілотників (а також ракет) на територію НАТО питання про колективну оборону не поставало у принципі. Країни, які могли би звернутися до Альянсу із запитом про активацію статті 5 договору НАТО, публічно заявляли, що не бачать доказів спрямованих дій Росії проти них. Ці заяви Румунії, Польщі тощо можна критикувати, але вони дійсно мали ґрунт.
Дронова атака на Польщу у ніч на 10 вересня точно не була випадковою.
Понад те, Варшава, щоби зняти усі сумніви, визнала “акт агресії” проти країни в офіційній заяві свого генштабу. А це – не просто гучні слова, а юридичний термін. То чи не тягне членство Польщі в Альянсі на офіційне зобов’язання інших держав-членів стати на її захист?
Коротка відповідь – ні.
І необхідно наголосити, що причина не в тому, що Альянсу бракує бажання вступати у конфлікт з Росією. Ця проблема є незаперечною – але конкретно тут перепоною є не вона.
Дронова атака на Польщу не досягла того рівня, коли спільна оборона стає можливою.
Стаття 5 Вашингтонського договору НАТО зобов’язує усі держави-члени “надати допомогу і здійснити такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили” у разі “збройного нападу” на будь-якого члена Альянсу. Формально зафіксовані дві умови: по-перше, атакована держава має звернутися за такою допомогою, а по-друге, “збройний напад” дійсно мав відбутися, і всі інші члени мають із цим погодитися.
А тепер найважливіше: хай як дивно це може звучати, але за нормами міжнародного права не кожне застосування зброї між державами є “збройним нападом”.
Свого часу Міжнародний суд ООН вирішив, що збройним нападом є лише “найбільш серйозні форми застосування сили”, і зобов’язав усі держави розмежовувати збройні напади від “інших менш серйозних форм”. Зокрема, не кожен акт агресії проти держави НАТО досягає тієї лінії, після якої можна говорити про “напад” на неї.
Наприклад, член НАТО Туреччина у 2015 та 2020 роках, коли стикнулася з нападами “Ісламської держави” на неї, також не порушувала питання про статтю 5, а обмежилася безпековими консультаціями в Альянсі. Тобто зробила те саме, що і Польща після російських дронових атак.
Чітка межа, після якої можна говорити про “напад”, у документах НАТО не визначена. Але Росія зробила все, щоб гарантовано її не перетнути.
Що мало статися, щоб дії РФ стали нападом на НАТО?
Як мінімум, має йтися про цілеспрямовану, свідому та санкціоновану російським керівництвом атаку на конкретні важливі об’єкти у Польщі.
Причому всі виділені слова мають значення.
Випадковий перетин кордону російськими дронами або ракетами, як це неодноразово ставалося у минулому – є актом агресії проти Польщі, Румунії тощо, але не є збройним нападом на них.
Нинішня історія із цілеспрямованим використанням дронів проти Польщі – також не є нападом, бо ці безпілотники, судячи з їхніх хаотичних падінь у різних повітах країни – не мали конкретних цілей на польській території. А якщо підтвердиться припущення, що вони не несли бойової частини – це додатково виключить класифікацію цієї історії як нападу на Польщу.
Навіть якщо зрештою дрони влучать у певний об’єкт на території держави-члена НАТО – має не бути обґрунтованих підстав для сумнівів у тому, чи не було це випадковістю, наприклад, помилкою наведення. До прикладу, у разі влучання у ферму під Любліном буде непросто довести, що Путін воює саме із власником цієї ферми. Однак одночасний запуск кількох дронів та/або ракет у логістичний центр у Жешуві не лишить сумнівів у тому, що йдеться про свідомий напад. Навіть у разі, якщо ці дрони та ракети зіб’ють на підльоті до цілі.
Ось у цьому разі перед НАТО дійсно постане питання про те, як діяти і якими будуть наслідки застосування статті 5 щодо Росії. Але зараз про це немає підстав говорити.
Навіщо це Путіну?
На відміну від правил та звичаїв НАТО або норм міжнародного права, які є хоч якось врегульованими та зрозумілими для фахівців – щодо мотивів дій Кремля у цій війні можна робити лише припущення.
Утім, з високою певністю можна стверджувати, що Путін свідомий: нинішня агресія проти держави НАТО, нехай навіть зважена і така, що точно не викличе збройних дій Альянсу у відповідь, є свідомим підвищенням ставок з російського боку у протистоянні з Заходом.
А історія з дроновою атакою на Польщу, щодо навмисності якої немає жодних сумнівів, додатково піднімає імовірність того, що й інші елементи одночасного загострення – наприклад, обстріл “Іскандером” будинку уряду – не є випадковими.
Чому саме зараз? Чи є це елементом тиску на Трампа і з якою саме метою? Чи пов’язане це з нещодавньою зустріччю Владіміра Путіна, Сі Цзіньпіна та ще кількох “антизахідних” лідерів у Пекіні? Чи є згода Китаю на це контрольоване загострення? Відповіді на ці питання можна лише припускати без певності.
Але є також цілком зрозумілі задачі РФ, які вирішує дронова атака на Польщу.
Стратегічна мета Путіна – розвал “колективного Заходу” і підрив довіри між членами НАТО.
Очевидно спланована Росією атака на члена Альянсу (та ще й Польщу, близького союзника США), після якої НАТО не може вчинити дій у відповідь – ідеально пасує для цієї мети. Бо питань та претензій про “безпомічне НАТО” – не уникнути.
Також дуже ефективним став підрив довіри до ППО Альянсу. Результати відбиття цієї атаки, з огляду на залучення ще й нідерландської авіагрупи – є дійсно неприйнятно поганими. Звісно, це можна пояснити і тим, що дрони не прямували на стратегічні об’єкти, де захист, можливо, є вищим; і тим, що польська армія не має бойового досвіду, а росіяни у війні з Україною цей досвід здобули. Але це – радше “виправдання”, ніж пояснення, і вони не розбивають аргументів про недостатній захист НАТО, а, можливо, лише посилюють їх.
Крім того, від організацій, що моніторять інформаційний простір у Польщі, надходить інформація, що у польському сегменті соцмереж активізувалися боти, які просувають вигідні Росії нарративи – від “НАТО вам не допоможе” до “Україна винувата”.
У ситуації, що склалася, не лише Польща, а й Альянс у цілому опинилися перед непростим вибором.
Якщо діяти за старими звичаями, що є у НАТО ще від часів протистояння з СРСР – тобто утриматися від відповіді, та ескалації, а натомість “розпочати діалог” з Росією, щоби такого більше не повторилося – це стане для Альянсу провалом, а для Путіна – однозначною перемогою. Крім того, це засвідчить для Кремля, що стратегія поступової ескалації чудово працює, і ми дуже скоро побачимо перехід на інші сходинки. У тому числі із застосуванням зброї проти конкретних об’єктів на польській території.
Щоби уникнути цього, НАТО має реагувати, але робити це асиметрично, невійськовим шляхом. І шлях не є секретом, про нього вже каже офіційний Київ. Зокрема, має бути дійсно болюча для кремля спільна санкційна відповідь членів ЄС і НАТО. Але чи готовий Захід, а передусім президент США Дональд Трамп подолати свою нерішучість і зробити цей крок? Це запитання лишається відкритим.
А ще Київ закликає НАТО нарешті почати збивати ракети і дрони ще над Україною – і завдяки сьому і самім здобути необхідний досвід для самозахисту. Рішення давно назріле, яке мало би бути продиктоване інстинктами самозбереження.
Можливо, ганебний результат у обороні Польщі від дронової атаки нарешті змусить союзників повернутися до цього варіанту.
Автор: Сергій Сидоренко, редактор “Європейської правди”
Коллаж ЄП, фото: Pawel Wodzynski/East News
