30 червня 1947 року у Мюнхені відновило роботу НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, перенесене зі Львова, – найстаріша українська громадська наукова організація.
Це ознаменувало початок четвертого, еміґраційного, періоду роботи товариства. На установчих зборах сформовано секції, за зразком тих, які раніше діяли у Львові,– історично-філософічну, філологічну, математично-природописно-лікарську – та створено низку представництв т-ва у різних країнах. Найбільш численне представництво було в Нідерландах (на чолі з о. В. Лабою), а також у Франції (О. Шульгін), Бельгії (А. Яковлів), Великій Британії (М. Семчишин), Арґентині (Є. Онацький), США (М. Чубатий).
Першими очільниками НТШ стали ініціятори його відновлення Іван Раковський (1947-49) та Зенон Кузеля (1949-52). Спочатку місцем розташування управи товариствава був Мюнхен (Німеччина), з 1951 – м. Сарсель у Франції. Праця НТШ почалася з наукових з’їздів (Міттенвальд, 1947; Берхтесґаден, 1948) і низки конференцій, на яких визначилися основні напрями праці НТШ і тематика новоутворених інституцій. Крім традиційних секцій, які поділялись на комісії, при НТШ були створені такі інститути, як Ін-т національних дослідів, Ін-т “Енциклопедії українознавства”, Публіцистичний ін-т, Бібліографічний ін-т, Ін-т української мови. У той час з’являються чергові томи “Записок НТШ” (т. 156-159), номери вісника українознавства “Сьогочасне й минуле”, “Хроніка НТШ” (ч. 74), розпочато серійне видання “Бібліотека українознавства” та ін.
Невдовзі внаслідок еміґрації з Європи до Нового світу значної частини членів НТШ у 1949-1951 рр. за океаном постали відділи (філії) товариства як основні структурні підрозділи – Американський відділ (1949-53), Канадський (кін. 1949-1953), Австралійський (серпень 1950-1953), за аналогією – і Європейський відділ (1949-53). Головний відділ (Президія) НТШ залишилася в Європі (Сарсель, Франція). До 1985 р. його діяльністю керував проф. Володимир Кубійович, який розгорнув безпрецедентну наукову працю над створенням Енциклопедії Українознавства. Підсумком цієї праці є 4 багатотомні енциклопедії (2 українською мовою – разом 14 томів, та 2 англійською мовою – разом 8 томів).
Наймасштабнішою у повоєнний час була діяльність НТШ США з головним центром у Нью-Йорку, де у власному будинку розміщені канцелярія, бібліотека, архіви і конференційна база Товариства. НТШ в Америці (НТШ-А) підхопило наукову і видавничу естафету матірного НТШ, і достойно репрезентувало вільну наукову думку і державницькі аспірації українців упродовж 50-літньої повоєнної епохи більшовицької неволі в Україні. Воно додало до скарбниці українознавства понад 50 томів Записок НТШ. Значним є доробок у рамках “Бібліотека українознавства”, десятки томів “Українського Архіву” з краєзнавчо-мемуарними матеріялами про західноукраїнські реґіони. Самовіддано працювали Микола Чубатий, Роман Смаль-Стоцький, Матвій Стахів, Григор Лужницький, Василь Лев, Осип Андрушків, Роман Осінчук, Ярослав Падох, Василь Ленцик, Леонід Рудницький та інші. Важливим дослідно-видавничим проєктом НТШ у США є “Енциклопедія Української Діяспори” під редакцією проф. Василя Маркуся. Враховуючи територіяльну розпорошеність подвижників праці НТШ на теренах США утворені Осередки НТШ в Чікаґо, Філядельфії, Вашинґтоні, Детройті, Клівленді, Пітсбурґу. Одним із чільних конференційних проєктів НТШ-А є щорічні Шевченкознавчі конференції.
Центром Наукового товариства ім. Шевченка в Канаді (НТШ-К) є Торонто. Товариство має територіяльні Осередки НТШ в Едмонтоні, Оттаві, Монтреалі. З часу свого заснування (1949) НТШ-К веде суттєву конференційну діяльність, під егідою Товариства вийшло десятки томів праць і збірників. В когорті діячів НТШ-К післявоєнного періоду Євген Вертипорох, Ярослав Пастернак, Ярослав Рудницький, Богдан Стебельський, Володимир Мацьків та десятки вчених молодшої ґенерації.
НТШ на Австралійському континенті має осередки в Сіднеї, Мельборні, Канберрі та Аделаїді. Враховуючи вичерпання наукових сил з середовищ повоєнної еміґрації під сучасну пору тут діяльність НТШ здійснюється спільно з Асоціяцією україністів Австралії, і зосереджується навколо університетів Мельборну і Сіднею.
Текст і фото: «Час»
