Марина Мірзаєва
Історію, яку пишуть без визвольних змагань. Таким є новий проект, який нещодавно стартував під назвою «Українська історія: глобальна ініціатива». Я би перейменувала його у «Грантоїдська історія України».
Не буду вдаватися в уточнення, хто це фінансує, бо кожен може переглянути сайт проекту і все зрозуміти. Але мене прикро вразив підбір дослідників, які представлені у цьому проекті.
Одразу зазначу, що серед них є і наші історики, яких я глибоко поважаю, це Наталя Старченко, Віктор Брехуненко, Віра Агеєва та ще декілька українських дослідників. Їхній досвід і наукова робота дає спокій, що оформлення їхньої теми у проекті буде на висоті. Але інші учасники проекту здебільшого іноземці, хоча ми маємо ще багато наших потужних українських істориків. І це дає підстави думати про різне. Чому так мало наших дослідників? Це констатація незрілості української науки? Або це спроба за їхніми темами і спинами подати чуже бачення? Зрештою, виникає враження, що нам напишуть історію без нас і скажуть, що вона правильна.
Найбільше мене вразило ХХ століття, де дослідників Голокосту у проекті аж 4, натомість дослідників українського визвольного руху – 0.
Керує проектом Тімоті Снайдер – популярний історик. Але всі ми чомусь забули, що донедавна він вважав Степана Бандеру «фашистом».
У списку дослідників є росіянка, яка є відмінним фахівцем, проте, чи етично брати до групи дослідника, який має російське громадянство?
Величність Русі представляє дослідниця, що є Головою Кембриджського комітету із РОСІЙСЬКИХ та східноєвропейських студій Кембриджського університету.
Історія церкви у нас починається з розділу Російської імперії, тобто з ХІХ ст.
Ми продовжуємо толерувати нав’язування кимось нашої історії, не усвідомлюючи, що наше минуле –воно тільки наше. І поки ми його не напишемо сильним, годі чекати сильно вихованої нації. Ми у війні, де ціна питання – наше існування. І якщо українці вважають, що історія – це щось другорядне, то наш ворог – ні.
І так, я вважаю, що іноземці не можуть осягнути нашої глобальної історії.
І так, я не довіряю дослідникам, які донедавна хейтили український національний рух, а тепер намагаються нам розповісти, якими ми є.
Нас знову намагаються завести у тенета чужих ідеологій. А вони не пасують нам. Ну не ля-Історію пишуть переможці! гають вони на нашу дійсність. Нам треба перемогти. Ми бага
Зараз велика біда з мотива-то від чого залежні у цій війні. цією населення і війська. Це те, Але є те, у чому ми можемо бути про що ми маємо думати 24/7. незалежними – це наша свідоТож у мене питання до істориків мість, непохитність внутрішу тому проекті – чим ваші ме-нього стрижня, світогляд, ідеї, седжі підтримають піхотинця у прагнення, самоусвідомлення. горнилі війни? І як то би пафосно не звучало,
Якщо ви про це не думаєте, вбо-але цього не вистачає – віри у ліваючи лише за власні теплі кабі-самих себе. Історики, дайте цю нетні сідельця та сотні написаних віру. Нам не мають диктувати ісстатей, то сподіваюся, що наші торію, бо ми зараз на передовій шляхи не будуть пересікатися. війні.
