Олег МедуницяРосія переносить головний удар на український тил. Не здатна досягти вирішальної перемоги на фронті, вона намагається зробити зброєю холод, темряву і страх. Знову під ударами наша енергетика, знову щодня атакують прикордонні міста. Ворог хоче, щоб українці увійшли в зиму виснаженими, наляканими і зневіреними. Саме тому ця зима стане випробуванням не лише для нашої енергосистеми – вона стане випробуванням нашої стійкості.
Особливо боляче мені говорити про рідні Суми.
Місто, в якому я народився і живу, ворог методично намагається нищити. Керованими авіабомбами руйнують будинки, підприємства, школи, інфраструктуру. Росіяни хочуть перетворити нормальне життя прикордонного міста на постійне очікування наступного вибуху. Але Суми стоять!
Стоять Харків, Запоріжжя, Чернігів, Херсон. Стоять сотні українських міст і сіл. Треба чітко розуміти, навіщо Росія це робить. Вона не змогла зламати український фронт. Не змогла примусити українського солдата кинути зброю. Не змогла досягти тієї перемоги, заради якої починала цю війну.
Тому тепер намагається зламати тил. Якщо не можна перемогти солдата в окопі – треба заморозити його родину. Якщо не можна знищити армію – треба залишити без світла міста. Якщо не можна примусити Україну капітулювати на полі бою – треба виснажити мільйони українців страхом, холодом і темрявою.
Ось справжня мета російських ударів по енергетиці. Тому зима буде важкою. І про це треба говорити чесно вже зараз. Ми маємо готувати генератори й акумулятори, запаси води і палива, пункти обігріву та резервні джерела живлення. Держава і місцева влада повинні зробити все можливе для захисту критичної інфраструктури.
Але є ще одна річ, яку неможливо закупити за бюджетні кошти. Це українська стійкість.
Наші воїни щодня демонструють її на фронті. Вони тримають позиції під дронами, КАБами й артилерією. Вони мерзнуть, не сплять, втрачають побратимів – і продовжують стояти. Бо за ними – їхні родини, їхні міста, їхня країна. Цієї зими свою стійкість маємо продемонструвати ми, цивільні.
Вимкнули світло – запалимо лампу. Немає тепла – організуємося і допоможемо одне одному. Зруйнували будинок – підтримаємо тих, хто залишився без житла. Вдарили по місту наступного ранку місто повинно жити.
Кожен день нормального українського життя після російського удару це теж наша маленька перемога. Вони хочуть, щоб ми втомилися. Щоб почали боятися. Щоб зневірилися. Щоб одного дня сказали: досить. Не дочекаються.
Фронт сьогодні проходить не лише через окопи Донбасу і Запоріжжя. Він проходить через наші міста, наші будинки, наші родини. І цієї зими кожен із нас матиме свою позицію, яку треба втримати.
Воїни тримають фронт! А ми повинні втримати Україну!
