21-25 квітня в урочищі Гурби на Рівненщині відбувалася битва південної групи УПА-Північ «Богун» під командуванням Петра Олійника («Енея») та з’єднання «Холодний Яр» УПА-Південь проти військ НКВД.
«Гурби – це наша перемога над ворогом, який переважав нас у багато разів. Перемога не тільки політична, а й мілітарна, і жодні звірства та мордування, при яких енкаведисти, як спрути, накидаються на наших бійців і на цивільне населення, щоб обмити руки в їхній крові, щоб поштрикати штиками їхні благородні тіла, не мають і не можуть мати успіху. Бо терором не можна знищити всезростаючого революційного руху. Ним ворог нас не злякав, а навпаки, збудив вогненну ненависть до себе і згуртував до відкритої боротьби проти більшовицького терору, проти більшовицького імперіалізму. Гурби ― це наша відповідь ворогові».
Майор Косенко, учасник
Гурбенської битви, 13.05.1944 р.
Зміни лінії німецько-совєтського фронту навесні 1944 року призвели до розділу основних сили УПА на дві великі групи. Частину терену дії УПА-Північ (Волинь та Полісся) зайняли совєтські війська, а увесь терен групи УПА-Південь був зайнятий вже совєтською адміністрацією. Водночас постала потреба підготувати рейдові групи. На межі Тернопільщини та Рівненщини розташовувалася низка вишкільних баз воєнної округи УПА «Богун» та інших підрозділів УПА-Південь — це був своєрідний військово-вишкільний центр для поповнення та переформування підрозділів УПА.
Таким чином, в тилу червоної армії залишились доволі значні з’єднання українських повстанців, відповідно совєтські війська у квітні 1944-го поступово відрізали їм комунікації й шляхи до відступу. Зрештою, совєти підготували великий наступ, зараз більш відомий як битва під Гурбами або ж Кременецька військова операція (згідно з документами НКВД).
21 квітня розпочалася наступальна операція НКВД і вже за два дні їм вдалося оточити дерманський та точевицький ліси, тоді й розпочалися перші сутички військ УПА та підрозділів НКВД. У нерівному та відкритому бою зустрілись загони УПА, у складі яких були відділ південної групи УПА-Північ «Богун» під командою Петра Олійника («Енея») та з’єднання УПА-Південь під командуванням Василя Кука («Леміша»). Загалом сили повстанців складалися з 3,000 бійців, з яких не кожен був озброєний. Не вистачало також досвідчених командирів.
З боку ворога виступили 4 піхотні бриґади, танковий батальйон, авіація та кавалерійський полк НКВД, а це близько 15,000 військових.
Під час операції повстанські підрозділи були змушені вести важкі фронтальні оборонні бої, що проходили з перемінним успіхом. За звітами військ НКВД відбулося 26 бойових зіткнень, причому деякі з них тривали по 8-11 годин. В ніч з 24 на 25 квітня командир «Ясен» (Микола Свистун) віддав накази курінним проривати ворожу облаву. 25 квітня розпочався Бущанський прорив. Курінні «Докса» (Семен Котик) та «Мамай» (Іван Сало) мали прорватись в бік села Буща, тим самим забезпечити прорив інших частин.
Сучасний дослідник Гурбенської битви Ігор Марчук вважає, що з української сторони було 400 загиблих. Згідно з підрахунками української сторони, війська НКВД зазнали більших втрат, приблизно 900 осіб було вбито і стільки ж поранено. Однак ця цифра на сьогодні виглядає завищеною. У совєтських звітах зазначалося, що вони втратили лише 11 бійців, а вбили 2,018 повстанців. З такими цифрами не погоджуються українські історики. Командування НКВД під час битви не хотіло звітувати керівництву ссср про неефективну операцію на західних теренах України, тому й суттєво завищувало втрати УПА. Крім того, ворог не хотів розвіювати міф про «непереможну Червону армію», тому й вдався до спекуляцій.
Для Української Повстанської Армії найбільша битва з військами НКВД, у Кременецьких лісах 21-25 квітня, була переможною. Не зважаючи на значну перевагу у зброї та особовому складі, совєтським військам не вдалося вибити повстанців з оборонних позицій і витіснити з лісового масиву на відкритий простір, на тили фронтової лінії червоної армії з метою цілковитого знищення.