«Мого прадідуся вбили так само, як росіяни вбивають цивільних в Україні» Інтерв'ю з посолкою Канади

Її батьки опинились у Канаді, рятуючись від радянської окупації Західної України в 1940-х роках. Вона відвідувала українську суботню школу, була пластункою, займалася українськими народними танцями в ансамблі «Дніпро». В Україну вперше приїхала студенткою на археологічні розкопки. Нині вона — посолка Канади в Україні Наталка Цмоць.

За що радянська влада убила її прадідуся, чим її вражають українці та чи підтримуватиме Канада Україну, якщо це перестануть робити США, посолка розповіла в інтерв’ю «hromadske».

— Вас багато що пов’язує з Україною: тут народилися ваші батьки. Як ви відреаґували, коли почалася повномасштабна війна?

— Це був болючий удар. Мої дідусь і бабуся, батьки — усі з України. Тато народився у Трускавці. Дідусь і бабуся виїхали з України приблизно в 1946 році, щоб уникнути радянської окупації.

Мого прадідуся по матері вбили у дуже схожий спосіб до того, як росіяни вбивають цивільних в Україні під час повномасштабного вторгнення. Він був директором школи. А радянські війська заходили й хапали лідерів кожної громади. Прадіда катували, а потім убили. Так вони намагалися підкорити українців, залякати їх.

І ми бачимо, що росіяни роблять те саме в Україні знову, використовують ту саму тактику. Чи то політика Голодомору, чи повномасштабне вторгнення — це знайомі методи, які росія застосовує проти українців роками. Історія повторюється. Але українці чинять запеклий опір. І мене це не дивує. Можливо, через те, що я сама маю українське коріння.

— У чому секрет українського опору, як ви гадаєте?

— Просто неймовірно, як швидко українцям вдалося організувати територіальну оборону. Звичайні люди збиралися разом і захищали свої громади. І це, безумовно, здивувало весь світ. Але я знаю, що українці завжди давали відсіч, тому очікувала на це.

Коли я працювала в посольстві у 2013 році, то багато подорожувала Україною. До того, як стати посолкою Канади в Україні, я понад 13 років тому була у складі команди посольства. Була залучена до програми із захисту демократії та прав людини, яку Канада розробляла тут. А також до програми співпраці у сфері безпеки між нашими країнами, коли росія анексувала Крим. Тоді ми зосередилися на тому, щоб допомогти Україні зміцнити кібербезпеку та медіапідтримку.

Я їздила до Луганська й Донецька, зустрічалась із представниками ЗМІ. Хоча мені казали, що це російськомовна спільнота, я побачила дещо іншу реальність. Я познайомилася там з людьми, які чудово розмовляли українською. У кожному куточку України я завжди зустрічала українців, які говорили українською, пишалися своєю історією та спадщиною.

На мою думку, річ навіть не в мові. Я ніколи не зустрічала тут тих, хто хотів би, щоб Україна була частиною росії. Люди, які живуть в Україні, захищають свої цінності. Вони виборюють свої права і свободу. Вони не хочуть жити в тому авторитарному світі, який приносить росія.

— Якщо США припинять підтримувати Україну, чи продовжить Канада допомагати нам?

— Канада дуже чітко дала зрозуміти, що стоїть на боці України. Ми й далі будемо надавати цю підтримку. Йдеться не лише про уряд. Численні канадські організації постійно приїжджають сюди.

Нещодавно я їхала потягом з Варшави до Львова. Зі мною в купе була жінка з Торонто. На своєму дні народженні вона зібрала кошти, купила обладнання та безпілотники, які сама доставила в одну з українських бриґад. Так, у неї українське коріння. Але вона могла витратити свої гроші та провести відпустку деінде.

Ми розглядаємо цю війну не лише як протистояння між росією та Україною. Для канадців це війна з ґлобальними наслідками: безпека України впливає на нашу безпеку.

Україна завжди боролася за свою демократію та права. І як країна, що поділяє ці цінності, Канада наполягає на тому, що Україна має право на самовизначення. Тому наша підтримка непорушна.

— Канада була однією з перших країн, які визнали незалежність України 1991 року. Якими ви бачите майбутні відносини між Україною та Канадою?

— Канада була другою країною у світі та першою поза межами Європи після Польщі, яка визнала незалежність України.

Близько 4% канадців мають українське коріння — це приблизно 1,5 мільйона людей у країні з населенням 38 мільйонів. Це досить потужна діаспора.

Хоча канадський уряд і так дуже сильно підтримує Україну, канадці українського походження також впливають на те, щоб ця підтримка не послаблювалась, даючи владі поради, як покращити взаємини між нашими країнами.

Канада — це країна імміґрантів, які переїхали з усіх куточків світу. Багато людей приїжджають до Канади, тікаючи від переслідувань. Зазвичай вони звиклі боротися за свої права. Тому серед усіх канадців існує сильне почуття справедливості й консенсус стосовно підтримки України.

Минулого місяця в Україну приїздила потужна урядова делеґація з Канади. Спікер Палати громад Ґреґ Ферґус із трибуни українського парламенту запевнив, що Україна має підтримку від усіх наших партій.

Зараз Канада допомагає Україні в усіх сферах — від гуманітарної до військової. З початку повномасштабного вторгнення вона витратила приблизно 20 мільярдів доларів для підтримки України.

— Якою, на вашу думку, є ситуація з демократією та правами людини в Україні сьогодні? Чи бачите ви проґрес у реформуванні демократичних та антикорупційних інституцій?

— Україна — демократична країна з дуже сильним громадянським суспільством. Українці самі визначили порядок денний своїх реформ і добре знають, що саме їм потрібно покращити.

Україна активно працює над судовою реформою і створенням ефективних антикорупційних інституцій.

Ваша країна дуже добре просувається до вступу в ЄС і проводить ці реформи такими темпами, яких ніхто не очікував.

— Як Канада співпрацює з Україною, щоби притягнути росію до відповідальності за воєнні злочини та порушення міжнародного права?

— Як і багато інших країн, Канада підтримує українську «формулу миру». Канада бере участь у кожній робочій групі, зокрема з питань правосуддя та підзвітності.

Канада розгорнула в Україні персонал для підтримки розслідувань російських воєнних злочинів. І ми виділили 2 мільйони доларів для цільового фонду Міжнародного кримінального суду, щоб посилити спроможності судів розслідувати злочини росіян на сексуальному ґрунті, а також проти дітей.

Канада входить до групи скликаних Україною країн, які працюють над створенням спеціального трибуналу щодо воєнних злочинів росіян.

— Якби путін приїхав до Канади, його б заарештували?

— У цьому немає жодних сумнівів. Якщо путін раптом опиниться в Канаді, його там заарештують.

— Канада співпрацює з Україною над поверненням українських дітей, які опинилися в окупації або були депортовані до росії. Чи можете розповісти про це більше?

— Канада разом з Норвегією та Україною є співголовою робочої групи, яка працює над поверненням додому українських військовополонених, цивільних та дітей, насильно депортованих або викрадених. У жовтні ми провели дводенну зустріч на рівні міністрів закордонних справ у Монреалі, де підписали Монреальську угоду про співпрацю задля сприяння поверненню військовополонених, незаконно затриманих цивільних людей та примусово переміщених дітей. На сьогодні вже 45 країн підписали цю угоду.

Ми зосередилися на трьох напрямах. Один з них — отримання повної достовірної інформації про те, де перебувають затримані (їхнє місце, правовий статус і стан здоров’я). Другий — необхідність закликати росію до гуманних умов утримання та припинення тортур. І третій напрям — створення механізмів безпечного повернення українців на Батьківщину.

Канада допомагає зі створенням бази даних для розшуку всіх незаконно утримуваних у росії та на окупованих територіях України. По-друге, ми беремо участь у робочій групі, яка стежить за справедливим гуманним поводженням із затриманими. Ми працюємо над тим, щоби змусити росіян припинити катування і жорстоке поводження з українцями, які перебувають у російській неволі.

Ще одна робоча група, до якої входить Канада, пов’язана зі створенням механізмів, що забезпечують повернення українців з полону на реґулярній основі. Багато людей уже повернулись до України завдяки посередницьким зусиллям таких країн як Катар або Ватикан. Ми з’ясовуємо, як можемо допомогти Україні з дипломатичного боку.

— Якби вам довелося назвати сильні та слабкі сторони українців, що б ви сказали?

— Українські жінки — це величезна сила. Багато людей тут вважають себе представниками суспільства з традиційними цінностями, але часто українці беруть на себе нетрадиційні ролі. Жінки у вашій країні дуже ініціативні. І я вважаю, що це сильна сторона України.

По-друге, я захоплююся тим, як Україна шанує своїх поетів. Українці ставляться до них як до справжніх героїв нації. Коли я бачу, як солдати читають свої вірші, то сприймаю це як приховану величезну силу українців.

А ще я вражена тим, що розповідають військовополонені після повернення: найбільшим актом непокори для них було співати українських пісень у російському полоні. Де у світі ви бачили таке?

Я дуже люблю український гумор. Навіть у найтемніші часи у людей завжди знайдеться для вас анекдот. Я думаю, що це фантастична суперсила, яка робить українців незламними.

Що стосується слабких сторін України, то на це питання дуже важко відповісти, я їх не бачу.

Багато років тому можна було сказати, що українцям бракує єдності. Але все змінилося після повномасштабного вторгнення. Це величезне зрушення. І ви зробили це самі. Ніхто вам у цьому не допоміг.

З іншого боку, багато людей виїхало з країни. І це велика проблема. Але якщо кожен українець за кордоном буде підтримувати країну фінансово і стане її голосом у світі, то це може посилити Україну. Потрібно більш організовано працювати над тим, щоб перетворити цю слабкість на силу.

Я думаю, що Україна нарешті вивільняє цю силу. Україна дуже активно деколонізує себе, позбавляється меншовартості та набуває впевненості. Україна поволі стає країною, відомою за власні заслуги — навіть у тих частинах світу, де про неї раніше ніколи не чули.

Сергій Гаврилець, «Громадське»