110 років тому, 3 листопада 1914-го, народилася Катерина Зарицька («Монета», «Орися», «Калина», «Легенда»), українська військова та політична діячка, членкиня ОУН, зв’язкова Романа Шухевича, організаторка і керівниця Українського Червоного Хреста.
Народилася в Коломиї в родині професора гімназії Мирона Зарицького, який під час Першої світової вступив до Легіону УСС. Пізніше батьки переїхали до Львова, батько мав викладацьку кар’єру. Катерина займалася у Музичному інституті ім. М. Лисенка, в спортивних гуртках Українського Спортового Союзу. У 1932 році Катерина закінчила гімназію сс. Василіянок у Львові й того ж року вступила до Львівської політехніки.
Під час навчання у гімназії долучилася до «Пласту», також брала участь у діяльності Товариства наукових викладів ім. Петра Могили. З 1930 року – у Юнацтві ОУН, у 1931-1932 роках була референтом відділу пропаганди юнацької мережі ОУН.
8 листопада 1934 року Зарицька була заарештована польською поліцією за підозрою участі в замаху на міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Саме вона та Ярослав Рак перевели 5 серпня 1934 року виконавця атентату Григорія Мацейка через карпатський кордон на територію Закарпаття, яке тоді перебувало у складі Чехо-Словаччини.
Разом з іншими чільними діячами крайової ОУН, Катерина Зарицька опинилася на лаві підсудних Варшавського процесу (18 листопада 1935 – 13 січня 1936), де була засуджена до 8 років ув’язнення. Згодом цей термін скоротили вдвоє.
Однак, вже з 25 травня до 26 червня 1936 року її судили у Львові. Її та ще 22 особи (серед яких були Степан Бандера, Ярослав Стецько, Роман Шухевич) звинувачували в організації та здійснені вбивств директора гімназії Івана Бабія, Якова Бачинського та працівника консульства СССР Майлова й у приналежності до ОУН. На цьому процесі Зарицьку засудили до 5 років тюрми, але термін був скорочений внаслідок амністії до 2 років 6 місяців. Сумарно, за вироками двох процесів Катерина мала відсидіти 6,5 років. Після апеляції сумарний термін скоротили до 4 років, і в травні 1938-го вона вийшла на волю.
У вересні 1939 року вийшов на волю й Михайло Сорока, ув’язнений 1937 року за діяльність в ОУН. З Катериною вони були знайомі з дитинства, а вчергове побачилися у станіславівській в’язниці «Діброва», де й зародилися між ними почуття. 5 листопада 1939-го вони з Катериною взяли шлюб у Соборі святого Юра у Львові.
Совєтизація західноукраїнських земель призвела до нових арештів. Зарицька навчалася на Політехніці, а Сорока – в університеті. Співробітники НКВД відшукали в польських поліційних архівах справу Зарицької й 22 березня 1940 року прийшли до неї з метою арешту. Михайло пробував захистити вагітну дружину. Його затримали, а потім засудили до 8 років таборів.
Катерина опинилась у львівській в’язниці «Бригідки», 2 вересня народила сина Богдана. Навесні 1941 року сина відібрали від матері й передали її батькам, які займалися вихованням хлопця.
У перші дні німецько-совецької війни, 26 червня 1941 року, під час німецького бомбардування, охорона «Бригідок» розбіглася. Через це багатьом в’язням, серед яких була й Зарицька, вдалося вирватися на волю.
Знову активно долучилася до діяльності в українському націоналістичному русі. У 1941-1943 роках була крайовою провідницею жіночої сітки ОУН, а з 1943-го – організатором і керівником Українського Червоного Хреста, також працювала у відділі пропаганди ОУН.
У 1945-1947 роках Катерина Зарицька (з псевдо “Монета”) перебувала на нелегальному становищі, була зв’язковою Головного Командира УПА Романа Шухевича (генерала Тараса Чупринки). Вона підшукала й пристосувала конспіративні квартири-криївки для Шухевича в кількох населених пунктах: с. Заболотівка біля Чорткова; с. Рай біля Бережан; Львів, на Знесінні; у Княгиничах біля Ходорова та у Грімному біля Комарна.
21 вересня 1947 року Зарицька була заарештована співробітниками МВД. Під час арешту чинила спротив й відстрілювалася, а потім намагалася вжити отруту. Однак її врятували від смерті й привезли до Львова. Тут в обласному управління МГБ її жорстоко допитували. Слідство тривало майже рік. В підпіллі ОУН не знали, що вона вижила й були впевнені, що Зарицька загинула. Зокрема, підпільний журнал «Ідея і Чин» поширив 1948 року інформацію про її смерть.
Совєти засудили Катерину Зарицьку до 25 років спеціальної в’язниці. П’ять із них вона провела в камері-одиночці. 1969 року її й інших патріоток стараннями світової громадськості перевели до табору суворого режиму в Мордовії. З чоловіком більше не побачилась.
21 вересня 1972 року вийшла з закритої зони під умовою заборони мешкати не лише у Львові, а й у всій Західній Україні. Поселилася на протилежному боці Збруча (у Волочиську на Хмельниччині) разом із ще однією зв’язковою Шухевича Даркою Гусяк. Померла 29 серпня 1986 року у Львові й була похована на Личаківському цвинтарі у родинному гробівці. З чоловіком поєдналася після 51 року розлуки, у 1991 році, коли останки М. Сороки привезли до Львова.
