(Продовження)
Юрій Щур
Жител совєтської України готувалися до зустрічі нового 1969 року. На календарі було 31 грудня. Саме в цей день голова республіканського КГБ Нікітченко підписав інформаційне повідомлення для Центрального Комітету Компартії України. Щоправда, до першого секретаря Петра Шелеста цей документ потрапив лише 6-го січня. Як не крути, а прихід Нового року святкували усі.
Між тим, повідомлення, як для керівництва республіки, було тривожним. У ньому йшлося про те, що в місті Мелітополь Запорізької області, серед кримських татар, що там проживають, поширюються тенденційні й підбурюючі матеріали, які публікуються прихильниками відновлення кримської автономії («автономістами»). Зокрема КГБ звертав увагу партійного керівництва на такі друковані видання як «Інформація №78», «Інформація №79», «Звернення кримсько-татарського народу до людей доброї волі, до демократів та комуністів!» та «Інформацію про запланований перепис населення СССР». Водночас кагебешники рапортували, що вжили заходів щодо недопущення поширення вказаних документів. То що ж так непокоїло радянські спецслужби?
В «Інформації №78», що поширювалася серед кримських татар Мелітополя, містився звіт про роботу представників кримськотатарського народу, які відвідали москву в період з 15 по 31 жовтня 1968 року. Зокрема, повідомлялося, що вони навідалися до низки партійних та урядових установ (ЦК КПСС, Верховного Совєта й Ради Міністрів СССР) та передали туди документи, в яких було відображено бажання кримських татар повернутися на свою батьківщину. Паралельно подібні листи надходили до москви від кримських татар з місць їхнього поселення. Основною тезою звернень була наступна: «Ми, виноградарі, овочеводи, механізатори колгоспу звертаємося до Вас: поверніть нас до рідного Криму, а продовжувачів беріївської політики – до відповідальності за всією суворістю закону країни Совєтів».
Крім того, згуртовані кримські татари виступали проти репресій відносно своїх активістів. Зокрема, у поширеній «Інформації» йшлося про те, що протест проти незаконного арешту Байрамова, Решата, Баєва, Гемера й Юсупова Мубеіна на адресу ЦК КПСС, Верховного Совєта СССР й Генерального прокурора СССР направили 147 кримських татар із Запорізької та Херсонської областей.
Загальне гасло інформаційного бюлетеня полягало у вірі в те, що керівництво компартії повернеться до «ленінських» принципів національної політики й «ми будемо жити у себе на національній Батьківщині – в Криму».
У «Інформації №79» представники кримськотатарського народу звітували про свою діяльність. Також акцентували увагу читачів на репресивних діях проти активістів кримськотатарського руху та звичайних громадян.
Окремий, великий, блок був присвячений пам’яті відомого правозахисника Олексія Костеріна, активного борця за повернення депортованих народів, який помер 10 листопада 1968 року. З «Інформації» дізнаємося, що на похорон приїхали представники кримських татар, зокрема, із Запорізької області. На могилу Костеріна було покладено вінок з написом «Великому другу кримських татар О. Є. Костеріну від кримських татар Запорізької та Херсонської областей».
Але найбільш дошкульним для КГБ та КПУ став документ під назвою «Звернення кримськотатарського народу до людей доброї волі, до демократів та комуністів». У ньому містився детальний аналіз злочинної сутності політики совєтського керівництва по відношенню до кримських татар. Це, зокрема, стосувалося заборони на відзначення днів пам’яті жертв депортації, виключення з партії активістів руху за повернення на рідні терени тощо.
Зазначалося, що протягом листопада-грудня 1967 року на підставі відповідних документів совєтського Уряду, на територію Криму прибуло близько 6 тисяч кримських татар, які мали на меті оселитися тут й зареєструвати місце проживання (прописатися). Однак із цієї кількості змогли прописатися лише троє самотніх чоловіків та дві родини. Перед цим, у березні 1967 року, очікуючи масового повернення кримських татар на рідні терени, совєтські урядовці пішли на прямий обман, який видавали за спробу вирішення означеної проблеми. Так у місцях спецпоселення депортованих киримли, чиновники оголошували, що процеси переселення до Криму відбуватимуться за так званим «організованим набором». Однак, насправді, протягом усього року за таким набором до Криму виїхало лише 170 сімей, хоча бажаючих було набагато більше. Одночасно із цим, як було помічено активістами кримськотатарського руху, совєтське керівництво посиленими темпами намагалося заселити Кримський півострів етнічними росіянами та українцями. Зауважимо, що результати такої політики совєтських чиновників повною мірою «проростуть» на зламі ХХ та ХХІ століть й, не в останню чергу, сприятимуть окупації російськими військами українського Криму.
Незважаючи на всі зусилля КГБ та репресії, своєї боротьби кримські татари не припиняли. Яскравим доказом цього є ще один документ, вилучений КГБ у Мелітополі. У ньому містяться поради кримським татарам щодо чергового перепису населення, що мав відбутися у січні 1969 року: всіма силами добиватися у ґрафі «національність» відмітки «кримський татарин/кримська татарка». Таким чином киримли намагалися запобігти «розчиненню» у загальній масі татар Совєтського Союзу.
Одним із важливих наслідків подолання комуністичного спадку стало відкриття доступу до документів совєтських органів державної безпеки. Піонерами в цьому питанні на постсовєтському просторі були країни Балтії. Утім, й Україна не пасе задніх, особливо після «архівної революції» 2015 року. Логічною відповіддю на виклики цифрової ери є удоступнення документів для широкого загалу, зокрема, викладення їх у «всесвітню павутину».
Серед оприлюднених кілька років тому документів КГБ колишньої Литовської ССР є матеріали, які стосуються проблеми кримськотатарського народу. Зокрема, у 30-томній справі на жителя москви, відомого правозахисника Сергія Ковальова, міститься лист литовських «чекістів» до запорізьких колеґ, датований 28 березня 1975 року. У ньому й розкривається суть справи.
Отже, кримінальну справу проти Сергія Ковальова, члена ініціативної групи з захисту громадянських прав у СССР, було відкрито за участь у виготовленні збірника «Хроніка біжучих подій» та переправленні закордон самвидавівської збірки «Хроніка католицької церкви Литви». Запит, надісланий Литовським КГБ до Запоріжжя, був пов’язаний із тим, що у 32-му випуску «Хроніки біжучих подій» було подано матеріали про судовий процес над кримськими татарами у Мелітополі. Відповідно, литовські чекісти прохали запорізьких колеґ надати інформацію про ці справи (здійснити їхній огляд), а також надати копії обвинувального висновку та вироку. Чекісти вивчали ці матеріли 22 квітня 1975 року. Фігуранти справи в цей час вже відбували присуди.
Стосувалася справа трьох жителів Мелітополя – кримських татар, які народилися на півострові у 1930-х роках: Ескандера Куртумерова, Ібазера Халікова та Регаєта Рамазанова. Чоловіків обвинувачували у проведенні антисовєтської пропаґанди, а саме в участі у зборах татарської молоді, де вони, відповідно до термінології КГБ, висловлювали «збочені» погляди на національну політику СССР, озвучували неправдиві думки, що очорнювали радянську дійсність тощо.
Із протоколів допитів свідків, які були присутніми на зборах молоді, випливало, що засуджені обурювалися фактом депортації кримськотатарського населення із Криму, а також умовами проживання в Узбекистані й загалом відсутністю прав на автономію. Очевидно, також не сподобалося чекістам, що кримськотатарська молодь порівнювала безправ’я кримських татар з правовим становищем афроамериканців у США.
А ось висловлювання Куртумерова вже могло бути розцінене, як заклик до організованого спротиву. Зокрема, свідки казали, що молодик наголошував на такій самій боротьбі за повернення на батьківщину, що її проводило старше покоління. Разом із тим переймався, що старші активісти вже перебували під наглядом КГБ. Куртумеров наполягав, що молоді також треба включатися у боротьбу. За словами свідків, пропонував навіть план: територію Мелітополя й прилеглу розбити на сектори, скласти списки кримських татар, писати звернення до урядових інстанцій, допомагати грошима тим, хто їздить до москви (добиватися повернення на батьківщину) тощо.
Під час проведення обшуків вдома у заарештованих було знайдено різні рукописні, «антисовєтські» твори. У Куртумерова – «Історія», «Крим» тощо. Окрім того, були зафіксовані «явно брехливі написи» у різних книгах, зокрема Ойзермана «Марксистсько-ленінське розуміння свободи», Кулагіна «Покоління оптимістів» та журналі «Питання історії». Халіков зберігав виготовлені ним тексти «Протест», «Злочинці торжествують», «Записка Голові Ради національностей Верховного Совєта СССР» та інші. Рамазанов, в свою чергу, виготовив звернення «Людям доброї волі», роздрукував його та розсилав до різних совєтських адміністративних органів. Для підтвердження того, що саме заарештовані були авторами (чи копіювальниками вказаних текстів) було проведено також графологічну експертизу.
Справа трьох кримських татар з Мелітополя розглядалася Запорізьким обласним судом у відкритому засіданні 28 листопада 1973 року. Було заслухано свідків, які підтвердили свідчення, надані раніше слідчим. Самі підсудні погоджувалися не з усім сказаним. Тим не менш, Куртумеров був засуджений до 2 років колонії загального режиму, а Халіков та Рамазанов – до 2,5 року. З кожного засудженого за адвокатський супровід процесу було стягнуто по 25 рублів. Касаційна скарга засуджених розглядалися 27 грудня того ж року. Очікувано, Верховний Суд УССР залишив вирок у силі.
(Закінчення – у наступному числі «Гомону України»)
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
