Йосиф Сірка31 серпня 2025 р., в інтернеті, появилася стаття (Rasa Pilvelytė, www.aidas.lt, www.alkas.lt), яка нагадала про те, що понад два роки (24.5.2023) тому, на сторінках газенти EU Today, була опублікована стаття про переслідування дослідників-істориків Голодомору-ґеноциду в Україні. Оскільки йдеться не тільки про переслідування, але й про продовження Ґеноциду українців, яке вже четвертий рік доводять цілому світові, безкарно, московські головорізи, терористськими щоденними діями,то вважаю, що потрібно й в Україні прочитати статтю, яка появилася литовською мовою: Р. Пільвеліт «Цензура пам’яті: боротьба України за правду про геноцид українського народу (подаю у комп’юторному перекладі). Й.Сірка
24 травня 2023 року EU Today опублікував статтю під назвою «Війна за пам’ять: викриття переслідування слідчих Голодоморо-геноциду в Україні».
EU Today – це базована в Брюсселі інформаційна служба з аналітичними статтями, відома своєю достовірною інформацією з Європейського парламенту.
Сьогодні викриття злочинів Кремля та диктатора Путіна є важливою гарантією перемоги демократичного світу над рашизмом.
Понад століття війни
Протягом десятиліть Росія контролювала гуманітарну політику України, зокрема через свою мережу агентів на найвищих посадах у державі, включно з «цензорами історії», які перешкоджали появі невигідних для Кремля досліджень. Служба безпеки України порушувала кримінальну справу за державну зраду – була організована інформаційна кампанія зі знищення правди про Голодомор – геноцид у вигідному для українського народу напрямку, у сприятливому для Кремля.
Росія вже майже три з половиною років веде масштабну військову агресію проти України. Кожен новий день війни приносить жертви таких масштабів, яких не було в Європі з часів Другої світової війни. 12 червня 2023 Кремлівський режим переступив ще один психологічний поріг – у Генштабі ЗСУ повідомили, що загинуло понад мільйон російських військових. Ці цифри збігаються з даними, раніше опублікованими американською та британською розвідками.
Західному світу досі складно зрозуміти: як можлива така жорстокість у ХХІ столітті? Чи справді амбіції Путіна відновити так звану «імперію» настільки сильні, що він готовий знищити українську державу, націю та європейські країни? Одержимість Путіна Україною стає зрозумілішою, коли ми дивимося на історію. Щонайменше сто років, метою всіх кремлівських диктаторів було знищення української державності, включно з геноцидом українського народу.
Війна між Росією та Україною почалася не у 2022 році і навіть не у 2014 році, а у 1991 році, коли Україна проголосила незалежність від Радянської Росії після 70 років окупації. У серпні 1991 року, коли український парламент ухвалив Акт проголошення незалежності, представники московської влади почали публічно погрожувати йому. Анатолій Собчак, якого тоді називали «демократичним» політиком, але помічником був лейтенант КДБ Володимир Путін, заявив на російському телебаченні: «Україні не можна дозволити створити власну армію» – і закликав застосувати військову силу проти сусідньої країни.
Через кілька років, не у Криму спалахнули заворушення, інспіровані московською владою. 2003 Україна та Росія знову опинилися на межі війни через острів Тузла в Керченській протоці. Події 2014 року – анексія Криму та окупація частини Донбасу – вже добре відомі західному світу.
Однак сучасне розуміння війни виходить за рамки не лише військової сили. До 2014 року гармати мовчали, але вищі органи РФ робили все, щоб не допустити виходу України зі своєї зони впливу, проводячи спецоперації в політичній, економічній, інформаційній та гуманітарній сферах.
Значна частина агентів КДБ (їх наступника – ФСБ) зашилася в Україні і після розпаду СРСР. Вони працювали в політиці, бізнесі, культурі, освіті та науці. До революції 2014 року російська «п’ята колона» діяла відкрито. Наприклад, за часів президентства Віктора Януковича Міністерство оборони, СБУ та інші інституції очолювали громадяни Росії, а частина депутатів парламенту мала російські паспорти.
Гуманітарна окупація
Водночас Кремль зосередився на підпорядкуванні гуманітарної сфери України своїм ідеологічним наративам. Не випадково на початку 2022 року Москва сподівалася, що українці зустрінуть окупаційну армію “з квітами”. Росія готувалася до цього 30 років після розпаду СРСР – розширювала використання російської мови в суспільному житті, зміцнювала «Українську православну церкву України» при Московському патріархаті, яка отримала більшість культових споруд, а також переписувала історію.
Донедавна борців за незалежність ХХ століття в українських шкільних підручниках називали «зрадниками» або «бандитами». Великий вплив тут мав Дмитро Табачник, колишній міністр освіти, колишній віце-прем’єр з гуманітарних питань, який був відомий своїми відверто українофобськими поглядами. Сьогодні він обіймає посаду в російській окупаційній адміністрації.
Україна також успадкувала від СРСР радянську історіографію. Декомунізація так і не відбулася, тому багато вчених радянських часів, які співпрацювали з КДБ, залишилися на керівних посадах і після 1991 року. Вони залишаються впливовими й донині – наприклад, в Інституті історії України, який фактично став інструментом цензури на користь Москви.
Найяскравіші свідчення: з 1991 по 2021 рік. В Україні не захищено жодної наукової дисертації, в якій Голодомор був би названий геноцидом українського народу (підкр.ЙС).
Злочин без покарання: Голодомор як ахіллесова п’ята Кремля
1932–1933 Голодомор-геноцид – це справжня «ахіллесова п’ята» Кремля. Міжнародна спільнота засудила ці злочини дуже пізно, що дозволило комуністичному тоталітарному режиму перетворитися у нинішній путінізм, який знову чинить геноцид українців. На відміну від Німеччини, після Другої світової війни, Росія не пройшла “денацифікацію”, хоча знищила понад 10 мільйонів людей через національність. Непокаране зло має тенденцію до повторення.
Україна також успадкувала від СРСР радянську історіографію. Декомунізація так і не відбулася, тому багато вчених радянських часів, які співпрацювали з КДБ, залишилися на керівних посадах і після 1991 року. Вони залишаються впливовими й донині – наприклад, в Інституті історії України, який фактично став інструментом цензури на користь Москви. Парламент
Сьогодні Голодомор визнано геноцидом парламентами 37 країн світу, включно з європейською (грудень 2022 року). Попри це, Москва скрізь зустрічала опір цьому процесу, включно з шантажем та погрозами. Наприклад, президент Медведєв прямо тиснув на азербайджанське керівництво, щоб воно не визнавало Голодомор.
