22 жовтня 1946 року керівництво МГБ УССР поспішало відрапортувати до своїх московських зверхників щодо успішного завершення аґентурної розробки, закодованої як «Чорний шлях». Під такою утаємниченою назвою розроблялося націоналістичне збройне підпілля на Черкащині, організатором та керівником якого був місцевий житель Дмитро Корпань.
Вперше ці озброєні українські самостійники «потрапили на око» співробітникам МГБ наприкінці травня 1946 року, коли група з 8 осіб була зафіксована на території кількох районів Черкаської області. Пізніше буде встановлено, що найстаршому члену боївки виповнилося на той час 24 роки, а наймолодшому – лише 16.
Співробітники МГБ фіксували досить активну діяльність націоналістичної боївки. Були змушені констатувати, що протягом досить короткого часу від кінця липня до кінця вересня 1946 року самостійникам вдалося успішно здійснити ряд диверсійно-терористичних актів. Рейдуючи тогочасними Ротмистрівським, Кам’янським та Златопольським районами з 30 липня по 27 серпня 1946 року підпільники здійснили шість таких актів, зокрема:
– 30 липня вчинено напад на село Катеринівку Кам’янського району, під час якого було поранено голову колгоспу та спалено його будинок;
– проти ночі з 4 на 5 серпня здійснено напад на склад зброї Ротмистрівського районного військкомату, де захоплено один навчальний автомат, дві ґвинтівки і 100 рушничних патронів;
– проти ночі з 7 на 8 серпня – напад на село Санжариха Ротмистрівського району, де спалено будівлі кузні і столярної майстерні колгоспу;
– вночі з 24 на 25 серпня вчинено напад на село Пастирське Златопільського району Кіровоградської області, де спалено будівлю сільради і контори колгоспу. В пропаґандистських цілях тут було залишено листівку наступного змісту: «Громадяни! Тут був і діяв загін ім. Чорноти. Загін бореться за волю і незалежність українського народу. Хай живе Вільна Україна! Смерть комунізму. Чорнотівці»;
– вранці 25 серпня між станціями Сердюківка і Капітанівка боївкарі з допомогою протитанкової ґранати підірвали залізничну колію, що однак не дало очікуваного результату;
– вночі з 26 на 27 серпня в селі Самгородок Ротмистрівського району вчинено терористичний акт над головою колгоспу ім. ВКП(б) Лещенком й спалено будівлю правління і три будівлі тваринницького двору колгоспу. В селі також було розповсюджено відозву за підписом «Чорнотівці».
Потім, 1 вересня, відбувся рейд 4 учасників групи в бік міста Бердичева, який мав на меті підшукати лісовий масив, придатний для облаштування криївки на випадок змушеного повного переходу на нелеґальне становище. Під час рейду було захоплено в колгоспі села Куцівка Ротмистрівського району чотирьох коней, здійснено напад на двох червоноармійців та пограбовано магазин в селі Самгородок. Далі відбувся похід на Чигиринщину (з 8 по 16 вересня), під час якого самостійники здійснили напади на працівника МГБ сержанта Кошелєва, контору лісодільниці села Матвіївки, квартиру голови колгоспу «Червона зірка» того ж села Кошового.13 вересня було вбито голову колгоспу села Мельники Кіровоградської області, члена ВКП(б) Деркача і завгоспа колгоспу села Медведівки (тієї ж області) Журавля.
Очевидно, що діяльність цієї боївки викликала в МГБ більш ніж занепокоєння. Це була не просто група підпільників-однодумців. Група була організованою, динамічною та завдавала дошкульних ударів совєтській системі на місцях. Очікувано, органи державної безпеки здійснювали розробку підпільників, збирали інформацію та готувалися до арештів. Як зазначалося у спеціальному повідомленні МГБ, «за результатами проведених активних аґентурних заходів місцезнаходження банди було встановлено й 19 вересня опергрупою УМГБ Київської області учасники останньої в кількості 7 осіб були захоплені живими». Це відбулося в селі Ташлик (Смілянського району Черкаської області), уродженцями якого були усі підпільники. Під час обшуків, проведених при арештах, в учасників боївки було виявлено вогнепальну зброю (1 кулемет, 6 автоматів й рушниць, 4 пістолети), бойові ґранати (4 шт.), антисовєтські аґітаційні матеріали й художні твори, написані учасниками цієї групи тощо.
Таким чином, співробітникам МГБ вдалося ліквідувати підпільну організацію, яка мала назву «Комітет Визвольного Фронту України». Її організатором та керівником був 24-річний Дмитро Корпань («Дніпровський»). У 1937 році, у 15-річному віці, він вперше був заарештований за виготовлення та поширення антисовєтських листівок (разом із братом Олександром). Відтак, 29 листопада 1937-го спецколеґією Київської області був засуджений до ув’язнення у виправно-трудових таборах на 6 років з ураженням в правах після відбуття покарання на 5 років. Брат Олександр отримав 10 років ув’язнення і помер у таборах.
З 1937 по 1939 рік Дмитро Корпань перебував у Черкаській в’язниці, з 1939-го по квітень 1941-го знаходився в ВТТК №9 в м. Києві, а потім був вивезений на Колиму, де до 28 вересня 1943 року, як ув’язнений, працював у копальнях золота. Саме на Колимі, за свідченнями самого Корпаня, він й познайомився з українськими націоналістами й захопився ідеями боротьби за незалежність України. Пізніші враження від побаченого у повоєнній Україні лише підсилили його рішення.
Після відбуття терміну, 28 серпня 1943 року його звільнили з табору. Однак, на материк його не відпустили й він був змушений працювати в Дальбуді в якості вільнонайманого. Відпустити обіцяли «коли закінчиться війна». Та не дочекавшись офіційного дозволу на виїзд, 10 липня 1945 року Корпань втік з місця роботи і відправився на батьківщину в село Ташлик.
У квітні 1946 року він почав підбирати собі однодумців для створення підпільної організації. Першими долучилися Анатолій Рибалка та Володимир Король. У кожного із них були свої «питання» до совєтської влади. У травні 1946 року Дмитро Корпань підготував текст листівки, яка стала свого роду програмовою декларацією «Комітету»:
«Громадяни обездоленої України!
Відкрийте очі, пробудіть свою свідомість і з відкритими очима і ясною свідомістю взгляніть на своє життя! Пригадайте, яке добро ви побачили за ці двадцять років комуни, а згадайте, скілько горя перенесли ради неї! До якої пори ви будете трусливими, безмовними, бездійними, а услужливими рабами колгоспу? Відкривайте зло, зриваючи комуністичні ширми, якими закривається гірка неправда!
Негайно і рішуче гуртуйтесь навколо повстанців; сміливо і самовіддано борітесь за волю з найлютішим ворогом людства – комунізмом! Високо піднімайте прапор волі над головами людей, замучених голодом і кривдою! Бо вона може бути добута тільки шляхом повстання через ріки крові! Не вірте сотий раз тим, хто уже обманув дев’яносто дев’ять разів!
Нещадно знищуйте комуністів, бо вони заради власних шкур і слави гублять міліони людських сердець! Безжалісно знищуйте комуністів, бо тільки куля і смерть здібні пробудити їхню свідомість, а нашу волю!
В пісок розбивайте чавунне ярмо колгоспу, а разом з ярмом знищуйте і тих, хто намагається захищати і увіковічнить його!
Той, у кого не померли добрі почуття, той, хто не хворіє більшовицькою заразою, той, хто не трясеться за свою шкуру – хай з зброєю в руках веде пригнічені, осліплі і задурманені натовпи – до повстання!
Вище голови, більше хоробрості, сміло і рішуче за волю і незалежність – вперед! Краще померти в боротьбі, ніж і в майбутньому залишатися колгоспною тряпкою! До зброї, брати! В огонь повстання! За людські права, за щасливе життя – смерть комунізму!
Комітет Визвольного Фронту України».
Також під час обшуків, оперативникам МГБ вдалося знайти й текст присяги членів «Комітету». Її текст бува наступним:
«Клятва борця за свободу й незалежність українського народу.
Долучаючись до союзу визволення України, як вірний громадянин своєї Батьківщини, клянуся:
- Віддати сили, вміння й свідомість, а якщо треба то й життя, у боротьбі за свободу й незалежність українського народу.
- Виконувати усі завдання, які будуть поставлені переді мною комітетом союзу й завжди тілом й душею буду захищати права людства й клянусь бути вірним справі народу до смерті.
- Не буду ставити свої інтереси вище інтересів союзу й зберігати в суворій таємниці все, що не підлягає розголошенню.
Якщо ж я зраджу, хай сама важка смерть спіткає мене та моїх родичів».
Закрите судове засідання у справі учасників «Комітету» відбувалося 28-29 листопада 1946 року в Києві. Військовий трибунал військ МВД Київської області без участі звинувачення і захисту виніс вирок: «Корпаня Дмитра Дмитровича, Короля Володимира Даниловича, Коваленка Володимира Васильовича і Маслюка Олександра Степановича за сукупністю скоєних ними злочинів і на основі ст. 54-9 КК з санкції ст. 54-2 КК УССР – всіх чотирьох – до вищої міри покарання – розстрілу, з конфіскацією особисто належного підсудним майна. Гончаренка Івана Гавриловича, Рибалка Валентина Юхимовича і Рака Леоніда Федоровича за сукупністю здійснених ними злочинів і на основі ст. 54-9 КК, за санкцією ст. 54-2 КК, і крім того, стосовно Гончаренка і Рибалка ст. 271 КК УССР до позбавлення волі в ВТТ1 терміном: Гончаренка на двадцять (20) років, без ураження в правах; Рибалка на п’ятнадцять (15) років з ураженням в правах на п’ять років і Рака на десять (10) років без ураження в правах. (…) Вирок остаточний і оскарженню в касаційному порядку не підлягає…». 17 лютого 1947 року в Києві вирок стосовно Корпаня, Короля, Коваленка і Маслюка було приведено до виконання.
Під час написання статті було використано матеріали Галузевого державного архіву Служби безпеки України (м. Київ) та дослідника Олександра Солодара (м. Черкаси).
Юрій Щур, кандидат історичних наук,
керівник науково-дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
1 ВТТ — виправно-трудові табори
