Геннадій Іванущенко
Нова книга Олександра Гогуна, назву якої можна перекласти, як “Продуманий кінець світу. Як Сталін готував Третю Світову” – це дослідження не про Другу Світову війну щодо проблематики якої автор є відомим фахівцем і визнаним авторитетом. Це – про тінь війни минулої й тінь прийдешньої – Третьої Світової. Про війну-фантом, про підготовку до якої на рівні чуток говорили багато хто впродовж останніх десятиліть. Але ніхто досі не спромігся зібрати докупи джерела і проаналізувати їх під кутом екзистенційної загрози для людства та дійти висновку: так, Сталін готував Третю Світову війну!
У січні 1951 року Сталін збирає в Москві кількаденну нараду керівників країн комуністичного блоку в Східній Європі, де ставить завдання: нарощувати озброєння, готуватися до війни проти країн демократичної Європи й США. Термін готовності – 2-3 роки. Тобто, 1954 мав стати роком європейського, а значить і світового Армагедону.
Але, для того, щоб поставити таку амбітну мету, була пророблена колосальна робота в попередні роки, включаючи навіть періоди перед Другою Світовою війною, коли, за культивованою в СССР «романтикою полярників», трансарктичними перельотами та челюскінською епопеєю, ніхто не помічав купи дрібних ознак того, що Сталін «промацував» можливість атаки на США через Північний полюс. Для цього будувалася відповідна інфраструктура, включаючи так звані тимчасові «аеродроми підскоку», – передові авіабази або наступальні аеродроми для дозаправлення та переозброєння авіаційних частин у рамках проведення наступальних операцій поблизу ворога.
Ніби всі розуміли, що ніщо й ніколи ні в Російській імперії, ні в російсько-комуністичній, ні в путінській не робилося й не робиться «просто так», заради якоїсь народногосподарської вигоди, що за всім стоїть (на першому місці!) суто військовий інтерес. Розуміли і навіть обговорювали, але на рівні якоїсь загальної, суто гіпотетичної загрози. Ніхто не переводив суми всіх тих факторів підготовки до агресії (старанно закамуфльованих під розрізнені фрагменти економічної мозаїки «будівництва соціалізму») в площину реальної загрози, в площину конкретних дій для підготовки конкретного вторгнення, яке має ціль, час, засоби і… відволікаючі маневри.
До цього Сталін проявив неабияку політичну майстерність, щоб ввести в оману західних лідерів. Співставлення історичних джерел, уважне прочитання протоколів зустрічей лідерів світу, спогадів, навіть уривчастих другорядних фактів, які автор сумлінно опрацював і взяв до уваги, дає таку картину: кремлівський вождь створював майже одночасно кілька геополітичних проблем, щоб поставити увагу західних урядів «на розтяжку». Одна проблема, наприклад, приведення до влади в Китаї Мао Цзедуна, була основною, а кілька, як от просування комуністичного впливу на Балкани, допомога грецьким лівим партизанам, чи загроза Туреччині (всі пам’ятають призначення Жукова командуючим Одеським військовим округом?) – другорядними. Потім, отримавши Китай, з його колосальними людськими ресурсами, він вже використовував Мао як таран в Азії. Фактично він нацькував його на Тибет, окупація якого викликала хвилю схвалення у «Правді», іншій совєтській пресі та шок в Лондоні й Делі. Тепер Кремлю не треба було особисто «світитися» у важливих, але небажаних для іміджу конфліктах на Сході. Вершиною міжнародної майстерності СССР стала Корейська війна, де Сталін практично заманив США в пастку, коли вони висадились на півострові і надовго загрузли в цьому конфлікті. Документи, знайдені автором книги цитують навіть зміст пояснювальної записки, яку Сталін послав своєму чехословацькому васалу Клементу Готвальду, у якій він описав відволікаючий маневр у Кореї. Одночасно Сталін залучив усі можливості своєї «п’ятої колони» в особі комуністичної і не лише комуністичної преси на Заході для подачі картини корейської війни у вигідному йому світлі.
Сталін мав ту перевагу, що умів вичікувати. Як, до речі, і в нашому випадку, коли у 1939-му, після підписання пакту Ріббентропа-Молотова він дочекався, доки Гітлер нападе на Польщу, і лише після цього рушив сам, щоб «взяти під захист братні народи Західної України і Білорусії». Такому алгоритму слідував і в інших подіях: спочатку дуже ретельне залучення всіх гібридних ресурсів підготовки війни, а потім: «Сталін, ввєді войска!»
В певних ситуаціях він розігрував сцени. Наприклад, прибувши на конференцію лідерів світу, міг сказати: «Прошу мене вибачити, що я не встиг повністю ознайомитися з матеріалами». Цим показуючи, що дана тема його мало цікавить. Отут би й забити тривогу, щоб спільно «слідкувати за руками» кремлівського шахрая, але Рузвельт і Черчіль лише з розумінням кивали головами і мімікою давали зрозуміти: «Та ок, ви ж і не зобов’язані входити в суть усіх деталей особисто…».
Були не тільки сцени, але й сценарії. Наприклад, прибулій 1943 року в Тегеран американській делегації «довірливо» було повідомлено, що німці готують проти неї серію замахів. Коли американці наживку «проковтнули», їм люб’язно запропонували місце в готелі, де вже поселилася совєтська делегація – «заради друзів ми потіснимося». Нескладно зрозуміти, що там уже було вмонтоване прослуховування й Сталін, ідучи на чергову зустріч «лідерів трьох держав» був у курсі всього, про що два його партнери обговорювали по телефону. Більше того, вони були наскільки безпосередніми, що іноді самі довірливо повідомляли Сталіну про протиріччя, які існували між США і Великою Британією. Сталін цим користувався. Іноді він також випромінював наївність, захоплено збираючи автографи учасників зустрічі, замість наполегливо добиватися переваг для своєї країни при обговорення певного питання. Таким чином він робив вигляд, що обговорюваний регіон світу йому не цікавий, але все було якраз навпаки!
Система геополітичних «розтяжок», імітацій та іншого арсеналу сталінської міжнародної політики працювала багато років, працює й тепер.
А що ж сталося з його планами нападу на Америку? – спитаєте ви. Та дуже просто. Не дожив.
“Битва полум’я з льодом” не відбулася. Спадкоємці Сталіна любили життя більше, ніж владу, на розподіл якої пішло чотири роки. А потім поступово почалася ракетна епоха з можливістю, відповідно, зустрічного удару, що виключає варіант навіть піррової перемоги. Іншими словами, увійшов у життя принцип взаємного гарантованого знищення ядерних наддержав: той, хто вистрілить першим – загине другим.
“Аеродроми “підскоку” для носіїв усіх видів зброї масового ураження в Центральному полярному басейні перестали розчищати від снігу через непотрібність. Оскільки прямого нападу СССР на США не сталося, “Холодна війна” залишалася гарячою у теплих краях”, – пише автор книги.
Дослідження, з якого ви зможете більш детальніше дізнатися про величезну кількість фактів, які улягаються в загальну картину підготовки агресії комуністичної Росії проти світової демократії, нараховує 518 сторінок. Книга має 1322 посилання і 23 сторінки списку використаних джерел, де крім писемних, окремо виділені списки переглянутої кіно- і фотохроніки та інтернет джерела. По тексту книги розміщені унікальні світлини, карти й таблиці.
Автор дуже сумлінно ставиться до власних висновків, завжди зазначаючи, де має місце документально зафіксований факт, а де – лише припущення. Це викликає довіру.
Хто знає пана Олександра з попередніх його видань, хто трохи знайомий з його життєвими обставинами, того не може не захоплювати й та мужність, з якою він зустрічає перешкоди на своєму науковому шляху – шляху історичної правди.
Проживаючи тривалий час у Європі, він постійно стикається з інтригами агентів «руского міра», з відмовою в доступі до російських архівів. А нещодавно фсб рф зламала пошту з його листами та організувала відкрите цькування в підконтрольних путінському режиму ЗМІ.
Останнє дослідження Олександра Гогуна – це не просто розкриття «кухні історії» ще одного періоду. Це попередження про загрозу від тих, хто й досі намагається поставити світ на «геополітичну розтяжку», крок-за-кроком відвойовуючи в наївних демократій життєво важливі позиції. Росія завжди була такою: при Леніну, при Сталіну, при Путіну і буде такою й далі, якщо світ не зрозуміє: мир настане лише тоді, коли вона перестане бути імперією, коли поневолені Москвою народи стануть незалежними. І чим швидше, тим надійніше.
Було б дуже добре, якщо б книга Олександра Гогуна вийшла ще й українською та англійською мовами. Хай це буде застереженням з минулого для світових лідерів сучасності, яке в концентрованому вигляді передав ще Редьярд Кіплінг: «Ніщо на світі – ні багатство, ні слава, ні таланти – не заступить одного, того, що є Законом понад усі закони: будь приготований!»
