Капітан Джон Лавра вижив після збиття двох його літаків. І цей відомий американський пілот має українське коріння. Слава до пілота Військово-морського флоту США Джона Лаври прийшла вже в останні роки.
Завдяки інтернету про його історію дізналися десятки тисяч американців. Сам він не вельми любив публічність, і після виходу на пенсію у 1970 році із задоволенням проводив час зі своєю сім’єю, рибалячи у штаті Вірджинія.
А поміж тим він належить до тої відносно невеликої кількості військовослужбовців США (171 тисяча осіб), яким довелося брати участь у трьох найбільш кривавих війнах середини і другої половини ХХ століття – у Другій світовій, Корейській та В’єтнамській.
У червні 1944 року його призвали на військову службу на флот, яку він розпочав моряком, полюючи зі своїм кораблем за підводними човнами в Атлантиці та Мексиканській затоці. Далі здібного молодого чоловіка направили вчитися на морського пілота.
Із 1947 року Джон Лавра стає авіатором, пролітавши чверть століття на 22 типах літаків – від ґвинтових винищувачів та вантажних до реактивних. Загалом у нього понад 5,300 налітаних годин та 365 зльотів із авіаносців.
Двічі його збивали. Перший раз у Корейській війні у червні 1951 року. Тоді він зміг на своєму пошкодженому літаку протягнути сто миль до території союзників, але сідаючи на непідготовленій місцевості літак перекинувся. На щастя, не загорівся і не вибухнув. Тож через три дні Джон Лавра був знову у строю.
Удруге він вирвався просто з пекла. 20 жовтня 1952 році під час нальоту американських літаків, його «Spad» (одномоторний штурмовик AD-4 Skyraider) був уражений наземним вогнем. Літак загорівся. Пілоти, що летіли поруч з ним, кричали йому по рації, щоб він вискакував. Однак це було зробити не просто, бо пожежа спалахнула в маленькій кабіні літака. Він мусив крізь вогонь протягувати руки до необхідних пристроїв, намагаючись підняти літак якомога вище. Киснева маска, окуляри – все було знищене вогнем.
Коли він нарешті зумів покинути літак, його лице і руки були страшенно обгорілі. Вже при самій землі він встигнув висмикнути кільце з парашута. Коли той розкрився, Джон Лавра через мить приземлився.
Але на цьому смертельна загроза для нього не минула, бо він упав на території північнокорейських військ, які бачили падіння американського літака і білий парашут пілота, тож одразу кинулися до нього.
Джон Лавра спробував видертися на вершину пагорба, на схилі якого упав. Адже американські літаки продовжували літати поруч, намагаючись з’ясувати долю свого товариша. На колінах і ліктях він видряпався на вершину, де запалив димову шашку, позначуючи своє місцеперебування. Коли зрозумів, що побратими його побачили, кинув шашку подалі в сухе листя, яке спалахнуло і заслонило його вогнем і димом від комуністичних вояків, які почали вже його обстрілювати.
Через певний час прилетів американський ґвинтокрил у супроводі літаків, які його прикривали. Тоді Джон Лавра запалив другу шашку, щоб показати, куди слід опускати мотузок з петлею (слінґ), на якому його, зрешто, підняли в повітря. Пілоти на борту гелікоптера були вражені, коли побачили його опіки. На обличчі затверділа кірка запеченої шкіри, рештки рукавиць з обгорілих рук довелося зрізати.
Його відвезли до найближчого шпиталю, але Джон Лавра не прагнув повертатися на лікування на велику батьківщину. Через кілька днів він повернувся на свій авіаносець, з якого злітав 20 жовтня, і там лікувався. А вже через півтора місяця він знову почав літати.
Інший пілот, який був із ним на кораблі, розповідає, що Лаврі щоранку розрізали обпечені губи, які за ніч зросталися. Він літав із шовковим шаликом на шиї, щоб вберегти від подразнення обгорілі ділянки шиї. «Коли мені говорять про мужність, я згадую Джона Лавру», – каже його товариш із ескадрильї.
Загалом американський пілот переніс понад 20 пластичних операцій і взяв участь ще й у В’єтнамській війні.
Джон Лавра нагороджений багатьма відзнаками Повітряних та Військово-морських сил США.
Бог дарував його довгі роки життя: ще минулого року він давав інтерв’ю у 97-річному віці. (Народився він 1926 року). Джон Лавра досі живе. Був двічі одруженим. Має шестеро дітей, 18 онуків і 18 правнуків.
Українське походження американського героя
А для нас найцікавіше, що батьки Джона Лаври походять із Закарпаття. Його батько, Василь Лавра, є рідним братом моєї бабусі Ганни Пеци (в дівоцтві – Лаври), а сам Джон – двоюрідний брат моєї мами.
Рід Лаврів походить із села Дубрівка на Ужгородщині. Прадід Василь Лавра (1880-1961) вирізнявся розумом і крутим характером, тож недарма був старостою села за Чехо-Cловаччини. За Австро-Угорщини вони з дружиною, як і сотні тисяч інших закарпатців, виїхали на заробітки до Америки. Там і народився старший син Василь (1902-1977).
Однак заробивши грошей, родина з двома дітьми повернулася в рідну Дубрівку. Та Василь, підрісши, знову поїхав за океан, де одружився із землячкою Еммою із cусіднього села Середнього.
У них народилося двоє синів, одним із яких і був Джон Лавра, що став героєм Америки. На жаль, закарпатська еміґрація, яка загалом нараховувала до пів мільйона осіб, не змогла виробити ефективного механізму збереження своєї етнічної самосвідомості. Тож американізувалися швидкими темпами. Досить згадати про Енді Варгола, в якого теж обоє батьків – вихідці із лемківського села Микова на Пряшівщині, однак про себе відомий митець заявляв як про «людину нізвідки».
Цікаво, що фермер Василь Лавра, батько Джона, у 1960-х роках, незадовго до смерті, захотів провідати рідних на Закарпатті. Однак кагебісти не пустили громадянина США у рідне село, тож велика родина мусила приїжджати на зустріч із ним у готель «Ужгород» в обласному центрі. Тут він побачив своїх вже постарілих за пів століття братів і сестер (а було їх у родині восьмеро).
На початку 1990-х його онук Девід Лавра теж приїхав на землю предків. Він і намалював генеалогічне дерево родини в Америці, на якому значиться і його дядько – капітан Джон Лавра, військовий пілот у відставці.
А в самій Дубрівці звучного прізвища Лавра вже не зустрінете. Троє синів прадіда – Василь, Михайло та Андрій опинилися за кордоном – в Америці та Чехо-Словаччині, в Івана, який залишився в рідному селі, народилася лише одна донька, а нащадки Юрія роз’їхалися по Закарпаттю.
Фото: «Радіо Свобода»
Олександр Гаврош,
«Радіо Свобода»
