11 листопада – 110 років з дня народження Романа-Богдана Малащука, члена Штабу Похідних груп ОУН-р, члена Головного суду та Проводу ОУН, першого голови Ліґи Визволення України
Чільний діяч українського націоналістичного руху Роман-Богдан Малащук народився 11 листопада 1913 року в селі Бедриківці сучасної Заліщицької міської громади Чортківського району Тернопільської області. Вищу освіту здобував у Львівському університеті на гуманітарному (1934-1935 роки) та юридичному (1937-1939 роки) факультетах. Член Організації Українських Націоналістів. У 1931-1934 роках входив до Коломийської окружної екзекутиви ОУН, а у 1935-1937 роках – був окружним провідником Коломийщини. Далі, у 1937-1939-му, був провідником студентського сектору Крайової екзекутиви ОУН західноукраїнських земель.
Роман Малащук був учасником 7-го конґресу Союзу українських студентських організацій під Польщею (СУСОП) у Львові, де обраний членом Студентської репрезентації СУСОП. Був організатором 20-тисячної демонстрації у Львові 1938 року в обороні Карпатської України, де в основному була присутня студентська молодь. У березні 1939-го, разом з іншими делеґатами конґресу СУСОП, був заарештований польською поліцією й звільнений лише на початку Другої світової війни.
Роман Малащук був учасником Другого Великого Збору ОУН у Кракові (березень-квітень 1941 року). Був серед тих, хто вивів на арену боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу революційну ОУН, що вписала золотими літерами свій Чин в історію боротьби за саме існування української нації.
Разом з визначними діячами націоналістичного руху Василем Куком та Зеноном Матлою, Роман Малащук входив до складу Штабу (Плянувального Осередку) Похідних груп ОУН. Про ті часи Роман Малащук згадував наступне: «Отже OУH – всіма своїми силами і на всіх місцях приготовлялася до великого історичного моменту. Наше покоління, що перебрало в свої молоді, дужі руки, похилені після програної Перших Визвольних Змагань в 1917-21 роках прапори наших батьків, що провадило революційно-визвольну боротьбу між двома світовими війнами, — мобілізувало все своє членство до вирішального бою. За Україну – ми йшли! Як вітер, як буря, як гураґан:… щоб підняти з руїни українську державу нову…».
В бурхливий час він сам також відправився на українські землі. Влітку 1941 року – співробітник організаційної референтури Проводу ОУН у Львові, виконуючий обов’язки обласного провідника Станіславівщини. У вересні того ж року заарештований ґестапо й до травня 1945-го був в’язнем нацистських таборів смерті: Авшвіц, Мавтгавзен, Ебензее…
Після звільнення з концтабору, мешкав на території Німеччини. У 1948-му здобув докторат права в Українському Вільному Університеті (Мюнхен). Після того оселився в Канаді. Був членом Головного Суду та Проводу Закордонних частин ОУН, від 1960-го – член Проводу ОУН. Роман Малащук був співзасновником і першим головою Ліґи Визволення України у 1949-1975 роках, а від 1975-го – почесний голова. У 1973-1983 роках – член секретаріату Світового Конґресу Вільних Українців. Співзасновник, член дирекції й редакції видавництва «Гомін України» (Торонто). Помер невтомний борець за Україну 9 травня 1991 року в Торонто, провінція Онтаріо, Канада.
Роман Малащук написав спогади про своє життя та боротьбу за відновлення незалежності України під назвою «З книги мого життя» в двох томах (1987-1988 роки). Підсумовуючи написане, він висловив думку, яка актуальна й сьогодні. Особливо сьогодні, в часи важких випробувань, в часи війни в Україні: «І боротьба з московським окупантом ведеться далі й сьогодні – на рідних землях і скрізь у світі, боротьба, яку продовжує нове покоління Симоненка, що зросло на присязі УПА – “не складемо зброї…”. Ми за кордоном, що в різний час, в основному тому, що наші землі окупували вороги – опинилися в усьому західному світі – ми всі є частиною цієї української боротьби. Кажемо й пишемо: в Україні стоїть і діє перший фронт визвольної боротьби (так завжди було, так є й так буде), а в усьому світі діє другий (допоміжний) фронт цієї визвольної боротьби».
