Двоюрідний брат віце-президента США Джей Ді Венса про те, чи змінилась українська армія, наскільки українці відрізняються від американців і чи можна завершити війну з рф до кінця року.
Нейт Венс народився у Техасі. У 18 років пішов служити в морську піхоту. Після звільнення із служби влаштувався на роботу в нафтогазову галузь, став незалежним консультантом. У 2022 році приїхав до України з гуманітарною місією, однак зрештою почав брати участь у підготовці добровольців, згодом приєднався до батальйону “Вовки Да Вінчі”. В лютому 2025 року звільнився зі служби через безпекові обмеження – ймовірність бути захопленим у полон, оскільки вважав, що у такому випадку рф матиме додатковий важіль тиску на американський уряд.
У жовтні 2025 року Нейт Венс приїхав до України на запрошення “Ділової столиці” і відповів на кілька запитань нашого видання.
— Що спонукало вас приїхати до України в 2022 році?
— Це питання мені часто ставлять. В 2022 році я небагато знав про Україну, але з новин довідався, що росія скупчує сили поблизу українського кордону. А коли почув, що росіяни доправляють препарати крови до військових таборів, розташованих у Білорусі, то зрозумів, що вторгнення неодмінно відбудеться. Адже такі препарати не потрібні, якщо не збираєшся воювати.
Тоді прийшло усвідомлення, наскільки значними будуть зміни у світі – ми давно не бачили, щоб росія аґресивно розширювалась на захід. Було зрозуміло, скільки людських страждань це принесе. Я хотів допомогти, але навіть не уявляв, як це зробити. Було також відчуття, що я не зможу по-справжньому зрозуміти, що відбувається, через об’єктив чужої камери. Тож задумався над тим, аби поїхати до України, і не просто для того, аби спостерігати за подіями. Одного дня на роботі я дивився на новини, і один з моїх друзів сказав: “Ти повинен купити квиток і поїхати”. Я сказав: “Чорт, чому б і ні?”. Купив квиток до Варшави і перейшов український кордон, не маючи жодного пляну і не знаючи в Україні нікого.
Тоді я плянував пробути в Україні два тижні, а потім повернутись під час відпустки. Та мої пляни швидко змінилися і я вирішив залишитися, а згодом і доєднатися до ЗСУ.
— Що змінилося в українській армії за три з половиною роки війни?
— У 2022 році було багато добровольців, які хотіли йти воювати, а підготовка була вкрай короткою через брак часу. Я допомагав з тренуваннями деяких хлопців і часом вони тривали лише три дні. Ми розуміли, що цього недостатньо, аби підготуватись до того, з чим доведеться зіштовхнутись на війні. Якість навчання новобранців досі мене тривожить, адже у військах високий рівень втрат. Історія ж доводить, що добре навчені війська, як правило, воюють довше і мають більші шанси повернутися додому. Та я не можу сказати, що в 2025 році якість підготовки істотно покращилась, хоча й сподівався на те, що відбудуться зміни в процедурах навчання. Але я не бачу істотної різниці, і це засмучує.
— Президент Володимир Зеленський заявив, що війну можна закінчити до кінця цього року. Як вважаєте, це реально?
— А що таке – завершення війни? Я справді не розумію, що це означає. Швидше за все, можемо говорити про перемир’я. Досягти його до кінця року реально. Єдине, що стоїть на заваді перемир’ю, — це путін. Якщо він змінить свою думку, то все можливо. Але чи зробить він це? Я не знаю.
— В Україні чимало людей вважає, що Дональд Трамп може тиснути на путіна і змусити його припинити цю війну, оголосити перемир’я до кінця цього року.
— Це складне питання. Я не знаю, наскільки сильно потрібно буде тиснути. Є двоє людей, які знають відповідь на це питання — Дональд Трамп і владімір путін. Не знаю, наскільки сильно Дональд Трамп готовий тиснути, і я не знаю, як довго владімір путін готовий терпіти тиск, перш, ніж вирішить зупинитися.
— Наскільки відомо, ви намагалися зв’язатися зі своїм кузеном Джей Ді Венсом після інциденту з Володимиром Зеленським в Овальному кабінеті. У медіа писали, що ви хотіли розповісти йому правду про ситуацію на передовій. Що саме мали намір йому сказати?
— Насправді я не думаю, що керівництво США має знати якісь подробиці про події на передовій. Я намагався донести до них інформацію про те, що росія є аґресором, а не визволителем – це російська пропаґанда намагається змусити світ повірити в такі нісенітниці. Інша важлива річ – українці дуже схожі на консервативних американців. Ідеали, які намагається пропаґувати консервативний рух в Америці, перегукуються з цінностями українців: вони орієнтовані на сім’ю, наполегливо працюють, поважають інших тощо. Тож я мав на меті довести, що українці будуть хорошими союзниками. Необов’язково розповідати військові історії, щоб пояснити схожість між двома націями.
— А як щодо російського менталітету? Ви змогли зрозуміти, якими насправді є росіяни?
— За останні три з половиною року я мав можливість зустрітися і поспілкуватися з людьми, що жили під радянським контролем і які безпосередньо відчули на собі вплив росії. Можна, звісно, сказати, що це лише один бік медалі. Але кожна історія про те, як росія поводиться з людьми, звучить однаково. росіяни будуть говорити вам приємні речі в обличчя, а потім обдурять вас за першої зручної нагоди. Вони брехатимуть, аби досягти своїх цілей. Їхні слова розходяться з ділом. І вони не роблять нічого, аби довести, що їм можна довіряти.
— Останнім часом чимало аналітиків відзначають, що Білий дім змінив свою позицію щодо України. Чи справді це так?
— Оскільки я не працюю у Білому домі, то не можу стверджувати, що позиція керівництва США щодо України різко змінилась. Втім, судячи з виступів президента та віце-президента, вони незадоволені поведінкою путіна. Вочевидь, через те, що путін не був чесним у переговорному процесі, який президент Трамп намагається активізувати. путін постійно тягнув час і насправді ніколи не намагався досягти жодних домовленостей, тоді як президент Трамп заявив, що його метою є припинення вбивств. Думаю, будь-хто, хто виступає проти припинення вбивств, є ідіотом. владімиір путін заявляв, що готовий до дій, однак не зробив нічого. Думаю, Білий дім починає розуміти, що путіну не можна довіряти. Однак це моя особиста думка, хочу чітко зазначити.
— Зараз точиться чимало дискусій про ґарантії безпеки для України. Один з головних пунктів цих ґарантій — присутність військ іноземних держав. Як ви вважаєте, війська союзників справді прибудуть до України?
— Думаю, що в найближчому майбутньому жодних іноземних військ на території України не буде. Треба про це чесно сказати. Не існує жодних ґарантій безпеки, якщо ви не забезпечуєте їх самі. Навіть стаття 5 НАТО не означає, що ви зобов’язані вступати у війну і відправляти війська, якщо станеться напад на країну-члена Альянсу. Там просто сказано, що ви повинні надавати підтримку. Якщо Європа посилатиметься на статтю 5, то, теоретично, США можуть надіслати Європі один доляр, і це буде вважатися допомогою. Немає жодних юридично оформлених зобов’язань, що змушують вас вступати у війну. А якщо ви і вступаєте у неї, то ніхто не може змусити вас надавати допомогу у якихось конкретно визначених обсягах. Тож ґарантії безпеки, надані ззовні, — це просто аркуші паперу. Навіть якщо ви підпишете якісь угоди про ґарантії безпеки з іншими державами, то немає жодної ґарантії, що той, хто буде при владі, скажімо, через 10 років, дотримається їх.
Це як запитати сусіда: “Гей, якщо хтось увірветься до мого будинку, ти обіцяєш прийти, щоб захистити мене?”. Навіть якщо він скаже “так”, звідки я знаю, що він це зробить? Звідки я знаю, що він буде там? Почуття безпеки полягає в тому, що я сплю з пістолетом і знаю, що застрелю того, хто вдерся до мого будинку.
Тож єдина ґарантія безпеки, яку Україна може коли-небудь отримати, має походити зсередини. У цьому ключі вкрай важливим є фахове навчання військових і розвиток військово-промислового комплексу. Ви маєте стаєте Ізраїлем Східної Європи і виробляти стільки зброї, аби продавати її решті Європи. Оце і буде ґарантією безпеки.
— Ви наголошуєте на необхідності змін в українській армії. А як щодо збройних сил США? Нещодавно, до прикладу, міністр оборони США Піт Геґсет оголосив про намір здійснити кардинальні реформи в армії.
— Знаю, що Геґсет виступив проти товстих генералів в армії і заявив, що хоче, аби військо було більш аґресивним і зосередженим на “вбивствах ворогів і руйнуваннях”. Тепер оце “вбивство ворога і руйнування” — мій улюблений термін. Постать Піта Геґсета викликає суперечливі думки в США. Я не збираюся тут займати чиюсь сторону, однак військові справді мають бути готовими до бою “від А до Я”, вони мають бути вправними в “у вбивстві ворога і руйнуванні”. Можливо, вам не подобається той, хто це говорить, але саме це твердження є правильним. Якщо ви служите в армії, то повинні хотіти, аби військовослужбовці були готовими до бою, вмілими і витривалими, а не зосередженими на якихось дивних проєктах соціяльної інженерії.
Вадим Денисенко, керівник аналітичного центру “Ділової столиці”
