ПОГЛЯД
Чи варто саме зараз, коли триває пошук доказів того, що трапилося з бійцями УПА, які воювали проти польських окупантів, роздумувати над темним минулим?
Я не люблю сюрпризів. Тож коли в перший день мого перебування в Перемишлі мені сказали, що мене повезуть у сільську місцевість, я відчув легке занепокоєння.
«Куди? Навіщо?» – запитав я.
«Побачиш, коли приїдемо», – пролунала відповідь.
Це був не перший випадок, коли я водночас відчував цікавість і легке занепокоєння. Але, як завжди, я все одно погодився.
Пшемисль (за польським написанням), що на березі річки Сян поблизу західного кордону України, у середньовічні часи був резиденцією руських (українських) князів, а після Першої світової війни увійшов до складу Західноукраїнської Народної Республіки, але в 1919 році місто захопили польські війська, хоча навколишні сільські райони залишалися переважно українськими.
Потім, одразу після Другої світової війни, жорстокі етнічні чистки, що завершилися в 1947 році операцією «Вісла», винищили майже все корінне населення, а більшість українців були депортовані до срср або переселені на північний захід Польщі.
Проте сліди їхнього втраченого світу досі видно в культурному ландшафті реґіону — у руїнах греко-католицьких церков і на багатьох зарослих кладовищах. Українським місцем поклоніння, яке вціліло і було перепрофільоване для використання римо-католиками, є церква Покрови Пресвятої Богородиці в Млинах, збудована в 1740 році.
Саме тут служив до своєї смерти в 1870 році український греко-католицький священник Михайло Вербицький, автор гимну України. 12 квітня 2005 року над його могилою тодішній президент України Віктор Ющенко відкрив меморіяльний навіс, щоб нагадати всім про того, хто колись тут жив і склав музику цього гимну, в якому є слова: «Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, ще у нашій Україні доленька наспіє».
Бійці Української Повстанської Армії (УПА) чинили рішучий опір комуністичній окупації Польщі аж до 1950-х років. У лісі, куди мене привезли, я став свідком ексгумації їхніх тіл.
Після розпаду радянського союзу нащадки тих українців, які колись жили в цих краях, ніколи не забуваючи, хто вони і звідки вони родом, повернулися «додому» в Перемишль і всіляко намагалися розкрити правду про те, що пережили їхні попередники. Їхні зусилля не завжди були бажаними. Українські меморіяли жертвам операції «Вісла» та надгробки повстанців УПА були понівечені, а деякі навіть знесені за рішенням уряду.
Зараз ті, хто займається відновленням цих меморіялів і надгробків, діють обережно. Деякі активні члени української меншини в Польщі стикалися з дискримінацією і навіть насильством. Але вони не здалися. Дізнавшись із чуток, що повстанці УПА, загиблі в боях проти Польської народної армії на початку березня 1947 року, були поховані в безіменних могилах поблизу села Юречков, вони вирішили знайти їх.
Запитання без відповіді
Тож мене привезли в ліс. Місцевість там горбиста і лісиста. Хоча місце було недалеко від дороги, через дощ дістатися туди було непросто. Там я зустрів групу дослідників із Львівського меморіяльного центру «Доля» під керівництвом Олександра Шеремети.
Вони працювали разом із Українським інститутом національної пам’яті за сприянням Польського інституту національної пам’яті. Вони розчистили і ретельно обстежили територію під пильним наглядом польських поліцейських, які були там «для забезпечення безпеки» (найімовірніше, тому що посол України в Польщі Василь Боднар приїхав подивитися, що може бути виявлено).
Це був перший випадок з 2017 року, коли були дозволені такі пошукові роботи. Це був позитивний крок уперед у польсько-українських відносинах, попри тривале історичне напруження щодо того, хто що кому заподіяв у період Другої світової війни.
Останків не знайшли. Коли я дивився на кожну ділянку розкопок, мені стали в пригоді знання, отримані під час курсу з ґрунтознавства в Університеті Квінз: профіль ґрунту в кожній ямі, викопаній у цій глинистій землі, не був порушений раніше. Проте хтось – невідомо хто і навіть коли – поставив на пагорбі символічний хрест. Чому саме тут, якщо тут немає останків бійців УПА?
Наш ґід, якому багато років тому потайки розповіли про ці поховання, вважав, що останки можна знайти нижче, на схилі пагорба, але звивиста річка, що текла там, не давала підстав вважати це місце підходящим для поховання.
Чи є там взагалі останки бійців УПА? Можливо. Необхідно провести додаткові розкопки. Я за те, щоб сторони замирилися. Різні польські та українські учасники дискусії з запалом і безкомпромісно сперечаються про те, хто «хороший», а хто «поганий». Їхні арґументи нагадують мені середньовічних вчених, які сперечалися про те, скільки ангелів зможе станцювати на голівці шпильки.
І все ж я сподіваюся на примирення. Я вже бачив ознаки. Я чув, як місцевий польський історик звертався до української аудиторії в Народному домі в Перемишлі. Ця перлина архітектури, збудована в 1904 році за проєктом відомого українського архітектора Василя Нагірного, поєднує стиль ар-нуво з мотивами, натхненними гуцульськими та бойківськими традиціями українських Карпат. Народний дім був відреставрований завдяки фінансуванню ЄС, польсько-українській співпраці та міжнародній підтримці. Польський історик розповів про те, як обидві сторони грабували цей район, завдаючи йому – і собі – тривалої шкоди.
Зараз добрі люди намагаються не дати декому стерти з пам’яті минуле, ніби всього цього ніколи не існувало, вести роботу з увічнення пам’яті досі непросто. А для тих, що досі з’ясовують, хто кому що заподіяв, відповім на запитання, скільки янголів можуть танцювати на голівці шпильки: «стільки, скільки самі захочуть». Жодна відповідь ніколи не задовольнить усіх.
Сучасна Польща – вільна країна, невід’ємна частина Європи, а українці відважно боронять свою землю від історичного ворога – ворога не тільки незалежности України, а й Польщі. Краще відкласти роздуми про темне минуле – принаймні на зараз. На все свій час. Зараз не той час.
Любомир Луцюк,
Професор Королівського військового коледжу Канади.
21 березня 2024 року він виступив перед Постійним комітетом Палати громад з процедур і справ Палати громад.
«Київ Пост»
