Війна росії проти України, починаючи з лютого 2014 року і з кульмінацією 24 лютого 2022 року, безумовно, вплинула на стан українсько-єврейських відносин, але формування цих відносин на політичному, суспільному, культурному та інших рівнях почалось набагато раніше.
Для того, щоб розглянути українсько-єврейські стосунки і простежити їх формування, нам потрібно кинути погляд в історію. Недалеко, на дуже короткий час, десь років на 110. Почнемо з 1913-1914 років.
Голова УГКЦ митрополит Андрей (Шептицький) — одна із наріжних особистостей в українсько-єврейському діалозі. Він мав давні та міцні зв’язки з євреями. Ще у 20-річному віці Шептицький вивчив давньоєврейську мову, вільно читав ТАНАХ (Священне Писання) мовою ориґіналу, а згодом листувався з рабинами, лідерами єврейської громади.
У 1905-1906 роках Андрей (Шептицький), на чолі групи прочан, двічі відвідав Святу Землю. Після цих подорожей він видав путівник з християнськими святинями, з картами і докладним описом. Знання давньоєврейської мови значно сприяло його зближенню з народом Тори і розумінню ним юдейськиих традицій.
Під час «справи Менахема Бейліса» (київського єврея, навмисно звинуваченого царським урядом в ритуальному вбивстві християнського хлопчика Андрія Ющинського), у жовтні 1913 року, Шептицький привселюдно спростував кривавий наклеп на юдеїв: «Можу чітко заявити, що мені особисто нічого не відомо із загальної єврейської релігійної науки, що могло б слугувати підставою ритуальної теорії» («Київська думка», 23 жовтня 1913. — С. 8). Навіть більше: він був ладен приїхати до Києва як свідок захисту й експерт з релігійних аспектів справи. Але власне одіозна постать митрополита греко-католицькой Церкви, тобто єретика, для офіційної російської православної церкви, а також його зв’язки з євреями зробили такий крок неприйнятним для ініціаторів суду.
Логічним продовженням цього процесу була дуже показова публікація від березня 1914 року в київській, російськомовній чорносотенній газеті «Двоголовий орел»: «…Минуло вже близько два тижні від дня зрадницької демонстрації жидо-мазепинців, а російські люди все ще не заспокоюються, все ще хвилюються. Та й є чому. Ще задовго до так званого «шевченківського ювілею» російські патріотичні спілки вказували уряду на справжнє значення і сенс «шевченківського ювілею» та пов’язаних з ним демонстрацій. Вища Адміністрація краю в особі генерал-адьютанта Трепова і Петербург прислухавшись до прохань патріотичних спілок, категорично заборонили мазепинські демонстрації і вшанування жидо-масонських ідей, присвячених особі «великого» поета, і цим запобігли багатьом подіям мерзенним, багатьом подіям тяжким…».
Взагалі, російська імперія — біла, червона, чи сучасна путінська завжди користувалась і користується стародавнім принципом: розділяй та володарюй, навмисно роздмухуючи розбрат між поневоленими народами.
Після розвалу російської імперії червоний терор і жорстокі репресії більшовиків проти всіх націй і персонально проти представників народів, які намагались вибороти національну незалежність від московської імперії, почались ще з 1917 року і закінчилися лише після розвалу срср. Особливу увагу комуністи приділяли знищенню традицій, національних культур та релігійних течій.
На відміну від комуністичної влади, лідери Української Народної Республіки, і, зокрема, Симон Петлюра, приділяли особливу увагу культурній та релігійній спадщині народів. Симон Петлюра у зверненні «До населення України» від 18 березня 1921 року вказував: “…Коли ви зустрінете серед комуністів євреїв, пам’ятайте, що вони для свого народу такі ж запроданці — каїни, що забули віру і закони батьків своїх, як і ті з наших зрадників, що пристали до комуністів; і несправедливо було б складати вину за них на весь єврейський народ, як неможливо складати вину за наших зрадників-комуністів на весь український народ. Я знаю, що таких запроданців відцуралася чесна єврейська громада і яко зрадників свого народу плямувала їх…”.
Симон Петлюра спільно з Мойсеєм Зільберфарбом, міністром єврейських справ в уряді УНР, підготував закон про національно-персональну автономію в Україні. Єврейській мові їдиш в УНР приділялась окрема увага: текст 3-го Універсалу УНР був надрукований чотирма мовами, включаючи їдиш, на банкноті 100 карбованців УНР теж був напис їдиш.
Дружні, союзницькі стосунки були між Петлюрою та заступником міністра закордонних справ УНР сіоністом Арнольдом Марголіним. Цитую спогади Марголіна: «…Петлюра відверто розповів мені про те, в якому безвихідному становищі знаходиться в цей час армія… Ніякої демагогії, ніякого хизування, а один лише здоровий глузд і безмежна любов до свого народу проглядали у всьому тому, що він мені говорив. По самій постановці питань я бачив, що ця людина чудово вже розібралася в східноєвропейській політиці і сильно відійшла від утопізму російської соціалістичної думки, на якій була, по суті, вихована… З радістю з’ясовував Петлюра, що вже з’явилися серед козаків спеціальні загони для охорони єврейських крамниць і будинків від розгрому, і висловив надію, що такі факти будуть множитись і стануть звичайними. 15 серпня 1919 року було видано розпорядження уряду, за підписом прем’єра Мартоса, про асиґнування в розпорядження міністра єврейських справ 11,460,000 гривень (близько 6 мільйонів рублів) для надання допомоги єврейському населенню міст і містечок, які постраждали від погромів…».
Симон Петлюра, якого недарма називали «жидівським батьком», був вкрай небезпечною особою для більшовиків, тому що він поєднував три нації: українську, єврейську і польську. У другий половині 1920-х років очорнити Петлюру перед поляками було неможливо, бо польський уряд у цей час всіляко підтримував Петлюру і українську діаспору, а от зробити його цапом-відбувайлом за всі трагічні антиєврейські події на теренах України з 1917 року москва змогла і тому для вбивства очільника українського руху спротиву був обраний на роль “месника” той самий запроданець — каїн, анархо-більшовик Шварцбард. Цікаво, що до суду на Шварцбардом дуже ретельно готувались в московії. срср докладав величезних зусиль для того, щоб вбивця був виправданий, а Петлюру і весь український національний рух затаврували як антисемітів і погромників. Ось декілька пунктів з «Директив Народного Комісаріату Закордонних Справ СРСР від 18 січня 1927 року».
«…6. Особливо важливим вважати виступ на процесі свідком колишнього старшого ад’ютанта С. Петлюри — Лисенка, який добре знає як особисте життя Петлюри, так і всю його політичну і військову діяльність в Україні після революції. У разі потреби дозволити Упов. НКІС (Народний комісаріат іноземних справ — ред.) взяти на себе витрати з поїздки Лисенко до Парижа. Лисенко сам прагне виступити на процесі, і органи ГПУ впевнені в його повній благонадійності.
- Не заперечувати проти виклику захистом, у ролі свідка, Винниченка, який неодноразово у своїх друкованих творах характеризував петлюрівський рух як авантюристичний, що нічого спільного з революційним рухом українських трудящих мас не має; він цілком покладає провину за організацію єврейських погромів на Петлюру. Управління Упов. НКІС не має підстав боятися, що виступ Винниченка може перетворитися на демонстрацію проти УРСР і таким чином опосередковано допомогти петлюрівським організаторам процесу, адже останнім часом Винниченко відійшов від еміґрації і, як видно з його останньої брошури «Поворот на Україну», шукає шляхів зближення з владою УРСР…».
Зверну ще раз увагу до особи очільника УГКЦ митрополита Андрея (Шептицького). В період 1941-1942 років громадянська позиція митрополита була чітко висловлена: написані листи Гіммлеру із протестом проти знищення єврейства Галичини, а також звернення до пастви з проповіддю «Не убий», написаною під впливом акцій, у результаті яких із Львівського ґетто були заслані на смерть десятки тисяч євреїв. Гіммлер навіть хотів заарештувати Шептицького, і лише втручання губернатора Галичини Отто Вехтера завадило цьому, бо Вехтер розумів як це марґіналізуюче вплине на населення Галичини.
Коли почалось спрямоване знищення єврейства Галичини, митрополит Андрей наказав переховувати євреїв у церквах, монастирях і сирітських притулках задля їхнього порятунку. Під час Другої світової війни митрополит Андрей і архимандрит Климентій (брати Роман і Казимир Шептицькі) врятували близько 300 єврейських дітей, а також сховали від нацистів цінні єврейські документи. Крім, власне, братів Шептицьких, більш ніж 240 українських священиків і ченців ризикували власним життям.
Але під час війни переховували і рятували євреїв не тільки священики і ченці. З ризиком для власної волі і життів це робили і пересічні українці. У збірці з архіву Авраама Шифріна, крім інших матеріалів, наводяться свідчення адвоката, доктора права Володимира Бемка, який з 1941 до липня 1944 року захищав у судах окупаційної німецької влади українців, звинувачених в допомозі євреям. Наприклад Вавра Терлюка, старосту села Вівся Підгаєцького району, який переховував у себе єврея Дика. Стараннями адвоката, суд виправдав обвинуваченого, хоча він насправді приховував у себе єврея протягом декількох місяців. Юрист Володимир Бемко надав також свідчення ще про 26 інших осіб, які або надавали притулок або постачали їжу євреям, за що були арештовані, піддані тортурам, а деякі страчені нацистами. Особливу увагу зверну на долю греко-католицького пароха Гаврилюка та його родини, мешканців міста Рівне. Священика, його жінку, дочок Надю та Тетяну повісили на місцевому ринку за допомогу та заховання у себе євреїв. Вкрай показовим є також випадок єврейського доктора Райхмана та його родини з містечка Підгайці. Їх всіх переховували селяни із селища Голгоча Підгаєцького району. Пізніше доктор служив у одному із загонів УПА. На жаль, жоден з вказаних доктором Бемком Праведників не записаний до бази даних в ізраїльському інституті Яд Вашем, бо ніхто з врятованих євреїв не мав змоги надати запит на вшанування подвигів своїх рятівників.
Особливої уваги та поваги заслуговує доктор права Рафаель Лемкін — автор терміну «геноцид». Серед найяскравіших прикладів геноциду, він виділяв Голодомор українського народу 1932-1933 років та Шоа єврейського народу в 1938-1945 роках. У 1953 році, на меморіальному вечорі, присвяченому 20-й річниці Голодомору в Україні, Лемкін виступив з промовою. Зокрема, він зазначив, що Голодомор: «..це, мабуть, класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент з русифікації — знищення української нації… Поки Україна зберігає свою національну єдність, поки її люди продовжують думати про себе як про українців і прагнуть незалежності, Україна несе серйозну загрозу самому серцю радянізму… Бо українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія — всі різні… для ліквідації українського націоналізму… українське селянство було принесене в жертву… якщо радянська програма повністю досягне успіху, якщо інтеліґенція, священики та селяни можуть бути знищені, Україна буде такою ж мертвою, як ніби кожного українця було вбито, бо вона втратить ту частину, яка зберігала і розвивала свою культуру, свої вірування, загальні ідеї, які керували нею і дали їй душу, яка, коротше кажучи, зробила її нацією, а не масою людей… Це не просто випадок масових вбивств. Мова йде про геноцид, знищення не лише окремих людей, але й культури та нації…».
Провокації, терор та дезінформаційні заходи срср спрямовані на стравлювання та створення ворожнечі між українцями та євреями тривали в період між громадянською та Другою світовою війною, і посилились після 1945 року. Однією із головних цілей таких акцій був Ярослав Стецько, перший заступник провідника ОУН(Б) Степана Бандери, голова правління відновленої Української Держави, в’язень нацистського концтабору Саксенгавзен, керівник Антибільшовицького Блоку Народів.
В розсекреченому інформаційному повідомленні КДБ до ЦК КПУ від жовтня 1969 року йдеться про виготовлену і розповсюджену комуністами підробку з метою дискредитації Стецька: “…Починаючи з 1966 року КДБ України було проведено ряд заходів, в результаті яких ватажок ОУН Стецько був викритий перед широкими колами єврейської громадськості як один з головних винуватців участі оунівців в акціях геноциду, що проводився гітлерівцями. В розвиток цих заходів, від імені осіб єврейської національності, які проживають у ФРН і обурені безкарністю Стецька, нами єврейською (іврит, їдиш) та англійською мовами підготовлена листівка, яка закликає помститися Стецькові за тисячі невинних жертв геноциду. Зазначені листівки засилають в редакції єврейських друкованих органів в США, Англії, Франції, Ізраїлю та ФРН…”. Розсекречені документи КДБ також проливають світло стосовно промов Ярослава Стецька та сіоніста, ізраїльсько-американського розвідника в срср, в’язня ГУЛАГ-у, письменника, правозахисника Авраама Шифріна на засіданнях Всесвітньої Антикомуністичної Ліґи. А також видання автобіографічної книги Авраама Шифріна “Четвертий вимір” про ГУЛАГ українською мовою в 1974 році в Німеччині, українським видавництвом “Сучасність”, очолюваним Богданом Кравцевим (батьком майбутнього генерала армії США Миколи Кравцева).
радянська преса була заповнена карикатурами проти лідерів українського руху Опору та взаємодій українських націоналістів і євреїв-сіоністів. Такі взаємодії насправді існували і вони загрожували срср, що підтверджується персональним листуванням Авраама Шифріна із Ярославом Стецьком.
Сам факт листування Шифріна і конверти пошти Ізраїлю з адресами подружжя Стецьків у Мюнхені — приголомшливий доказ взаємодії і дружніх відносин єврейських і українських націоналістів. Зміст одного з листів Шифрінa до Ярослава Стецька пояснює чому срср докладав таких колосальних зусиль, як для морального так і для фізичного, знищення очільника АБН: “…хочу розповісти про один план, який напевно зацікавить і Вас. Зараз у світі йде кампанія акцій проти радянських дипломатів, наприклад, у Сполучених Штатах Америки наша дівчинка облила кров’ю радянського прес-аташе публічно на прес-конференції. Як Ви міркуєте, якби і у вас знайшлися любителі прямих акцій? Наприклад, публічний ляпас дипломату від жінки або зняти з нього штани на вулиці (є ж здорові хлопці, які зможуть це зробити швидко!) і відшмагати його публічно. Це зробить великий ефект. А суд дасть тільки штраф і в суді треба виступити відкрито і пояснити, що зроблено це за тих поневолених у срср, які самі не можуть це зробити. Напишіть відразу яка Ваша думка…”.
Цей лист Шифріна дуже важливий у тому плані, що через витік його змісту до срср, напередодні візиту Л. Брежнєва до США (18 червня 1973 року) представник посольства срср у Вашинґтоні звернувся до американських спецслужб із заявою про те, що українські націоналісти на чолі зі Стецьком планують вбивство Брежнєва під час цього візиту, а здійснення вбивства, мовляв, покладено: “…на молодих українців, що брали участь в бойових операціях армії Сполученгих Штатів Америки у В’єтнамі і відомих своїм фанатизмом… Найактивнішу участь в цих планах і власне приготування до терористичного акту приймає майор армії США Кравців, син українського націоналіста Богдана Кравцева…”. Таким чином, через дезінформацію ФБР та Державного департаменту США, срср хотів перешкодити політичному союзові між українськими націоналістами і єврейськими сіоністами, цілком спрямованому проти радянського союзу.
Також показово, що у 1975 році Авраам Шифрін рекомендував для участі у першому Міжнародному Сахарівському слуханні Славу Стецько. радянські аґенти впливу зробили все, щоб не допустити виступу на цих слуханнях представника вільних українців, а заразом – і самого Авраама, як «злісного антисовєтчика». Авраама вдалося відстояти, а ось Славу Стецько було відсторонено від участі у слуханнях. Але сам факт боротьби єврея Шифріна за право представника поневоленої України розповісти про радянські злочини проти українського народу не залишився непоміченим.
Важливим є і зміст листа Авраама Шифріна до Слави Стецько датований 18 лютого 1981 року: «Шалом Вам, пані Славо! Я отримав Ваш лист із адресами на Далекому Сході… Організація дружби з Україною у Якова Сусленського хоч і повільно, але розвивається, як Ви знаєте. Я думаю, добре б Вам дати йому матеріали про те, що Петлюра був соціалістом і не ставив собі завданням погроми, і що погроми були від рук Будьонного і від рук Махна. Пояснювати слід історично, що радянська влада валить усе на Петлюру, бо він вимагав вільної України, був націоналістом! Ось Махна вони не лають так. Їм страшний націоналізм. Це треба розумно пояснити, оскільки радянська думка «Петлюра – погромник» твердо засвоєна в Ізраїлі…Мої сердечні побажання пану Ярославу та Степану Мудрику…».
Тобто ще на початку 1980-х років, не маючи документів з срср, Авраам Шифрін був впевнений, що голова УНР не антисеміт, а скривджений срср лідер незалежної України.
Цікаво, що одним із головних лобістів стосовно вшанування подвигу митрополита Андрея був якраз сіоніст, в’язень ГУЛАГ-у Яків Сусленський. Але справа митрополита Андрея не була для Якова єдиною. Кілька десятків Праведників Світу отримали свій заслужений статус, насамперед, завдяки зусиллям та довгій копіткій роботі Сусленського щодо увічнення подвигів українців для порятунку єврейських життів. Він згадував: «…У радянських в’язницях найбільше було так званих українських націоналістів та сіоністів. Між нами були нормальні стосунки, була взаємодопомога, саме українці часто ставали на захист євреїв…».
ЗАРАЗ ХОЧУ продемонструвати вам лист-мандрівник, датований груднем 1978 року, який через майже 45 років повернувся до Торонто. Президія Світового Українського Визвольного Фронту підтвердила отримання матеріалів від Дослідницького Центру очолюваному Авраамом Шифріним, зокрема наданої центром книги “Поезія у концтаборах”.
Не можу не процитувати уривок із стенограми вечора українсько-єврейської солідарності, організованого Громадським Комітетом єврейсько-української співпраці у Єрусалимі 31 жовтня 1979 року. Цитую промову Якова Сусленського:
«…Коли я був вже зовсім нерухомий, втрачав свідомість і пам’ять, був у напівбожевільному стані після тривалого перебування в карцері, Зіновій Антонюк та Григорій Приходько, які були важко хворими, на руках зносили мене в прогулянковий дворик. Вони, ці люди, піднявши мене назад на третій поверх, самі миттєво падали в непритомному стані. Я їм казав: хлопці, рятуйте себе, зі мною все кончено, мені вже не вибратися. А вони неухильно щодня продовжували виносити мене на прогулянки…
Українці, як і євреї, розділені на політичні партії, часто дуже ворожі між собою, але у питанні дружби та співпраці з євреями усі українські організації, з представниками яких я зустрічався, єдині. Один із керівників сказав мені: ми вперше за багато років сидимо за одним столом в одному залі. Те, що змусило нас зібратися разом із нашими політичними супротивниками – це спільні бажання налагодити стосунки з єврейським народом. Ми не маємо причин для ворожнечі. Український та єврейський народи можуть і повинні співпрацювати та боротися разом. Я сказав у відповідь, що ми готові до співпраці з усіма українськими організаціями. Для нас існує український народ, з яким єврейський народ хотів би налагодити добрі стосунки. Маю сказати, що ініціатива такого співробітництва походить від українців. Вони вже протягом кількох років звертаються з подібними пропозиціями до наших попередників, але довгий час справа не ладналася. Співпраця між євреями та українцями – це ніж у серце совєтам! Це допоможе і у боротьбі євреїв за виїзд до Ізраїлю та українцям у їхніх національних устремліннях…».
Розвал срср характеризувався оновленням українсько-єврейських стосунків. До речі, звичку писати слово “росія” та словосполучення “російська імперія” те, що загал почав робити після 24 лютого минулого року, я знайшов у листі Залізної Леді України, Слави Стецько до Авраама Шифріна, датованого лютим 1990 року: “…Хід подій в Україні та в цілій російській імперії збудовує нас. Зокрема запримічуємо з великою сатисфакцією, що єврейські організації починають в деяких містах співпрацьовувати з українськими неформалами. Зокрема тішить нас факт, що расистські, шовіністичні і антилюдські вислови, які часто походять з кіл організації “Пам’ять” не знаходять найменшого відгуку серед українських громадських кіл. Противно, їх засуджується і відкидається… Нові події витворюють нові можливості дій і єдиним нашим бажанням є змога допомогти чим більше діям визволення наших Націй і створенню найкращих життєвих умов для одиниць і народів, при чому ніколи не забуваємо про наших співгромадян — євреїв…”.
Євреї України, або як нас називав у своїх листах Симон Петлюра “українці Моісеєвого закону” вже давно відчували і продовжують відчувати себе українцями єврейського походження, не забуваючи свої традиції, культуру, віру.
Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2013-2014 років відкрили нові сторінки українсько-єврейських відносин і співпраці націй на користь будування демократичної і реально незалежної Української Держави. Українці єврейського походження самовіддано підтримали боротьбу України за незалежність. Як це було і під час Громадянської та Другої світової війн. І не тільки євреї України, але і багато євреїв з інших країн захищають Україну від ворогів. Вторгнення росії в 2022 році лише консолідувало відсіч, бо євреї в АТО, ЗСУ і ТРО вже служать багато років, отримують поранення та гинуть захищаючи волю України на всіх фронтах.
Історія — це вчорашня політика, і сьогоденні події вже завтра стануть історією. Вивчення історії потрібно нам всім для того, щоб бути добре озброєними для протистояння нашим ворогам.
Нещодавно я підготував історичну довідку для листа, якого Асоціація Єврейських Організацій України надіслала до керівників єврейської громади міста Філадельфія із закликом не наполягати на знесенні пам’ятника воїнам 1-ї Української дивізії Української Національної Армії: “…У той час, як територія незалежної України вже понад півтора року зазнає постійних обстрілів та руйнувань, у тому числі вже постраждали єврейські меморіали Шоа (Бабин Яр у Києві та Дробицький Яр у Харкові) та цвинтарі, мирне населення гине, а на окупованих росією територіях страждає від насильства та геноциду аґресорів, такі ультимативні дії шкодять налагодженню взаєморозуміння між єврейським та українським народами, та опосередковано допомагають москві продовжувати свої деструктивні дії, спрямовані на роздування ворожнечі між народами… Так, історія єврейсько-українських взаємин рясніє трагічними сторінками, і тому вимагає зваженого та збалансованого підходу, якщо насправді ці зусилля спрямовані не на руйнування, а на відродження…”.
Сучасність додає перцю та пороху до міжконфесійних відносин. Звісно, я маю на увазі візит до парламенту Канади колишнього галичанського дивізійника Ярослава Гуньки та той скандал, що відбувся після цього. Знання історії нам потрібні для того, щоб вірно реаґувати на звинувачення наших ворогів у злочинах, до яких ми не маємо жодного відношення. Навпаки — ці злочини коїлись і кояться нашими ворогами проти нас, наших родин, наших країн і наших друзів-союзників. Процитую розсекречений СБУ документ з архіву КДБ: «…Усі ці матеріали змусили американську владу утворити при міністерстві юстиції відділ спеціальних розслідувань для виявлення та переслідування нацистських злочинців…». Під «матеріалами» КДБ мав на увазі брошуру «Щоб ми не забули» авторства комуніста українського походження Майкла Ганусяка і комуніста єврейського походження Сема Певзнера, а також кілька, спеціально створених у срср, пропаґандистських стрічок. Цей документ також проливає світло на те, що після США пропаґандистської атаки від срср зазнала і Канада. В результаті уряд Канади був змушений створити комісію Жюля Дешена. Продовжую цитувати документ КДБ: «…Для цього у впливову газету «Торонто Стар» просунуті матеріали про каральну діяльність дивізії СС «Галичина» “Ми звинувачуємо”… Це у свою чергу завдало серйозного удару по спробах використати правлячими колами закордонні ОУН у ворожій діяльності проти радянського союзу, змусило оунівців відволікати зусилля та матеріальні кошти на свій захист…».
Вкажу також, що культури наших етносів завжди розвивались разом, надихаючи одна одну. Твори Івана Франка (поема “Мойсей”) та Лесі Українки (драма “Вавилонський полон”), уся творчість поета Мойсея Фішбейна є доказами такої взаємодії. Пригадаю також слова відомої пісні: “Рідна мати моя, Україно, Де небо синіє, жовтіють поля, То є батьківщина твоя і моя! Там люди прекрасні, багата земля, Червона калина, плакуча верба… Рідна мати моя, Україно, Збережи своїх доньку і сина! Збережи, приголуб, обійми, Щоб щасливими були всі ми!”.
Вислів “яхад ад гасоф”, тобто “разом до кінця” дуже популярний зараз серед єврейсько-української спільноти. Бо наша єдність — це те, що заважає нашим ворогам розділити, оволодіти та знищити нас.
Слава загиблим, Воля живим, Смерть ворогам!
